56.Звичайні ресурси Міжнародного Валютного Фонду (imf). Їх склад та структура.

IMF не є банком і не займається посередництвом між вкладниками та позичальниками, при цьому у його розпорядженні є значні фінансові ресурси, які поділяються на (А) звичайні та (Б) запозичені.(А) Звичайні ресурси IMF складаються з:внесків держав–членів, що здійснюються ними через механізм підписки у рахунок квот, золотого запасу IMF, резервних активів, що виражені у SDR. Кожна держава-член IMF, вносить у так званий «фонд об’єднаних ресурсів» певну грошову суму, яка відповідає квоті країни у капіталі IMF. Квота, у свою чергу, залежить від розміру економіки країни, її частки у світовій торгівлі. Квота країни-члена визначає:її максимальне фінансове зобов’язання перед IMF,кількість голосів наданих для голосування, є основою для доступу до фінансування з боку IMF. Наприклад, за кредитами “Stand-by” (стенд-бай) та “Extended Arrangements” (розширене фінансування) країна-учасниця може позичати до 100% своєї квоти щорічно та 300% в цілому. При цьому обсяг кредитування може бути збільшений у разі необхідності. Частка країни у загальній сумі SDR залежить від величини її квоти. Квоти переглядаються кожні п’ять років. Найбільша квота належить США: 37,1 млрд. SDR (приблизно 51,2 млрд. дол. США), кількість голосів 371 743 (тобто 17,1% від загальної кількості голосів). Україна має квоту 0,63%, що відповідає 1372 млн. SDR. Кількість голосів, що має Україна складає 13 970.Кожна країна-учасниця IMF має повністю сплатити підписний капітал для набуття членства в цій організації: 25% має бути сплачено у SDR або ринковій валюті (дол. США, євро, йена, англійський фунт стерлінгів), Решта (75%) – у національній валюті. Частина внеску у національній валюті, що не потрібна IMF для поточних операцій, здійснюється державою-членом у формі безвідсоткових зобов’язань ( вони не обертаються на ринку), які мають бути сплачені за першою вимогою. Всі кошти у національній валюті, що передані IMF у рахунок підписки на капітал, знаходяться у центральних банках відповідних країн-членів (країн-емітетнтів).

Золотий запас IMF зформувався внаслідок того, що до Ямайської угоди держави-члени здійснювали 25% своїх внесків у золоті. Нині IMF утримує 103,4 млн. унцій (3217 тон) золота. Його балансова вартість становить 5,9 млрд. SDR (близько 9,3 млрд. дол. США). Станом на 1 вересня 2008 р. за ринковою вартістю це дорівнювало 86,2 млрд. дол. США. Золото, що знаходиться на балансі IMF не вважається ресурсом, що може вільно використовуватися в операціях IMF. Будь-яка реалізація золота із запасів IMF державам-членам або приватним покупцям має бути схваленою 85% загальної кількості голосів. У 1969 р. була введена рахункова одиниця SDR (Special Drawing Rights, спеціальні права запозичення).

57. Фінансові продукти та послуги Міжнародного Валютного Фонду (IMF). Консультування країн-членів з питань фінансово-економічної політики. 1.Консультування є постійною формою діяльності Фон­ду. Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформа­цію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна, встано­влюючи умови, на яких уряди та приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а також інформацію про загальний економічний стан країни. МВФ використовує три типи консуль­тацій: щорічні, додаткові та спеціальні.Щорічні консультації організовані так. Щорічно група з чоти­рьох або п'яти експертів МВФ приїздить у столицю певної країни і майже два тижні збирає інформацію та обговорює з посадовими особами економічну політику країни. Перший етап консультацій пов'язаний зі збором відповідних статистичних даних та їх аналі­зом. Другий етап полягає у серії бесід та дискусій з державними службовцями відповідного рангу з метою з'ясування ефективно­сті економічної політики країни в поточному році й тих змін, які передбачаються у наступному. Після цього група повертається до Штаб-квартири у Вашингтоні і готує детальну доповідь для обго­ворення її на Директораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті такого обговорення, пізніше передаються на розгляд уряду країни. Додаткові консультації може організувати директор-розпорядник Фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим країнам. Спеціальні консультації МВФ проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки. Надання послуг країнам-членам МВФ має такі форми:підвищення кваліфікації національних кадрів (з 1964 р. у Штаб-квартирі фонду в Вашингтоні працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн);технічна допомога, що її надають експерти зі складу служ­бовців Фонду;інформаційне обслуговування (публікація щорічних та що­місячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур тощо). 2. Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох модифікаціях:а)угода, або трансакція, яка полягає з наданні країнам коштів з власних ресурсів Фонду. б)операція, яка полягає в наданні посередницьких фін і технічних послуг за рах запозичених коштів. Кред операції здійснюються тільки з центр банками та стабілізаційними фондами.Угода не є кредитуванням в повному розумінні цього слова. Це фін доп. Вона являє собою обмін нац. Валюти на відповідну суму іноз валюти. Коли країна бере кредит МВФ, вона здійснює купівлю іноз валюти за власну, коли сплачує борг – викуповує власну валюту на іноземну. Кр-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно з її квотами. Квота поділ на4 частини, які наз траншами. Перший кред. Транш – до 25% квоти.Ця частка квоти наз першою часткою квоти(або резервною), вона може бути використана автоматично за пешою вимогою. Сума позик, що надається Фондом понад резервну частку країни, наз її кред позицією. Резервна частка і кред позиція разом утворюють резервну позицію країни. Якщо ж кр бажає одержати кошти, що перевищують її резервну позицію, то МВФ виставляє більш жорсткі вимоги для її отримання. Особливо вони зростають при наданні третього та четвертого траншів. Умови, які при цьому висуває МВФ,стосуються проведення урядом країни певної ек політики. Вона повинна бути спрямована на зниження дефіциту нац. Бюджету до визначеного відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обмеження номінальної зп до певного рівня. Стабілізаційні програми фонду включають також скорочення держ витрат на освіту, здоровя, пенсійне забезпечення. ВІони містять часто вимоги збільшення податків, особливо непрямих, скасування субсидій на продовольчі товари. Іноді однією з вимог є девальвація нац.валюти.