Основи економічної теорії

1. Предмет економічної теорії та методи його дослідження.

У перекладі з грецької мови економіка означає мистецтво ведення домашнього господарства («oikos» — дім, домашнє господарство; «nomos» — вчення, закон). Предмет економічної теорії — виробничі відносини між людьми (або їх дії) у процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання. Якою б різноманітною не була людська діяльність, вона повинна мати певну основу. Нею є економічне життя суспільства, тісно пов'язане з потребами та інтересами людей. Необхідність задовольняти ці потреби спонукає людей до праці, до виробництва різноманітних благ та послуг. Відповідно економіка охоплює всі види діяльності людей, сукупність форм та методів, які створюють умови для виживання, належного функціонування і прогресу людства.

Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, включає різні елементи. Головними його структурними елементами є: 1) філософські і загальнонаукові принципи; 2) закони матеріалістичної діалектики; 3) категорії філософії; 4) закони і категорії економічної теорії; 5). раціональні засоби і методи економічного аналізу, які використовуються західними науковцями. Методи пізнання економічних явищ і процесів Термін «метод» походить від грецького слова «meto-dos», що означає «шлях до чогось», «шлях пізнання». Метод економічної теорії — система теоретичних підходів, способів, засобів, прийомів і операцій, за допомогою яких пізнають виробничі відносини, економічні закони та механізми їхньої дії. Економічна теорія найактивніше послуговується методом матеріалістичної діалектики як всеосяжним науковим способом пізнання. Він розглядає явища та процеси економічного життя в найзагальніших зв'язках та взаємозалежностях у процесі безперервного розвитку, під час якого нагромадження кількісних змін спричиняє зміни якісного стану, а джерелом розвитку, руху вважає внутрішні суперечності — боротьбу протилежностей, заперечення. Важливими складовими процесу пізнання економічних явищ є метод сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, метод єдності історичного й логічного. Економічна теорія користується і загальними науковими методами та прийомами: висування та перевірка гіпотез, аналіз та синтез, індукція та дедукція, постановка експериментів, статистичні спостереження тощо. Ці методи конкретизують підхід до конкретного процесу наукового пізнання. Вони використовуються як у суспільних, так і у природничих науках, але у формах і межах, що залежать від предмета та особливостей науки. Метод економічної теорії є багаторівневим і охоплює різні елементи: філософські та загальнонаукові принципи (філософські: принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо; загальнонаукові: принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу й синтезу, індукції та дедукції тощо); закони матеріалістичної діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення); категорії філософії (кількість та якість, сутність і явище, зміст і форма тощо); закони і категорії економічної теорії; раціональні методи і засоби економічного аналізу. Перші три групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не накладаються механічно на економічні явища й процеси, а відображаються через метод економічної теорії. Філософія дає лише всеосяжні принципи пізнання, а їх використання залежить від економічної теорії, її предмета. Тому поряд із всеосяжним і загальним метод економічної теорії послуговується особливими елементами, зумовленими специфікою предмета дослідження. Так, основний принцип матеріалістичної діалектики — принцип первинності матерії, суспільного буття стосовно суспільної свідомості — в економічній теорії стверджує первинність матеріальних, економічних відносин щодо політичних та ідеологічних; принцип розвитку, який виходить із єдності та діалектичної боротьби протилежностей, конкретизується в економічній теорії у формі протиріччя між продуктивними силами та виробничими відносинами. Структурно-функціональний метод. Важливим теоретичним засобом пізнання суті економічних явищ і процесів є системно-структурний підхід. Він передбачає вивчення конкретного економічного явища як системного, з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.

2. Етапи становлення і розвитку економічної теорії як науки.

Перша школа меркантилізм(Томас Ман, Монкретьє. Рахують, що головне багатсво гроші, джерело-торгівля. Потім-фізіократи(кене, мірабо). Перешли до вивчення сфери виробн. Промисловість рахували не виробничою і займались с/г. Потім-класична буржуазна економіка(петті, рекардо). Вивчали всі сфери виробництва(капітал, нац.багатсво, доходи, кредит). Була в 18-19 ст. В 19ст розділ. На марксизм і марженалізм. Маркс завершив теорію труд. Вартості. Розробив теорію грошей, теорію відтворення, ек. кредитів, земельні ренти. Небуло аргументовано, не знайшли практ.підтвердження. Марженалізм-теорія ек.процесів максималізма і мінімалізма(візер, вальрас).Суч ек.направлення-неокласизм(заперечує необх.втручання держави в економіку),кейсианство(обгрунтовує необхідність втручання держави в економіку), інституціаналізм(мітчел і ін. Рахують, що ек.процеси регул.не тільки економікою, на них вплив.ек., соц.і псих. Фактори і мор.-ет.норми), неокласич.синтез(бюкенен хоче поєднаит неокласиків і кенсіанство.

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генези­су меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталіз­му. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбе­режжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин. Велике значення для фор­мування капіталістичного способу виробництва мало первісне на­громадження капіталу, зв'язане з найбільш грубими формами наси­льства: розоренням дрібних виробників, колоніальними загарбан­нями, работоргівлею.

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландію, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та коло­ніальну експансію, було проголошено ідеалом меркантилізму. Мер­кантилісти закликали вчитися у Голландії, і поступово на цей шлях ставали Англія, Франція, Португалія, Іспанія.

Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої як «неморальної». У центрі уваги меркантилістів опиняється саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв'язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХуП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви­робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.

Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства.

Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму.

3. Економічні потреби і економічні інтереси, взаємозв’язок між ними.

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення); *духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення); *соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).

За способом задоволення виділяють:

- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.; - колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін); - суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством; - дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни; - платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

* матеріальні і духовні;

Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми. Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності. Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні; * за часовою ознакою - поточні та перспективні; *за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя; * за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

4. Економічні ресурси, їх обмеженість та показники ефективності функціонування.

Економічні ресурси – всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

Умовно, з урахуванням особливостей особистісного фактора, який об’єднує працю і підприємницьку діяльність, що перебувають у статиці (тобто робоча сила, яка не функціонує), останні можна віднести до поняття „факторів виробництва”.

Обмеженість ресурсів. У певній країні або у масштабі планети обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м² (понад 75%) припадає на моря; неоднакові природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо.

Про обмеженість людських ресурсів у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Значна їх кількість і у розвинутих країнах. Водночас у них відчувається нестача кваліфікованих кадрів певних професій. В Україні в 1998 р. На кожне вакантне місце припадало понад 50 безробітних.

Умовно можна говорити і про обмеженість засобів виробництва (як зазначалося вище, навіть у розвинутих країнах світу в період економічного піднесення залишаються майже 25% виробничих потужностей) та інших чинників. Отже, обмеженість людських ресурсів і засобів виробництва зумовлена сутністю (природою) економічної системи. Це свідчить також про значну недосконалість визначення економічної теорії як науки, що вивчає спосіб використання обмежених ресурсів.

