Філософські напрями розробки проблеми «я»

Епоха	Представники	Напрям розробки проблеми «Я»		Базова проблема вивчення
Античність	Геракліт Сократ Августин	Розробка поняття самопізнання		Розгляд проблеми «Я» через поняття самопізнання
	Плотін	Відкриття поняття рефлексії як інтелектуального процесу пізнання себе
	Аристотель	Підкреслення значимості іншої людини для самопізнання
Середньо-віччя	Фома Аквінський	Розгляд усвідомлення себе як поетапного процесу	Розгляд проблеми «Я» через поняття самосвідомість
Філософія Нового часу	Декарт	Введення поняття самосвідомості
	Локк	Наголошення на значенні віку для усвідомлення себе
	Лейбніц	Розмежовування поняття свідомості та самосвідомості і надання первинності свідомості
	Юм Кондильяк	Роль самовідчуттів в усвідомленні себе
Німецька класична філософія	Кант	Виділення фізичного, психологічного та ціннісно-особистісного аспектів самосвідомості	Розгляд проблеми «Я» через дослідження структури та розвитку самосвідомості
	Фіхте	Цілісність суб’єктно-об’єктивної структури самосвідомості
	Гегель	Розвиток форм самосвідомості
	Фейєрбах	Значення міжособистісного спілкування у формуванні Я-образу
	Кант, Маркс	Розуміння самосвідомості як такого, що відрізняє людину від тварин
	Гегель, Маркс	Становлення самосвідомості через спілкування та предметну діяльність

Висновок ….Розгляд проблеми «Я» у філософії виступає концептуальною передумовою розвитку наукового психологічного знання про феномен самосвідомості. Предметом психології проблема самосвідомості стає лише у другій половині ХІХ століття. Усі означені філософські погляди, займаючи у психології належне місце в сучасному розумінні самосвідомості, досить широко реалізовано у вітчизняній і радянській психології, що базуються на матеріалістичних поглядах та представляють діяльнісний підхід у психології.

5. Функціоналістичний підхід в. Джемса.

Цей напрям, відкидаючи аналіз внутрішнього досвіду і його структур, вважав, що основне для психології - з'ясувати, як ці структури працюють, коли людина розв'язує певні завдання, які стосуються її актуальних потреб. Тобто наочна сфера психології розширювалася. її трактували як таку, що охоплює психічні функції (а не елементи) як внутрішні операції, які здійснює не безтілесний суб'єкт, а організм з метою задовольнити свою потребу в пристосуванні до середовища.

Один із засновників функціоналізму в США - Вільям Джемс (1842-1910), відомий також як лідер прагматизму (від грец. "прагма" -дія) - філософії, яка оцінює ідеї й теорії, враховуючи те, як вони спрацьовують на практиці, приносячи користь індивіду.

В "Основах психології" (1890) Джемс писав, що внутрішній досвід людини - це не "ланцюжок елементів", а "потік свідомості", для якого характерна особистісна (у значенні вираження інтересів особистості) вибірковість (здатність постійно робити вибір).

Функціоналізм підкреслював життєву значущість свідомості для суб'єкта. За Джемсом, психічні явища не можна вивчати незалежно від фізичних умов світу, бо світ і розум людини розвивалися одночасно й пристосувалися один до одного.

В «Основах психології» Джемса закладений головний принцип американського функціоналізму: ціль психології - не виявлення елементів досвіду, а вивчення функції пристосування свідомості. Джемс писав, що свідомість веде нас до тих цілій, які необхідні для виживання. Свідомість - це життєва важлива функція високорозвинених істот, що живуть у складному середовищі: без нього була б неможлива еволюція людини.

Основою психології Джемс уважав біологію. Подібні погляди висловлювалися й раніше, але саме роботи Джемса направили психологію від формулювань Вундта в інше русло. Джемс розглядав психічні процеси як корисну, функціональну діяльність живих організмів у їхніх спробах вижити й пристосуватися до навколишнього світу.

