- •2. Проблема я в епоху античності та середньовіччя (Геракліт, Сократ, Августин, Плотін, Арістотель, Фома Аквінський)
- •3. Проблема я в філософії Нового часу(Декарт, Локк, Лейбніц, Юм, Кондильяк)
- •4. Прогресивні ідеї щодо проблеми я в німецькій класичній філософії(Кант, Фіхте, Гегель, Феєрбах, Маркс)
- •Філософські напрями розробки проблеми «я»
- •5. Функціоналістичний підхід в. Джемса.
- •6. Проблема я в психодінамічному підхіді (з.Фрейд, а.Адлер, к.Хорні, е.Еріксон).
- •7. Гуманістичний підхід до проблеми я в теоріях особистості (а.Маслоу, е.Фрома, к.Роджерса, г.Олпорта).
- •8. Поняття я у структурному підході р.Мейли.
- •9. Соціологічний підхід, щодо проблеми «я» (п.Жане, ч.Кулі, д.Мід)
- •10. Проблема самосвідомості в вітчизняній теорії діяльності (с.Л.Рубінштейн, к.К.Платонов, і.І.Чеснокова та інші).
- •12. Співвідношення понять свідомість та самосвідомість.
- •13. Структура самосвідомості (за і.І.Чесноковою)
- •14. Структура та особливості самооцінки.
- •15. Проблема я-концепції в психології.
- •16. Структура я-концепції за р. Бернсом.
- •17.Стійкі та ситуативні образи-я: різноманітність та характеристика.
- •18.Теорія самосвідомості и.И.Чеснокової.
- •Проблема я в роботах и.С.Кона.
- •20.Самосвідомість особистості в праці в.В.Століна.
- •Самосвідомість, як компонент структури особистості (в.С.Мерлін).
- •22. Ставлення до себе, як емоційно-оцінна система за с.Р.Пантилеєвим
- •23. Особливості самосвідомості та самооцінки при аномаліях особистості (е.Т.Соколова).
- •24. Теорія самосвідомості а.Г. Спіркіна.
- •25. Проблема я в соціальній психології т.Шибутані.
- •26. Теорія я-концепції р.Бернса.
- •27. Концепція ставлення до себе н.І. Сарджвеладзе.
- •28. Проблема я-концепції в працях к. Роджерса.
- •29.Теорія розділеного я (Рональд Лейнг)
- •1. Экзистенциально-феноменологические основания науки о личностях (persons)
- •30. Загальна характеристика факторів формування та функціонування самосвідомості.
- •31. Роль психічних процесів у формуванні я особистості
- •32. Роль емоційної, мотиваційної сфер особистості та спрямованості особистості у формуванні я
- •33. Захисні механізми самооцінки, ставлення до себе, я-концепції
- •Роль механізмів ідентифікації, відчуження та порівняння у формуванні я-концепції.
- •35. Найближче оточення (батьки, педагоги, однолітки) як провідний фактор розвитку самосвідомості дитини.
- •38. Особливості розвитку самосвідомості від народження до 2 років.
- •39. Основні новоутворення в розвитку самосвідомості у дитини від 2 до 3 років
- •40. Особливості становлення я дитини від 3 до 5 років
- •41. Особливості формування я-концепції дитини старшого дошкільного віку
- •42. Базові характеристики я-концепції старшого дошкільника Нормативні характеристики сформованості я-концепції у старшому дошкільному віці
- •43. Розвиток самосвідомості та готовність до шкільного навчання:
- •44. Статево-вікова ідентифікація дитини
- •45. Особливості самосвідомості молодших школярів
- •46. Становлення самосвідомості у підлітковому віці.
- •47 Особливості становлення самосвідомості у юнацькому віці.
- •Сутність поняття рефлексії.
- •49. Теорія самоактуалізації а. Маслоу
- •50. Професійна та особистісна самореалізація як передумова до становлення особистості у дорослому житті
- •51.Проблема діагностики самосвідомості
- •52. Методичні засади діагностики дошкільників
- •53. Методи та методики діагностики складових самосвідомості в дитячому віці.