Отже, про обмеженість можна із значною умовністю говорити лише стосовно безмежних потреб людини. У цьому разі краще вживати поняття „відносна обмеженість ресурсів”. Її ще називають їх рідкістю. Водночас справді обмежені лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ та ін.). Така обмеженість є абсолютною.

Критерії класифікації ресурсів. Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистісного і речового факторів, можна вирізняти також відтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація). Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

показники ефективності функціонування економічних ресурсів

Процес господарської діяльності завжди є результатом взаємодії відпо-відних ресурсів, а його ефективність забезпечується оптимальним їх поєд-нанням і використанням. Ресурсна будова суб’єкта господарювання показує наявність ресурсів на підприємстві, їх якість та потребу, виражає взаємо-зв’язок та ефективність використання в процесі підприємницької діяльності.

Для оцінки наявності та ефективності використання ресурсів підприємства можна використати наступні показники:

1. Загальна характеристика господарської діяльності.

1.1. Виробнича потужність – це максимальний обсяг продукції (робіт, послуг), який має можливість виготовити суб’єкт господарювання, як правило, за календарний рік, при оптимальному використанні наявних ресурсів. На величину виробничої потужності впливають кількість обладнання (працівників), його потужність (продуктивність), режим роботи підприємства, кваліфікаційний рівень працівників. Використання виробничої потужності характеризується коефіцієнтом, який визначається відношенням фактичних обсягів господарської діяльності до нормативного її рівня.

1.2. Валова продукція – це фактичні обсяги господарської діяльності в грошовому (натуральному) виразі суб’єкта господарювання за календарний період:

де ВП – валова продукція (фактичні обсяги господарської діяльності); ВГП – вартість виготовленої продукції; ВР – вартість виконаних робіт; ВПП – вартість наданих послуг; ВКГ – вартість капітальних вкладень (будівництво, виготовлення основних фондів), виконаних господарським способом; ВВЗ – вартість виготовлених виробничих запасів, устаткування, інструменту для власної господарської діяльності; НВК – вартість незавершеного виробництва на кінець календарного періоду; НВП – вартість незавершеного виробництва на початок календарного періоду; Кі – випуск і-го виду продукції (робіт, послуг) в натуральних одиницях; Ці – порівняльна ціна (ціна реалізації) одиниці виробу (роботи, послуги) і-го виду; n – кількість видів продукції (робіт, послуг), що виготовляються на підприємстві.

1.3. Вартість активів підприємства за валютою балансу.

Зростання валюти балансу порівняно з попереднім періодом – то добрий знак, але слід звернути увагу на те, за рахунок чого вона зросла. Дуже добре, якщо це вийшло за рахунок збільшення власного капіталу або хоча б його разом зі збільшенням суми позикових коштів, однак над збільшенням одних тільки боргових зобов’язань варто замислитись. Дуже погано, коли збільшення кредиторської заборгованості відбувається при низькій ліквідності активів.

Зменшення валюти балансу свідчить про деяке згортання діяльності підприємства. Отже, слід зупинитися на виявленні причин згортання. Багато залежить від того, по яких саме статтях спостерігається зменшення.

Динаміку змін у структурі активів можна спостерігати простим порівнянням абсолютних величин залишків по кожній статті балансу на кінець періоду із залишками на початок. Таким порівнянням підлягають також і підсумкові величини за розділами.

1.4. Окупність витрат обчислюють як частку від ділення виручки від реалізації на її повну собівартість.

1.5. Собівартість – витрати суб’єкта господарювання на калькуляційну одиницю об’єкта господарської діяльності.

1.6. Спеціалізація суб’єкта господарювання визначається за найбільшою питомою вагою у валовій продукції (виручці) підприємства певного виду продукції (товару, роботи, послуги).

1.7. Товарна продукція – це обсяг валової продукції, визначений підприємством для продажу.

де ТП – обсяг товарної продукції; КТі – кількість і-го виду продукції (робіт, послуг), визначеного для продажу в натуральних одиницях; Ці – ціна за якою передбачається продати одиницю продукції (роботи, послуги) і-го виду; n – кількість видів продукції (робіт, послуг), що визначені підприємством для продажу.

1.8. Реалізована продукція (роботи, послуги) – це вартість (виручка) продукції, яка відвантажена покупцям за цінами, визначеними продавцем і покупцями, з оформленням відповідних документів як підстави для розрахунків, незалежно від здійснення оплати, за виключенням випадків, де оплата обов’язкова:

де РП – виручка за реалізовану продукцію (роботи, послуги); Крі – кіль-кість і-го виду продукції (робіт, послуг), реалізованого покупцям в натурал-ьних одиницях; Ці – ціна продажу одиниці продукції (роботи, послуги) і-го виду; n – кількість видів продукції (робіт, послуг), проданих підприємством.

1.9. Додана вартість (чиста продукція) підприємства обчислюється як різниця між виручкою та сумою матеріальних витрат (робіт, послуг), використаних для господарської діяльності та амортизаційних відрахувань. Цей показник може бути також обчислений як сума оплати праці, прибутку та нарахованих витрат на соціальні заходи.

Умовно-чиста продукція обчислюється як сума чистої продукції та амортизаційних відрахувань.

1.10. Реальні інвестиції в господарську діяльність – це вартість ресурсів, що направляються на оновлення та збільшення майна підприємства або змінюють об’єкт вкладення.

2. Наявність та використання основних засобів.

2.1. Вартість основних засобів (виробничого і невиробничого призначення) – це наявність їх на певну дату календарного періоду за первісною або балансовою (залишковою) вартістю.

2.2. Середньорічна вартість основних засобів є часткою від ділення на 12 суми, отриманої від складання половини вартості на 1 січня звітного року, половину вартості на 1 січня наступного за звітним роком і вартості основних засобів на 1-е число усіх місяців звітного року.

2.3. Фондовіддача показує скільки валової продукції (виручки, доходу) одержує підприємство на 1 грн. коштів, вкладених в основні засоби.

2.4. Фондомісткість господарської діяльності характеризується коштами, які витратило підприємство на формування основних засобів, щоб одержати на 1 грн. валової продукції (виручки, доходу).

2.5. Фондоозброєність праці – вартість основних засобів, які використовуються середньосписковим працівником для здійснення господарської діяльності.

2.6. Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання – це відношення фактичного часу використання обладнання до нормативного (можливого) часу його використання.

2.7. Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання – це відношення фактичного обсягу виготовленої продукції (у вартісному або натуральному виразі) за одиницю часу до нормативного (можливого) обсягу її виготовлення.

2.8. Інтегральний коефіцієнт використання обладнання дорівнює добутку коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного використання обладнання.

2.9. Коефіцієнт змінності використання обладнання – визначається як відношення суми фактично відпрацьованих обладнанням змін до кількості цього обладнання, наявного на підприємстві.

2.10. Коефіцієнт зносу основних засобів – це відношення суми зносу основних засобів до їх первісної вартості.

