1. Філософські передумови виникнення психології самосвідомості

Філософська сутність феномену самосвідомості – виявлення гносеологічної сутності, з’ясування співвідношення самосвідомості з об’єктивним буттям особистості та навколишнім світом.

В вузькому філософському розумінні самосвідомість – це усвідомлення людиною унікальної цінності та неповторності своєї особистості, виділення з природи та світу людей свого «Я».

В ширшому значенні поняття самосвідомості стосується соціальних груп – класів, етносів тощо на рівні теоретичного мислення вона приймає форму рефлексії.

Самосвідомість виникає з розвитком мови, форм спілкування та предметної діяльності людини і спочатку приймає вигляд родової та групової свідомості. Становлення почуття “Я” та відповідних форм мислення – наслідок тривалого історичного розвитку.

2. Проблема я в епоху античності та середньовіччя (Геракліт, Сократ, Августин, Плотін, Арістотель, Фома Аквінський)

Епоха античності

Вислів “Nosce teipsum” (Пізнай самого себе) приписується древньогрецькому філософу Фалесу.

В Древній Греції в Дельфах у VІІ ст. до н.е. над входом у храму Аполлона були висічені ці слова.

Цей афоризм використовував в своїй філософії Геракліт. В його розумінні “Пізнай самого себе” означає піти в глибини власних думок та переживань, відволікаючись при цьому від всього зовнішнього. За Гераклітом пізнавати себе (свою психею) – означає заглиблюватись в закон (Логос).

Надалі цей вислів стає девізом філософа Сократа. Під пізнанням самого себе Сократ розумів аналіз вчинків і ставлення до них, моральних оцінок і норм людської поведінки в різних життєвих ситуаціях, тобто самопізнання – насамперед акт інтелектуальний, який приводить до знання та розуміння. Це веде до нового розуміння душі, в якому найважливішим стає ставлення людини до самої себе як носія інтелектуальних та моральних якостей.

Аристотель зазначив соціальний аспект самопізнання. Так, він в “Великій етиці” зазначає, що найважчим та найприємнішим є – пізнання себе, але самі ми не можемо споглядати самих себе, отже, коли ми хочемо пізнати самих себе, ми можемо пізнати себе, дивлячись на друга, бо, як говориться, друг є другим «Я”. Отже, сприймати друга означає певним чином сприймати самого себе, а пізнавати друга – певним чином пізнавати себе.

Плотін вважав самосвідомість людської душі інтелектуальним актом, наявність самосвідомості є складним синтезом різноманітних сприймань, починаючи від психосоматичних процесів і закінчуючи усвідомленням мислення. Він виділив у душі її спрямованість на саму себе, на власні, незримі дії та змісти. Вона ніби слідкує за своєю роботою, виступає її дзеркалом. Через багато століть ця здатність суб’єкта отримала назву рефлексії.

Августин розумів самопізнання як найбільш досконалий вид пізнання та підкреслював необхідність перенесення зосередженості людини з зовнішнього світу на внутрішній. Ідея про внутрішній досвід, що володіє вищою істинністю та є відмінним від зовнішнього, мав у Августина теологічний смисл, а повернення людини до самої себе насамперед виступало підготовчим етапом пізнання Бога.

Філософія середньовіччя

Фома Аквінський запропонував етапи усвідомлення себе у вигляді схеми роботи душі:

1) спочатку душа здійснює акт пізнання – перед нею постає образ об’єкта (відчуття або поняття),

2) далі душа усвідомлює, що нею здійснений сам цей акт,

3) і нарешті, душа “повертається” до себе, пізнаючи вже не образ і не акт, а саму себе як унікальну сутність.

3. Проблема я в філософії Нового часу(Декарт, Локк, Лейбніц, Юм, Кондильяк)

Філософія Нового часу

Рене Декарт вважав, що „Я” як суб’єкт пізнання взагалі, пізнаюче „Я” ідеалістичне , а ідея „Я” є вродженою. Відомий вислів Р.Декарта “Cogito, ergo sum”, (тобто “Мислю, отже існую”), тобто, якщо існує мислення, то повинен існувати і той, хто мислить. Саме Р.Декарт започаткував введення у філософію поняття самосвідомості, як основного з її понять.

Джон Локк піднімав питання походження “ідеї Я”. На його думку всі ідеї виникають від відчуттів або рефлексії, а рефлексивні ідеї похідні від життєвого досвіду: “тільки досягнувши зрілості та накопичивши знання про зовнішній світ, люди починають міркувати серйозно про те, що відбувається всередині їх; а деякі взагалі ніколи не міркують”. Розглядав самосвідомість як спостереження внутрішнього досвіду, діяльності та способів її прояву.