Джемс також підкреслював нераціональні аспекти людської природи. Люди - створення не тільки мислячі, але ще й імпульсивні, піддані страстям. Навіть говорячи про винятково розумові процеси, Джемс підкреслював роль нераціонального. Він відзначав, що інтелект працює під впливом тіла, думки складаються під впливом емоційних факторів, на формування суджень і понять впливають потреби й бажанні людей. Таким чином, Джемс не розглядав людину як істоту раціональну.

За Джемсом, головну частину психології становлять фізичні основи свідомості Він визнавав важливу роль вивчення свідомості в нерозривному зв'язку з людським буттям, тобто в своєму природному середовищу. Звертання до біології й фізіології мозку при вивченні свідомості - відмітна риса психології Джемса.

Джемс виступав проти штучного характеру й вузькості вундтовской позиції. Він писав, що свідомі переживання є просто те, що вони є, а не групи або набори елементів. Відкриття дискретних елементів за допомогою інтроспективного аналізу ще не доводить, що ці елементи існують незалежно від спостерігача. Інтерпретація психологом результатів експерименту залежить, насамперед, від його поглядів і позиції, який він дотримується.

Дегустатор учиться розпізнавати окремі елементи смаку й заходу, які людина непідготовлена уловити не в змозі. Звичайні люди під час їжі сприймають суміш смаків, сплав, що вони не можуть проаналізувати. Точно так само, уважав Джемс, той факт, що деякі люди можуть аналізувати власні переживання в умовах психологічної лабораторії, не означає, що окремі елементи, які вони описують, присутні у свідомості кожного, хто переживає такий же досвід. Подібні допущення Джемс називав помилковим висновком психологів.

Глибоко зачеплений підходом Вундта, Джемс заявив, що у свідомому досвіді не існує елементарних відчуттів, вони є винятково результатом складного процесу умовиводу або абстрагування. Джемс виразився різко й красномовно: «Ні в кого не може бути елементарних відчуттів самих по собі. Із самого народження наша свідомість повно-повнісінько безліччю різноманітних об'єктів і зв'язків, а те, що ми називаємо простими відчуттями, є результат розбірливості уваги, що часто досягає найвищого рівня».

Замість штучного аналізу й розкладання свідомого досвіду на мнимі елементи Джемс запропонував нову програму психології. Він проголосив єдність всього психічного життя, цілісність безупинно, що змінюється досвіду. Свідомість існує у формі безперервного плину, - яке він назвав потоком свідомості - і будь-яка спроба розділити його на окремі елементи або фази тільки псує його суть.

Оскільки потік свідомість перебуває в безперервному русі й постійно видозмінюється, ми не можемо пережити ту саму думку або відчуття більше одного разу. Про об'єкт або подразник можна думати скільки завгодно раз, але ці думки не будуть однаковими. Їхня різниця обумовлена проміжним досвідом. Таким чином, свідомість носить не оборотний, а спрямований, кумулятивний характер.

Процес мислення також безперервний. Строго говорячи, у потоці свідомості можуть бути пробіли, наприклад, під час сну, але, прокидаючись, ми відразу без праці відновлюємо рух потоку свідомості. Крім того, психіка виборча. Ми можемо приділяти увагу якоїсь маленької частини емпіричного миру - виходить, мозок вибірково реагує на безліч діючих на нього подразників, фільтрує й поєднує їх, відбираючи одні й відкидаючи інші. Критерієм вибору, згідно Джемсу, є релевантність - тобто тісний взаємозв'язок. Мозок відбирає релевантні подразники таким чином, щоб свідомість могла працювати логічно, у результаті формується розумний умовивід.

Головне, що підкреслював Джемс, - це ціль свідомості. Він думав, що свідомість має біологічну корисність, у противному випадку вона не вижила б. Ціль, або функція свідомості - дати людині здатність - у вигляді вміння вибирати - пристосуватися до навколишнього середовища. Джемс розрізняв свідомий вибір і «звичку», він уважав, що звички несвідомі й мимовільні. Свідомість починає діяти, коли ми зіштовхуємося з новою проблемою й необхідністю вибирати шлях її рішення. Свідомість - це життєва важлива функція високорозвинених істот, що живуть у складному середовищі: без нього була б неможлива еволюція людини.