2.11. Фондомісткість об’єктів господарської діяльності (продукції, товарів, робіт, послуг) – це відношення суми амортизації основних засобів до загальної суми операційних витрат підприємства в цілому або за кожним видом продукції (робіт, послуг).

2.12. Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, яку частину наявних на кінець року основних засобів становлять введені в експлуатацію основні засоби у звітному році.

2.13. Капітальні вкладення (інвестиції) в господарську діяльність – це вартість ресурсів, що направляються на просте та розширене відтворення основних засобів підприємства. Капітальні вкладення можуть здійснюватися підрядним (роботи виконуються іншими суб’єктами господарювання), господарським (роботи виконуються самим підприємством) і змішаним способами.

2.14. Строк окупності капітальних вкладень (інвестицій) на розширене відтворення основних засобів визначається як відношення суми капітальних вкладень до загальної суми прибутку, який можна одержати від експлуатації новостворених об’єктів в розрахунку на рік.

3. Наявність та використання оборотних активів.

В залежності від виду господарської діяльності для прийняття управлінських рішень можуть використовуватись й інші показники оцінки наявності та ефективності використання ресурсів.

Слід підкреслити, що всі показники наявності та використання ресурсів підприємства перебувають у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний стан та ефективність використання ресурсів підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників

5. Сутність і структура суспільного виробництва. Фактори виробництва. Взаємодія і розвиток факторів виробництва.

Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте на всіх етапах воно демонструє деякі спільні риси, зокрема для його функціонування завжди в наявності мали бути такі елементи, як праця, засоби праці та предмети праці. Як вже зазначалось, виробництво - це процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина впливає на об'єкти природи, надає їм форми придатної для задоволення матеріальних потреб. Для нас важливо з ясувати питання, які фактори беруть участь у виготовленні благ. Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи. Марксистська теорія в якості факторів виділяє: особистий фактор виробництва і речовий фактор виробництва. Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва. Поняття праця використовується поряд з поняттям робоча сила. Вони розглядаються як різні економічні категорії. Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ. Предмети праці - це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна). Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п. Проте слід підкреслити, що засоби виробництва самі по собі, без тісного контакту з людською працею не можуть виробляти блага і являють собою груду мертвих речей. Щоб процес виробництва розпочався, потрібно з'єднати засоби виробництва з робочою силою, тому засоби виробництва і люди, які володіють певними навиками, досвідом в органічній сукупності утворюють продуктивні сили суспільства. Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність. 1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси. 2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами. Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу. 3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність. 4) В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор - підприємницькі здібності. Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці.

6. Центральні проблеми економічної організації. Технологічний вибір в суспільстві. Крива трансформації або виробничих можливостей.

Функціонування економічних систем опосередковується певними механізмами, вмонтованими в ту чи іншу історичну модель організації економіки. В міру свого розвитку суспільство залежно від конкретно-історичних умов, використовувало два принципово відмінних механізми організації економіки та управління нею: централізоване (державне); децентралізоване (ринкове).

в першому випадку координатор - держава, в другому - ринок. Людство в своєму поступальному розвитку використовувало (і використовує) як першу, так і другу моделі організації економіки. Яка з них краща? Однозначної відповіді на це питання бути не може. Чому? Річ у тім, що основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних благ. А будь-яке виробництво передбачає застосування праці людей. Причому праця, яка лежить в основі виробництва, містить у собі певну двоїстість. З одного боку, вона, як процес, неминуче передбачає спілкування різних робітників, а також задоволення певних потреб суспільства.

Економічна ефективність - це ширше поняття, ніж технічна ефективність. Економічна ефективність йде далі технічної ефективності і враховує вартість витрати і вигоду, пов'язані з різними ринковими вподобаннями, намірами і рішеннями. Щоб отримати максимальну користь від використання наших обмежених ресурсів, ми повинні здійснювати тільки ті економічні дії, які ведуть до додаткової вигоди, що перевищує додаткові витрати. Згідно з таким підходом, не варто здійснювати економічні дії, якщо додаткові витрати перевищують додаткову вигоду.

Поняття економічної ефективності є центральним в економіці, на неї повинен робитися особливий наголос при ухвалі індивідуальних і соціальних рішень.

Щоб досягти у виробництві максимальної кількості повного обсягу корисних товарів та послуг, суспільству необхідно ефективно використати свої рідкісні ресурси, тобто забезпечити їх повну зайнятість.

Під повною зайнятістю розуміють використання всіх придатних для виробництва ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче і здатний працювати, повинен бути забезпечений роботою, не можуть простоювати орні землі, машини та устаткування тощо.

Таким чином, ефективність означає відсутність втрат, тобто економічні ресурси використовуються настільки ефективно, наскільки це можливо, щоб задовольнити потреби і бажання людей за даних факторів виробництва.

Економіка є ефективною, якщо суспільство не може збільшити виробництво одного товару, без зменшення виробництва іншого. Ефективна економіка перебуває на межі виробничих можливостей.

Технологічний вибір в суспільстві

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економічні потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Вона стає основною проблемою ефективного функціонування економічної системи.

Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки:

1) Що виробляти? Які із можливих товарів і послуг повинні вироблятись даною економічною системою і протягом якого часу?

2) Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги?

Виробничі можливості - це можливості суспільства з виробництва економічних благ за умови цілковитого і ефективного використання всіх наявних ресурсів при даному рівні розвитку технології.

В економічній науці ми зображаємо цю обмеженість виробничого потенціалу країни кривою виробничих можливостей (КВМ). КВМ відбиває максимальні кількості товарів або послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються. Слід зауважити також, що ми розглядаємо економіку за станом на певний момент часу (тим самим передбачаємо постійну кількість ресурсів і незмінну технологію).

Будь-яка точка не на КВМ, а всередині графіка (точка К) свідчить, що ресурси використовуються не повністю і у суспільства є можливість нарощувати водночас виробництво декількох товарів. Навіть випадкові спостерігачі погодяться, що наше суспільство має невикористані ресурси у вигляді незайнятих робітників, невикористаних земель і завмерлих фабрик.

Таким чином, КВМ - графік, що характеризує набір товарів, які можуть бути вироблені економікою за умови повного використання всіх наявних ресурсів. Для більшої наочності цей набір зменшується до двох товарів, один з яких відкладається по горизонтальній, а інший - по вертикальній осі. Точка на кривій показуватиме співвідношення між виробництвом цих двох товарів. КВМ може бути використана не лише для аналізу наявного виробництва, але й для аналізу економічного прогнозування. Якщо точка (Х) наших економічних сподівань знаходиться за межею кривої, це означає, що має місце нереалістичне прогнозування та планування. Такі прогнози не є безневинною справою, як правило, вони обертаються для суспільства марнотратством (підготовчі витрати для робіт, на які не вистачить ресурсів, незавершене будівництво тощо).

7. Власність, її сутність, форми і місце в економічній системі.

