53. Методи та методики діагностики складових самосвідомості в дитячому віці.

Основними методами в дитячій психології є спостереження, експеримент, бесіди, аналіз продуктів діяльності. Провідними методом є спостереження. У ході спостереження психолог (педагог, вихователь) має змогу ретельно записувати дії та висловлювання дитини, які його цікавлять. Тут необхідно пам’ятати таке правило: слід розмежовувати дії та висловлювання дитини від їх тлумачення дорослим. Записувати дані спостереження потрібно того дня, коли воно виконувалось. Дуже важливо, щоб спостереження здійснювалось за різних умов – під час занять, вільних ігор, виконання режимних моментів чи на прогулянці, оскільки дитина може поводитися залежно від обставин. В ході спостереження можна використовувати елементи бесіди (опитування дитини). При цьому треба пам’ятати правило: запитання краще ставити дитині у зв’язку з виконанням нею на даний момент певного завдання або дії. Не можна вивчати дитину за її відповідями. Останні лише уточнюють або доповнюють знання про дитину, отримані за допомогою спостереження. На відповіді дитини значною мірою впливає те, якої думки дитина про себе, але вони не можуть свідчити про те, якою вона є насправді.

54. Особливості діагностика самосвідомості у підлітковому та дорослому віці.

В області психодіагностики самосвідомості використовуються основні традиційні й знов розроблювальні класи методик: стандартизовані самозвіти в формі опису та само опису (тест-опитувальник, списки дескрипторів, шкальні техніки); вільні самоописи (в щоденникових записах, в нестандартизованих відповідях на питання анкети або інтервю, в листах) з подальшою контент-аналітичною обробкою; ідеографічні методики по типу репертуарних матриць; проективні техніки, включно з підкласом рефрактивних технік.

Аналіз "Я-образу" дозволяє виділити в ньому два аспекти: знання про себе та самовідношення. За життя людина пізнає себе та накопичує про себе різноманітні знання , ці знання складають змістовну частину його уявлень про себе - його "Я-концепцію". Однак знання про саму себе їй не байдуже: те що в них розкривається, стає об'єктом її емоцій та оцінок, стає предметом її більш менш стійкого самовідношення. Не все реальне осягається в самому собі і не все в самовідношенні ясно усвідомлюється; деякі аспекти "Я-образу" виявляються вислизаючими від свідомості, не свідомими.

Вже ці дві змістовні тези про будову "Я-образу", тобто теза про знання про самого себе та відношення до себе як аспектів "Я-концепції" та теза про її свідому і не свідому частини, дають зрозуміти ряд принципових методологічних проблем, виникаючих перед психодіагностикою самосвідомості.

Не важко тим чи іншим способом отримати самоопис піддослідного або обстежуваного, цей самоопис і є показником знання людини про саму себе, враження її "Я-концепції". Однак якщо людина каже що вона добра, контактна, цілеспрямована та ділова, то вона не просто повідомляє відомості, але й дає оцінку самої себе. Виділити цю оцінку в самоописах та навіть відокремити її від словесного самоопису можливо, а от відділити знання від оцінки видається досить складно, якщо взагалі можливо.

Серед другорядних факторів, впливаючих на самоопис та його интерпретацію, розглядаються соціальна бажаність описувальних рис, тактика самопрезентаціі, область саморозкриття, идинтифікація чи анонімність відповідей, тактика погоджуватися або не погоджуватися з твердженнями, характер та ступінь обмежень в формі відповідей на запитання, контекст всієї процедури діагностики, установки, очікування та інструкції, способи підрахування індексів та статистичні процедури.