- •55. Особливості формування гармонійної я-концепції в дошкільному віці.
- •56. Методи формування гармонійної я-концепції у підлітковому та юнацькому віці.
9. Соціологічний підхід, щодо проблеми «я» (п.Жане, ч.Кулі, д.Мід)
Застосування теорії та методів соціології до вивчення особистості сприймається на перший погляд як спроба соціологів вийти за межі предмета своєї науки і посягнути на "свята святих" психології — процеси формування та розвитку особистості (з ЇЇ цілісним індивідуалізованим світом прагнень, думок, почуттів і переживань), підмінивши особистість як специфічний предмет дослідження середньостатистичним індивідом як представником соціальних груп і знеособленим (деіндивідуалізованим) учасником міжгрупових взаємодій. І справді, для соціології особистість становить інтерес насамперед як точка перехрещення незліченних соціальних зв'язків, як об'єкт впливу багатьох соціальних чинників, що забезпечує відтворення соціально адаптованого індивіда, інтегрованого до певної суспільної системи.
Однак саме "знеособлена" особистість у соціології є найбільш близькою до первісного значення поняття "особистість", похідного від латинського слова "persona"* (російською мовою — "личина"), що позначало маску, яка в античному театрі правила акторам за засіб створення сценічного образу з певною соціальною функцією. Пізніше слово "персона" (особистість) асоціюється з громадянським станом людини і лише в сучасній мові остаточно набуло полісемантичного змісту, що дає йому змогу виконувати важливу понятійну функцію в науках про людину і суспільство. До того ж саме соціологічне розуміння особистості протягом усього періоду трансформацій античної "персони" зазнало неістотних змін.
У соціології міцно закріпилося розуміння особистості як соціально-типової характеристики людини, як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом (становищем у суспільстві). Розглядаючи процес входження індивіда до суспільства, соціалізацію та ідентифікацію його з різними соціальними групами, соціологія пов'язує поняття особистості з соціалізованим індивідом, що у своїй свідомості та поведінці відображає особливості соціальної організації конкретного суспільства. Дослідження особистості в соціології здійснюється за такими основними напрямами:
1) соціальна типологія особистості, формування основних соціальних типів особистості, що відображають особливості соціальної організації й розвитку суспільства;
2) закономірності соціалізації як процесу включення індивіда до системи суспільних зв'язків, особливості життєвого шляху особистості;
3) структура особистості, рольова діяльність і спілкування як шляхи реалізації потреб, інтересів, соціальних установок (етті-тюдів) і ціннісних орієнтацій особистості;
4) особистість і соціальне мікросередовище, в якому відбуваються безпосереднє міжособистісне спілкування і взаємодія.
Ці напрями досліджень розробляються в соціологічних теоріях особистості, що перетворилися на самостійну галузь соціологічного знання у XX столітті.
Плідним напрямом сучасного розвитку соціологічної теорії особистості є символічний інтеракціонізм (Герберт Блумер, Та-мотсу Шибутані, Манфорд Кун та ін.), засновниками якого є американські соціологи Чарльз Кулі та Джордж Герберт Мід. У межах теорії "дзеркального Я" (Дж.Г. Мід) самосвідомість людини розглядається як результат соціальної взаємодії (інтеракції), завдяки якій індивід здатний побачити себе "збоку" очима інших учасників взаємодії і на підставі набутого досвіду сформувати соціальний образ свого "Я", який є, по суті, продуктом відображення в особистості всієї сукупності її міжособистісних контактів. Символічний інтеракціонізм у своїх сучасних трактуваннях еволюціонував у напрямі до феноменологічної соціології та етнометодології, зосередивши основну увагу на символічному змісті соціальної взаємодії, на трансформації повсякденного досвіду спілкування людей у смислові структури групової та індивідуальної свідомості.