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити: -хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу; -як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва; -хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи: Право володіння. Право користування. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ). Право на доход (право володіння результатами використання благ). Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага). Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища). Право на передачу благ у спадок. Право на безстроковість володіння благом. Заборона щодо використання блага недозволеним способом. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу). «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково — у випадку порушення її умов тощо. Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок.

Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

Колективна власність — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів. Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу. Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

8. Форми організації суспільного виробництва, натуральне і товарне виробництво. Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості.

У натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді, як прямі відносини між учасниками створення благ. Матеріальні блага переважно не передавалися на сторону і не купувалися, тобто вони не обмінювалися. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося із великої кількості роздрібнених, розрізнених та однорідних господарських одиниць: патріархальних селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість. Кожна така одиниця виробляла всі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою їх до споживання.

Натуральне виробництво - це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Благо взагалі - це здатність предметів задовольняти потребам людини.

Неекономічне благо дається людині природою (повітря, сонячне світло, місячне світло). Економічне благо - це в першу чергу продукт праці, створений суб'єктами економічної діяльності в обмеженій кількості. По-друге, економічним благо стає, коли володіння їм пов'язане з відмовою від володіння іншим благом. Економічне благо припускає якусь плату за нього. Земля стає економічним благом, якщо вкладається праця по її обробці, якщо суб'єкт витрачає інші блага, щоб користуватися корисними властивостями землі.

Економічною основою товарного виробництва є товар.

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу. Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування. Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування і тощо. Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару. Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

9. Виникнення, сутність, функції та види грошей.

Гроші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів.

З найдавніших часів грішми були різні товари: хутра звірів, металеві сокири, мушлі каурі тощо. Однак завдяки своїм фізичним властивостям найбільш вживаним загальним еквівалентом вартості дуже швидко стають благородні метали: золото та срібло. Згодом вони набирають форми монет.

Традиційно в економічній науці виділяють п”ять основних функцій грошей:

Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Засіб платежу

Світові гроші

Монета - зливок металу точно визначеної форми, ваги і проби, який є узаконеним засобом обігу. Монета виявилась найдосконалішою формою дійсних грошей. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, який проіснував у національному грошовому обігу до 30-х років ХХ ст., поступившись місцем нерозмінним на золото паперово-кредитним грошам. На золоті монети вільно обмінювались паперові і кредитні гроші, які знаходилися паралельно із золотими грішми в обігу. У сучасній грошовій системі функціонують паперові й кредитні гроші. Паперові гроші - це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою заміни металевих грошей. Паперові гроші - знаки, символи цінності (вартості), що не мають власної вартості та наділені державною владою примусовим курсом обігу. Вони не мають золотого забезпечення, тому їх ще називають білетами державної скарбниці. Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші. Вексель - це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними. Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк вказану суму і не може бути переданий третій особі. Переказний вексель (тратта) - це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом, що називається індосаментом. Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські. Комерційний вексель - це боргове зобов'язання, яке підприємці видають одне одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг. Банкнота - це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель. Чек - письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей. Чеки бувають: іменні, на пред'явника і ордерні. Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою Електронні гроші - це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ. Отже, форми грошей, що знаходяться в обігу, дуже різноманітні. Але скільки ж їх потрібно для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й законодавчо закріплена державою

10. Структура грошової маси. Кількість грошей, що необхідна для обігу. Грошові агрегати.

Грошова маса - сукупність усіх коштів, що знаходяться в господарстві в наявній і безготівковій формах, що забезпечують обіг товарів і послуг у народному господарстві.

У структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої ставляться кошти, що реально обслуговують господарський обіг, і пасивна частина, що включає грошові накопичення, залишки на рахунках, що потенційно можуть служити розрахунковими засобами. Особливе місце в структурі грошової маси займають так називані «квазігроші» (від латинського «quasi» - начебто, майже), тобто кошти на термінових рахунках, ощадних вкладах, у депозитних сертифікатах, акціях інвестиційних фондів, що вкладають кошти тільки в короткострокові грошові зобов'язання.

Кількість грошей в обігу можна визначити виходячи з наступної залежності:

МV=РQ

де, М – кількість грошей (грошова маса),

V – швидкість обігу грошей,

Р – рівень цін,

Q – реальний національний продукт.

Наведене рівняння обміну відображає залежність зміни кількості (маси) грошей, що знаходяться в обігу, від рівня цін і розміру реального національного продукту.

На практиці всі показані зв'язки складніші, оскільки до сфери обігу товарів та грошей включаються процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями і фінансовими ринками.

Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.

Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:

M0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.

М1 грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.

М2 грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.

М3 (грошова маса) — грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

11. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем.

Чистий капіталізм

Характерними рисами та особливостями "чистого" капіталізму епохи вільної конкуренції є:

1. Приватна власність на фактори виробництва. 2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей. 3. Свобода підприємництва і вибору діяльності. 4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик. 5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає. 6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат. 7. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

Командна економіка Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва. 2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів. 3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності. 4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників. 5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників. 6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності. 2. Низький рівень економічного і соціального розвитку. 3. Багатоукладність економіки. 4. Залежний характер соціально-економічного розвитку. 5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. 6. Технічний прогрес різко обмежений. 7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці. 8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва. 9. Велика зовнішня фінансова заборгованість. 10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції. Змішані системи Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах. 2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший. 3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки. 4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

12. Порівняльна характеристика планової і ринкової економічних систем.

Ринковий економічний механізм - це механізм регулювання економіки, що грунтується на приватній(корпоративній) власності і приватному підприємництві. Цю роль виконує ринок. В оснсві ринкового механізму лежать об'єктивні закони попиту і пропозиції, у взаємодії яких лежить ринкова ціна, яка і є регулятором обсягів виробництва і споживання суспільного продукту. Рушійною силою і основою процесу ринкового ціно утворення є економічна конкуренція, яка створює потужні мотиви виробничої діяльності.

Плановий економічний механізм виникає в умовах,коли не існує основи ринкового регулювання - приватної власності і конкуренції.Цей тип регулювання характерний для суспільства з монопольною державною власністю.Оскільки ринкове регулювання тут не діє, держава бере на себе цю фунцію.Регулювання здійснюється через суб'єктивне директивне регулювання,коли державний план виробництва,розподілу і споживання суспільного продукту стає законом.Тут відсутня приватна ініціатива,- приватне підприємництво,а тому мотивація праці недостатня.

Отже, Ринкова економічна система характеризується переважно приватними формами власності на засоби виробництва(насамперед корпоративна власність) і специфічним ринковим механізмом попиту,пропозиції і ціни товару.У такій системі яскраво виражений особистий економічний інтерес,який є могутнім спонукальним мотивом економічної діяльності.Відповідно,і продуктивні сили одержують простір для свого розвитку,виникають специфічні форми організації і технології виробництва. Планова(етатична)економічна система грунтується на тотальній державній власності і суб'єктивному механізмі державного планового регулювання,в якому на першому плані знаходяться не економічні,а політичні засоби впливу(політичне керівництво).Така система не має достатніх стимулів економічної діяльності,тому змушена широко застосовувати неекономічні методи примусу до праці.Відсутність об'єктивного механізму регулювання постійно порушує рівновагу такої системи,гальмує розвиток продуктивних сил,створює неефективні форми організації і технології виробництва.

