121. Кодекс поведінки країн-членів Міжнародного Валютного Фонду (imf): права та обов’язки країн-членів.

Створений як добровільна кооперативна організація МВФ залучає до членства у ньому країни, що готові заради очевидних власних інтересів певною мірою поступитися національним суверенітетом і відмовитися від діяльності, що шкодить іншим державам-учасницям. Правила даної установи, викладені в Статтях Угоди МВФ, підписаної усіма її членами, становлять кодекс поведінки. Цей кодекс передбачає такі основні напрямки діяльності: – сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду; – здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів і підвищення ступеня конвертованості валют; – надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів; – поповнення валютних резервів країн членів шляхом розміщення SDR (спеціальні права запозичення); – організацію консультативної допомоги з монетарної політики;

- здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;

- надання кредитів своїм членам на реорганізацію і реструктуризацію економіки;

- надання додаткових послуг країнам – членам(підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога, інформаційне обслуговування тощо).

Угода про МВФ включає 20 статей: вступна стаття, квоти і підписка, паритет валют, угоди з Фондом, переказування капіталів, дефіцитні валюти, загальні зобов’язання країн — членів Фонду, статус, імунітети та привілеї, відносини з іншими міжнародними організаціями, контори і депозитарії, перехідний період, вихід із Фонду, положення про надзвичайні обставини, тлумачення угоди про Фонд, визначення термінів, заключні положення.Щоб допомогти країнам дотримуватися кодексу поведінки, МВФ розпоряджається спільним грошовим фондом, з якого держави-члени можуть брати позики, коли опиняються у скрутному становищі.

121. Роль міжнародних фінансових організацій в умовах подолання сучасної фінансово-економічної кризи.=5

122. Управління зовнішньою заборгованістю. Показники управління зовнішньою заборгованістю в Україні.

Управління зовнішнім державним боргом - це сукупність принципів, форм та методів цілеспрямованого впливу держави в особі уповноважених нею органів на об’єкти управління (стадії боргового процесу) з метою досягнення визначених економічних, політичних та соціальних цілей, забезпечення національної безпеки та гармонізації інтересів позичальників і закордонних кредиторів. Cтратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання і сильну фінансову систему.

Механізм управління зовнішнім державним боргом України включає три основні етапи: мобілізацію зовнішніх фінансових ресурсів; використання залучених коштів; погашення та обслуговування державного боргу.

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України.

Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави (70%). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у свою чергу вимагає від Уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку.

Це можливо лише за належної ліквідності державних цінних паперів та високого рівня їх капіталізації. Спираючись на іноземний досвід управління державним боргом, слід акцентувати увагу на застосуванні методу „цільових орієнтирів” (benchmarking) в оцінці ефективності боргової політики, на основі якого може здійснюватися неупереджена оцінка ефективності боргової політики. Між тим, його застосування передбачає проведення активної політики як в частині здійснення запозичень, так і операцій із державним боргом на основі застосування стандартних схем та процедур.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його скорочення, а отже, і зменшення негативного впливу на бюджетних дефіцит необхідний державний контроль за показниками боргової залежності, що встановлюється шляхом зіставлення обсягу заборгованості і платежів по ній із величиною ВВП і розміром експорту. Україні як державі з перехідною економікою об'єктивно властива низька питома вага експорту у ВВП.