13. Економічна сутність ринку, умови його функціонування та функції. Види ринків.

Поняття ринок можна розглядати як у вузькому, так i широкому розумiннi. У першому - це форма економiчного обмiну, в другому - система вiдносин господарювання, здатна вирiшувати життєво важливi завдання у сферах суспiльного виробництва, обмiну, розподiлу та споживання.

Ринок виступає як сукупнiсть форм i органiзацiї спiвробiтництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерцiйною метою продавцiв та покупцiв, а також надати можливiсть першим продати, другим - купити товар. Тобто це мiсце добровiльних угод, де продаж товарiв вiдбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони - продавець i покупець - знаходять компромiс, який проявляється в цiні.

Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи. Економічні умови - основою яких є демократизація економіки - пов'язані з введенням загальних умов господарювання, які забезпечують ринкові зв'язки, передбачають:

* вiльний вибiр форм власностi на засоби виробництва (утвердження права господаря);

* вiльне цiноутворення;

* забезпечення та захист конкуренцiї;

* вiльний вибiр виду дiяльностi;

* вiльний обiг товару, капiталу, працi;

* оподаткування, фiнансування, кредитування, валютна полiтика, якi стимулюють пiдприємницьку дiяльнiсть.

Правові умови включають систему заходів, пов'язаних з розробкою правового законодавства і прийняття економічних положень з переходу на ринкові методи господарювання.

Соцiально-психологiчнi та соцiально-культурнi умови, якi забезпечують самореалiзацiю особи та повагу до неї, включають:

* забезпечення свободи розвитку потенцiалу особи - квалiфiкацiйного, освiтнього, творчого, комунiкативного, пiдприємницького, морального та iн.;

* свобода полiтичної дiяльностi;

* система соцiальної вiдповiдальностi особи перед трудовим колективом, суспiльством;

* система задоволення духовних потреб особи;

* можливiсть вивчення культурних надбань народiв України та свiтової культури в цiлому.

До основних функцiй слід віднести: регулюючу, стимулюючу, економічного відбору, iнтегруючу.

Функціями ринку являються :

1).Здійснення остаточного визначень вартості товарів і послуг та іх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

2).Забезпечення безперевності процесу суспільного відтворень (зокрема зв’язку між виробництвом і споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв’язку з іншими національними економіками в маштабі світового ринку;

3).Спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивіду-

альні витрати порівняно із суспільно необхідними , підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживних властивостей;

4).Регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, проведення у відповід-

ність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадженнь і споживань та інших пропозицій;

5).Сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;

6).Посилення конкуренції між виробниками товаріві послуг у межах як окремих країн, так і світового господарства.

ВИДИ

Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін. Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки. Вільний ринок - це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок - це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру. Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

Споживчий ринок - окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання. Ринок виробників - організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва. Ринок проміжних продавців - організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе. Ринок державних установ - державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні. Міжнародний ринок - покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

14. Ринкова економіка: суть, структура та інфраструктура.

Ри́нкова еконо́міка — форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Довільна структура яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.

Характерні риси:

Приватна власність

Обмежена роль держави

Свобода вибору

Ціновий механізм

Маркетингова система управління виробництва

Гнучкість системи

Структура ринку — це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Інфраструктура ринку - це система підприємств і організацій , які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили .

Елементи ринкової інфраструктури ( схема 3 ), через які реалізуються її функції можна згрупувати у три блоки : організаційно - технічна інфраструктура ( товарні біржі та аукціони , торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції тощо ) ; фінансово - кредитна інфраструктура ринку ( банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії , фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів , перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення ); організаційно - дослідна інфраструктура ( наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно - консультативні фірми, аудиторські організації ). Інститути та організації , що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами , готують економістів, менеджерів і спеціалісті з маркетингу.

15. Попит і пропозиція, їх роль у ринковій економіці. Нецінові детермінанти попиту та пропозиції.

Попит і пропозиція — економічні категорії товарного виробництва, що виникають і функціонують на ринку, у сфері товарного обміну. У ринковій економіці ці категорії налажать до фундаментальних. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Одним з економічних законів товарного виробництва є закон попиту і пропозиції, який полягає в єдності попиту і пропозиції і їх об'єктивному прагненні до відповідності.

До нецінових детермінант попиту відносяться: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни сполучених товарів (товари-субститути або взаємозамінні товари, товари-комплементи або взаємодоповнюючі товари); кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін.

До нецінових детермінант пропозиції належать: ціни ресурсів; технології виробництва; кількість продавців на ринку; податки та дотації; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін.

16. Ціна ринкової рівноваги. Моделі формування рівноважної ціни.

Ринковим процесом ціноутворення керують закони попиту та пропозиції. Встановлення рівноважної ціни відбувається на ринку під впливом тенденцій і специфічних особливостей, як попиту, так і пропозиції.

Ринковим процесом ціноутворення керують закони попиту та пропозиції. Встановлення рівноважної ціни відбувається на ринку під впливом тенденцій і специфічних особливостей, як попиту, так і пропозиції. Вони проілюстровані вище за допомогою кривих на відповідних графіках. Однак ринкові сили набагато різноманітніші та багатші тих моделей, що були представлені.

Моделі.

Крива IS визначає всі можливі види співвідношень доходу (У) та процентної ставки (г), які відповідають рівновазі на товарному ринку, але не показує, при якому саме сполученні У таrринок товарів буде стабілізований.

Модель IS-LM досліджується в короткостроковому періоді, коли економіка не перебуває у стані повної зайнятості ресурсів, рівень цін (Р) — фіксований, а ставка процента (г) і доход (У) — змінюються. Оскільки P=const, то номінальні і реальні значення всіх змінних моделі збігаються.

Застосування бюджетно-податкової політики в моделі IS-LM з фіксованими цінами спричиняє зміну рівня доходу і процентної ставки. Розглянемо, яким чином діє механізм бюджетно-податкової политики.

17. Конкуренція її суть та види. Сутність конкурентних відносин поміж виробниками та поміж споживачами

Конкуренція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

Змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Зокрема, розрізняють такі види конкуренції:

цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;

нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;

чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;

недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;

монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;

олігополістична — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів.

Конкуренція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин

18. Ознаки досконалої і недосконалої конкуренції. Ринкові моделі недосконалої конкуренції в Україні.

Доскона́ла конкуре́нція (також: досконалий ринок) — ідеалізований стан ринку, коли окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну.

Ознаки досконалої конкуренції

безліч продавців і покупців;

однорідність і подільність товарів, що продається;

відсутність бар'єрів для входу або виходу з ринку;

висока мобільність чинників виробництва;

рівний і повний доступ всіх учасників до інформації (ціни товарів)

раціональність учасників

відсутність трансакційних витрат або податків.

Такий ринок завжди приходить до рівноваги. На ринку панує для однакових продуктів єдина ціна, тому що жоден покупець або продавець в зв’язку зі своїм незначним розміром не може її диктувати. Оскільки існує конкуренція між продавцями, кожен продавець намагається максимально знизити свою ціну і, сам того не прагнучи, опиняється на рівні нульового прибутку. Навіть якщо продавець хоче довгостроково "прив’язати" покупців до себе, пропонуючи їм товари за цінами нижчими ніж ринкові, він попросту збанкротує. Вважається, що серед усіх галузей економіки фондові ринки найбільше відповідають ідеалу досконалої конкуренції. Недосконала конкуренція виникає тоді, коли ринок не здатний виконувати одну або більше своїх функцій.

19. Сутність і види монополізму. Антимонопольне законодавство. Монополізм в економіці України та проблеми його обмеження

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.

Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця.

Основні види монополій

1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.

2. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

4. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:

Надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності.

Наприклад: на початку XVII ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією.

Це об'єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.

По суті, — це монополізована економіка, яка була в СРСР.

5. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки:

успішному розвитку підприємства;

базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів

Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.

Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з метою розподілу сегментів — регіонів, монополії цін, ізоляції конкурентів.

В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:

Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції

Про захист від недобросовісної конкуренції

Про захист економічної конкуренції.

Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:

організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств;

економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін;

економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;

недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових відносин і піднесення економіки держави.

20. Види товариств. Акціонерні товариства, їх суть і значення в ринковій економіці. Типи акціонерних товариств і види акцій.

Госпо́дарськими товари́ствами - визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать:

Акціонерні товариства,

Товариства з обмеженою відповідальністю,

Товариства з додатковою відповідальністю,

Повні товариства,

Командитні товариства.

Акціонерне товариство — підприємство створене на основі добровільного погодження юридичних і фізичних осіб (в тому числі іноземних), що об'єднали свої кошти шляхом випуску акцій, з метою здійснення господарської діяльності і отримання прибутку.

Акціонерні товариства (АТ) є юридичними особами, можуть займатися будь–якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить чинному законодавству України. Вони мають повну господарську самостійність в питаннях вибору форми управління, реалізації продукції, встановлені цін і оплати праці, використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїм зобов'язанням всіма активами.

Типи акціонерних товариств

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Акція — вид цінних паперів, що являє собою власність частки статутного капіталу підприємства і покладає на її власника (акціонера) певні права і зобов'язання, зокрема: право на частину прибутку підприємства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.

Види акцій

За розмірами отриманого доходу:

Проста акція — дозволяє своєму власникові отримувати дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства і голосувати на загальних зборах акціонерів (одна акція — один голос).

Привілейована акція — різновиди акцій, які надають додаткові, порівняно з іншими, права їх власникам — переваги у нарахуванні дивідендів, першочергове одержання, проте не мають права голосу. Дають право на першочергове отримання прибутку, який відраховується від чистого прибутку підприємства у вигляді фіксованого процента на вартість акції, на компенсацію доходу, недоотриманого власником акцій у зв'язку зі скороченням прибутку товариства у відповідному році, за рахунок резервного фонду. Але привілейовані акції не дають права голосу на загальних зборах акціонерів та на участь в управлінні товариством. Загальна сума таких акцій не може перевищувати 10% статутного фонду акціонерного товариства.

За характером розпорядження:

Іменна акція — закріплюється за визначеною особою з занесення в книгу акціонерного товариства відповідних записів.

На пред'явника — належить її фактичному власникові і не закріплюється за конкретною особою. Передача цих акцій іншому власникові не потребує додаткового оформлення. Дивіденди на них видаються пред’явнику акцій або на підставі відповідного документа депозитарію, що засвідчує кількість акцій даного власника, які знаходяться на збереженні. У книзі реєстрації акцій фіксується лише загальна кількість випущених акцій на пред’явника. З розвитком ринку цінних паперів цей тип акцій набуває дедалі більшого значення, оскільки є реальним об’єктом купівлі-продажу і таким чином витісняють іменні акції.

21. Витрати виробництва, їх сутність та класифікація. Криві витрат виробництва.

Витрати виробництва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.

Класифікація

Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.

Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.

Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється* залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.

Валові витрати (загальні витрати) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.

Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні приватному від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні приватному від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.

Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.

Поточні витрати – витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

Граничні витрати — витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином.

Альтернативні витрати це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

22. Ринок землі. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення. Ціна землі.

Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.

Розрізняють такі форми земельної ренти:

диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю;

диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі;

абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження;

монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни.

Ціна землі. Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну землі як продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продукту праці включає витрати на обробіток ґрунту та його покращання, тобто набуває нової якості, виступаючи вже, з одного боку, як продукт праці землероба, а з іншого — як результат функціонування таких факторів виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна ж землі як продукту природи — поняття ірраціональне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом людської праці. Водночас вона може використовуватись як засіб виробництва та предмет праці і приносити її власникові дохід у вигляді

ренти. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позичкового процента, а землі-матерії — земельна рента.

Ціна землі=(Земельна рента/норма процента)*100%

Теоретично ціна землі включає грошовий еквівалент витрат власника на її покращання і величину ренти. Фактично ціна землі коливатиметься залежно від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позичкового процента, співвідношення попиту і пропонування, очікуваної політики з регулювання аграрного сектору економіки тощо.

23. Цілі та інструменти макроекономіки. Система національних рахунків: необхідність виникнення і зміст.

Система національних рахунків. Сутність ВНП та ВВП.

Система національних рахунків – система взаємопов’язаних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні.

СНР містить певним чином упорядковану інформацію про всі господарські суб’єкти. Вона містить інформацію про всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопичення активів тощо. Містить інформацію про всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство.

Основні методологічні принципи СНР:

1. продуктивною є будь-яка праця; до валового продукту відносяться як речові блага і матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2. грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні;

3. виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємопов’язані сторони єдиного процесу відтворення;

4. усі показники обчислюються лише у грошовій формі і без повторного рахунку.

Основні макроекономічні показники в СНР: ВВП, ЧВП, НД, ОД, ДКВ, рівень безробіття, рівень цін, процентна ставка.

24. Валовий національний продукт (ВНП) і валовий внутрішній продукт (ВВП), методи їх виміру

ВВП – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, які вироблені в країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям. До ВВП входить:

- вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для особистого споживання, а не для ринку;

- продукція, яка вирощена на присадибних ділянках для власного споживання;

- тіньова економіка;

- купівля ненових товарів;

- купівля-продаж цінних паперів.

ВНП – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених із ресурсів, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси застосовуються – у національній економіці чи за кордоном. ВНП не враховує доходи, зароблені компаніями, розташованими в країні, але які перебувають у володінні іноземців, а також доходи іноземців, які працюють у країні.

Взаємозв’язок між ВВП і ВНП:

ВНП = ВВП + доходи, які отримали резиденти з-за кордону у зв’язку з їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (зарплата, проценти, дивіденди), - доходи, оплачені резидентами іноземних країн, за участь у виробництві ВВП даної країни (зарплата, проценти, дивіденди).

ВВП = ВНП – чисті надходження факторів від інших країн.

ВВП – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, які вироблені в країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям. До ВВП входить:

- вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для особистого споживання, а не для ринку;

- продукція, яка вирощена на присадибних ділянках для власного споживання;

- тіньова економіка;

- купівля ненових товарів;

- купівля-продаж цінних паперів.

ВВП за витратами = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ.

СВ – витрати на товари короткострокового та довгострокового користування і послуги.

ВІ – витрати фірм на придбання основного капіталу, на житлове будівництво і зміну в запасах.

ДЗ – закупівлі державою товарів і послуг колективного споживання і державного інвестування економіки.

Держ. витрати = ДЗ + ТП

ЧЕ – Е – І держави за рік.

ВВП за доходами = ЗП + Рента + % + Прибуток + А + НП.

ЗП – грошова винагорода за працю найманих працівників включаючи відрахування до стразових фондів.

Рента – доход від надання прав за використання власності на матеріальні активи.

% - доход від грошового капіталу, який заощаджується домашніми господарствами.

Прибуток – отримують власники одноосібних господарств, товариств (некорпоративний) та корпорації (корпоративний).

А – еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік.

НП (непрямі податки) – входять у ціну товару.

ВВП = ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП (2.4), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ЗП – заробітна плата;

А – амортизація;

НП – непрямі податки.

Заробітна плата – це грошова винагорода за працю найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів.

Рента – це доходи, які отримують домашні господарства за надані в оренду землі, житло, приміщення, нерухоме майно тощо.

Процент – дохід власників грошового капіталу, що заощаджується домашніми господарствами, який вони отримують від підприємців (фірм) за користування позичкою.

Прибуток – дохід, який отримують власники одноосібних господарств. Він складається з чистого прибутку приватних підприємств (некорпоративний прибуток) та прибутків корпорацій (прибуток = некорпоративний прибуток + корпоративний прибуток). Некорпоративний прибуток – це податок на прибуток та нерозподілений прибуток. Корпоративний прибуток використовується за такими напрямами: а) частина прибутку перераховується до державного бюджету у вигляді податків – ППК (податки на прибуток корпорацій); б) друга частина виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, утворюючи в кінцевому підсумку елемент сімейних доходів; в) третя частина прибутків корпорацій створює так званий нерозподілений прибуток корпорацій (НПК). Він іде на відновлення використаного капіталу, інвестується в створення нових об’єктів виробництва або купівлю обладнання.

Амортизація – це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік.

Непрямі податки – податки, які входять у ціну товару. До непрямих податків належать:

– податок на додану вартість – податок, який встановлюється як процент до доданої вартості, тобто податок на різницю між вартістю товарів, проданих фірмою (підприємством) і вартістю матеріалів та послуг, куплених фірмою в інших фірм;

– акцизний збір – податок, що накладається на купівлю специфічного товару або групи товарів (наприклад, алкогольні напої чи тютюнові вироби);

– мито – податок, який накладає держава на імпортні та експортні товари;

– ліцензійні платежі тощо.

25. Сукупний попит АD і сукупна пропозиція АS, їх суть і графічне зображення. Вплив нецінових чинників (детермінант) на криві АD і АS.

AD — це реальний обсяг нац. продукту, який ек-ка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб за певного рівня цін. У грошовій (номінальній) формі AD визнач-ся сук-ми витратами ек-ки на закупівлю T та П. Співвід-ня між AD і сук-ми витратами можна виразити формулою: СПо * Ц = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ, де Ц — середня ціна на товари та послуги.

AD знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв'язку з цим на графіку крива AD набуває вигляду негативно похилої лінії.

Ц Ц

ВВП ВВП

Рис 1 (вплив цін-х факторів). Рис 2 (вплив нецін-х).

Ця модель AD справедлива за умов незмінної к-сті Г і спирається на р-ня кількісної т. Г

ГМ*ШОГ=РЦ*ВВП → ВВП= ГМ*ШОГ/ РЦ

Крива AD напрямлена вниз, т.як ↑ цін скорочує реальні запаси грош засобів. Спадаючу траєкторію AD поясн 3 фактори: Цінові фактори.

1. Ефект %-вої ставки. При ↑ цін покупцям треба більше Г для оплати угод => ↑ D на Г, що при незмінній ГМ викликає ↑ їх ціни, т.б. %-вої ставки. => AD ↓ за рахунок D на ті тов, для купівлі яких потрібно брати Г в кредит (інвестиц-х тов, високовартісних, довгострок викор-ня).

2. Ефект багатства. При ↑ цін реальна вартість накопичених фінанс-х активів із фіксованим дох, що знаходяться у нас-ня, ↓. В такому вип власники фінанс-х активів стають реально біднішими, що ↓ їхній D. І навпаки, за умов ↓ цін реальна вартість фінанс-х активів ↑, що ↑ D з боку їхніх власників.

3) Ефект чистого експорту. Відбиває вплив зовн сектора ек-ки на AD і ВВП. Він проявляється тоді, коли ціни на вітчизн тов ↑ або ↓ порівняно з цінами на іноз тов. За ін. незмінних умов ↑ цін всеред кр-ни викликає ↑ імпорту і ↓ експорту. => ↓ ЧЕ у складі AD.

Вплив цін-х факторів на AD відтворюється на графіку за доп руху ек-ки вздовж нерухомої кривої AD.

Нецінові фактори.

1) Зміни в СВ залеж

- від прогнозів, які роблять домогосп-ва. Якщо домогосп-ва вважають, що в майб-му їхній реальний дох ↑, вони будуть готові витрачати більшу частку свого поточного дох. => витрати СВ ↑, AD ↑. Аналогічн вплив на поточний AD справляє масове очікування нової хвилі інфляції, оск в цьому випадку домогосп-ва ↑ поточні закупки споживчих тов, випереджаючи ↑ цін;

- від заборов-ті спож-чів за кредитами (↑=>AD ↑);

- податків (↑ прибутк податок з гром, уряд ↓ безподатковий дох домогосп-в, викликає ↓ СВ і AD ↓.

2) зміни у ВІ:

- ↑ податки на приб підпр-в, уряд викличе ↓ очікуваної норми ЧП від інвестицій. Це ↓ AD.

- очікувань підпр-в. Так, поява оптиміс-х прогнозів щодо отримання високих приб від вкладеного K може сприяти ↑ D на інвестиційні тов, =>AD ↑ . Якщо перспективи на отримання високих приб від майб-х інвест-х програм непереконливі, то інвестиційні виграти будуть ↓, що викличе ↓ AD.

- зміна % ст. (↑=>↓ AD)

3) Зміни в ДЗ. ↑ ДЗ, які є одним із компонентів сук-них витрат, уряд ↑AD.

Важливим ел-том ек-ної політики держави є монетарна політика НБ, зміни в якій теж впливають на AD. Так, заходи НБ зі ↑ ГМ в ек-ці ↑ AD. Заходи НБ зі ↓ ГМ ↓ AD.

4) Зміни в світовій економіці. Оск на AD впливає ЧЕ, то це означає, що зміни, які відб-ся в кон'юнктурі МТ, теж впливають на AD. Вказані зміни можуть відбуватися в кількох напрямках.

а) ↑ ек-ної активності у наших торг-х партнерів. У торг-х партнерів ↑ ВВП, що викликає ↑ їхнього D на наші тов і ↑ нашого експ. Це ↑ AD.

б) зміна рівня цін у наших торг-х партнерів. Якщо їхні внутр ціни ↑, то наші тов стають відносно дешевшими і більш привабл для них, що ↑ наш експ і AD. Аналогіч впливає на AD зміна курсу валюти наших торг-х партнерів.

в) зміни в торговій політиці наших партнерів. Якщо вони посил ролі протекц-ських мех-змів, то наш експ ↓. Якщо ж перевага над-ся механізмам вільної торг, то наш експ ↑. Це впливає на ЧЕ як компонент AD, що зміщ його криву у відповідний бік.

AS- заг обсяг тов та посл, який може бути вироблений в ек-ці і запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміну в AD вир-во може відреагувати як зміною рівня цін так і обсягу продукції. Зв’язок між рівнем цін та обсягом AS залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють AD та S, ціни і витрати у вир-ві.

I. Крива AS у кор.-строк періоді (Кейнсіанська модель; грунт-ся на таких передумовах:- неповна зайнятість в ек-ці, - ціни на тов і номінальна ЗП є жорсткими)

Р AS

3

2

1

Q

1. відрізок – кейнсіан. ВВП ↑, РЦ=const. Реальний ВВП є нижчим від потенційного. Існують значні невикорист потужн і безроб-тя, нема дефіцитів

2. відрізок – висхідний. ВВП ↑, РЦ ↑. Повна зайнятість виникає в ек-ці виник неодночасно (одні галузі можуть відчув нестачу ресурсів=> ↑ витрат на од-цю продукції, ↑ цін)

3. відрізок – класичний. РЦ ↑, ВВП =const. ↑ цін не призводить до до ↑ ВВП, бо ек-ка працює на повну потужність, виробл потенційний ВВП в умовах повного використ ресурсів

ІІ Класична модель описує ек-ку в довго строк періоді, потягом якого ціни на ресурси встиг пристосув до цін на тов т.ч., що в ек-ці підтрим-ся повна зайнятість

PЦ

ASд

ВВП

До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться:

ВВП

1) зміни цін на ресурси: - наявність внутр рес-сів (↑=>↑)

- ціни на імпортні тов (↑=>↓)

- домінування на ринку (можл-ть встановлюв ціни вищі за ті, що були б за умов конкуренції);

2) зміни в продуктивності ресурсів Прод-ть=ВВПд/затрати

↑ прод-ті означ, що при наявних ресурсах можливо отрим більш обсяг прод-ції, що рівномірно ↓ витр на 1цю прод-ції;

3) зміна равових норм: податків (↑=>↓) з підприємств та субсидій (↑=>↑); держ рег-ня ек-ки.

Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змін-ся, то => змін-ся сер виграти. Між сер витратами і AS діє обернена залежність. Коли нецінові фактори ↓ середні виграти, AS ↑, а її крива змішується вправо. І навпаки.

26. Макроекономічна рівновага та прояви її порушення. Циклічні коливання в економіці. Промисловий цикл і його характеристика. Особливості кризи в перехідних економіках.

Економічна рівновага – рівновага між AS і AD, яка породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни.

Рис.1Механізм відновлення ек рівноваги, яка порушується з боку зменшення AD. Короткострокова рівновага озн, що кількість товарів, які покупці бажають купити = тій кількості товарів, яку підприємства хочуть виробити. Довгострокова рівновага озн, що кількість товарів, яку покупці бажають купити = потенційним можливостям економіки. т.Т₁ – точка подвійної рівноваги. Цим умовам відповідає і певний рівень ЗП, яка врівноважує ринок праці. Результатом зменшення AD, є незаплановане збільшення товарних запасів. Виробники переконавшись в тому, що товари продаються повільніше ніж виробляються переглянуть свої плани. Їх короткострокова реакція на зменшення AD, буде обумовлена тим, що ЗП тимчасово не знизиться. На падіння AD підприємства відреагують зменшенням ВВп до ВВП₂ та РЦ до РЦ₂. Коли економіка досягне т.Т₂ , як результат перетину AD₂ і AS₁ , заплановані витрати і ВВПреальний будуть врівноважені на основі зниження цін до РЦ₂., а незаплановане накопичення товарних запасів припинеться. Перетин кривих AD₂ і AS₁ у точці т.Т₂ відповідає умовам, коли ЗП ще не відреагувала на зниження товарних цін від РЦ₁ до РЦ₂ . Поступово ЗП під впливом конкуренції на ринку праці почне зменшуватись до рівня адекватному РЦ₂ . Припустимо, що після певного короткострокового періоду ЗП зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення AS. При незмінному AD₂ підприємтва відреагують на зниження ЗП і середніх витрат новим зниженням товарних цін до РЦ₃ і збільшенням ВВП до ВВП₃ . А економічна рівновага переміститься в точку Т₃ (точка нової короткострокової рівноваги). Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т₃ знову відбулося зниження товарних цін до РЦ₃ ., то знову виникає диспропорція між цінами і ЗП. Крива AS переміститься у т.Т₄ – у точку подвійної рівноваги, але за зменшеного рівня цін. т.Т₄ – означає, що процес пристосування ЗП до товарних цін закінчився. Тобто, товарні ціни і ціни на ресурси зменшилися в однаковій пропорції  реальна ЗП повернулась до свого початкового рівня. При переміщенні економіки з т.Т₁ в т.Т₂ , то рівень безробіття збільшиться порівняно з природною нормою. При русі економіки з точки Т₃ в т.Т₄ рівень безробіття знижується до свого природного рівня.

Так само відновлюється ек рівновага, яка порушується з боку зменшення AS (Рис.2). Зменшення AS часто набуває форми шоків пропозиції. Стагфляція – падіння виробництва, зростання цін і безробіття.

27. Інфляція, її сутність, причини, види і соціально-економічні наслідки. Антиінфляційна політика держави.

Інфляція – це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.

Під час інфляції має місце:

• знецінювання грошей по відношенню до золота;

• знецінювання грошей по відношенню до товару;

• знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

“Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.”

Типи інфляції

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат (пропозиції). Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: “Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”.

На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицiї) значно вiдстає вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн.

Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї до другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникає на другому вiдрiзку кривої сукупної пропозицiї, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у краiнi.

Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхує сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлює iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасної.