43. Українська сфрагістика XIX-XX ст. Українська сфрагістика хіх–хх ст.

Для першої пол. ХІХ ст. характерні два напрямки у галузі української сфрагістики – дослідження давньоруських пам'яток і козацьких печаток. Основним джерелом збагачення джерельної бази сфрагістики були архіви й археографічні видання. Основну увагу дослідники приділяли збиранню фактичного сфрагістичного матеріалу, його описові і публікації. Недостатня джерельна база не давала можливості широко розгорнути сфрагістичні дослідження, обмежувала проблематику праць.

У другій пол. ХІХ ст. основними джерелами поповнення матеріальної бази сфрагістики залишались архіви й археографічні видання, але в останній чверті століття все більше більшої ваги набувають археологічні знахідки. Великі колекції печаток зібрали Археологічний музей у м. Києві, музей Одеського товариства історії і старожитностей, львівські музеї. Позитивну роль у збільшенні джерельної бази сфрагістики відіграло приватне колекціонування.

Сфрагістичні дослідження на Україні зосереджувались у трьох великих наукових центрах – Києві, Львові і Одесі. Як і в попередній період у другій пол. ХІХ ст. основна увага приділялась описові і реєстрації печаток. Особливе місце серед сфрагістичних досліджень цього періоду належать праці П.С. Єфименка «Юридические знаки».

Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. українська сфрагістика оформилась у самостійну історичну дисципліну. Нова сторінка у розвитку сфрагістики відкрилась після Жовтневої революції.

Проблемою української сфрагістики в ХІХ—ХХ ст.  цікавилися українські дослідники: Б. Барвінський, К. Болсуновський, М. Грушевський, П. Єфименко (старший), О. Лазаревський, І. Луцький, Є. Люценко, граф Г. Милорадович, В. Модзалевський, Ю. Нарбут, М. Петров, Марія й Михайло Слабченки, А. Стороженко, пізніше К. Антипович, М. Битинський, П. Клименко, Р. Климкевич, І. Крип'якевич, Я. Пастернак, В. Прокопович, В. Сенютович-Бережний та ін.

По ХХ ст. нічого не знайшов!!!

44. Вексилологія.

Вексилологія, або прапорознавство (від лат. vexillum — прапор та гр. λόγος – вчення, слово, наука) вивчає прапори, стяги, знамена, хоругви, бунчуки, вимпели, штандарти та інші вексиліуми як історичні пам’ятки, досліджує їхній символічний зміст, а також розвиває на науковому рівні основи їх теоретичного і практичного застосування у сучасних умовах. Як окрема спеціальна історична дисципліна вексилологія трактується з кінця 50-х років ХХ ст., коли уперше було застосовано цей термін. Іноді її продовжують вважати частиною геральдики, у рамках якої ще від середини ХІХ ст. фактично відбувалося її наукове становлення.Це зумовлювалося тим, що на давніх прапорах і знаменах використовувалися переважно геральдичні символи. Звуження предметної області, а також політичні зміни після Другої світової війни, які привели до розпаду колоніальної системи та появи нових держав, ширшого застосування різних видів прапорів, росту зацікавлення прапорництвом і появи в цій галузі спеціальних науково-дослідних організацій, прискорили виокремлення вексилології у самостійну дисципліну.

Предметом дослідження прапорознавства є ґенеза та процеси становлення всіх різновидів прапорів, з’ясування їхнього змісту й походження, вивчення взаємовпливів, оцінка історичного значення та соціальної функції, а основним об’єктом — різні види полотнищ з нанесеними на них малюнками чи інші, прикріплені до древка чи спеціального флагштока, символи, які мають розпізнавальне значення. Як і геральдика, вексилологія при проектуванні прапорів пов’язана з творчим процесом, обіпертим на засади основних принципів композиції та колористики.

Українська вексилологія поєднує в собі сукупність прапорничих пам’яток, які територіально й історично пов’язані з Україною. У наш час поглиблене вивчення вексилології зумовлюється не тільки зростанням зацікавлення широкого загалу цією дисципліною, а й широким її застосуванням у різних сферах громадського життя при розбудові Української держави. Дана наука дає багато допоміжного матеріалу для вивчення політичної, соціальної, військової історії, геральдики, емблематики. Зображення прапорів часто зустрічається на картографічних матеріалах. Знайомство з вексилологією дозволяє збільшити інформаційну віддачу досліджуваної пам’ятки і провести її атрибуцію за хронологічними та регіональними ознаками. Під цим оглядом вексилологія тісно пов’язана із джерелознавством, дипломатикою, музеєзнавством, картографією та генеалогією. Дослідження побудови та сюжетних ліній дає змогу визначити різні культурні, релігійні та політичні впливи, взаємозв’язок між різними національними традиціями. Вивчення художнього вирішення прапорів дозволяє простежити розвиток мистецьких тенденцій на окремих етапах історичного розвитку суспільства. . Перша вексилологічна праця була надрукована у Києві 1709 – “Таблица флагов”. Розвиток української вексилології як наукової дисципліни пов’язаний з дослідженнями I.Крип’якевича(“Прапор Богдана Хмельницького”), М.Макаренка “Запорозькі клейноди в Ермітажі”, В.Iванова “Прапори слобідських полків”, Я.Ісаєвича “Козацькі прапори національно-визвольної війни середини XVII ст.”. В останні роки вексилологічні дослідження, зокрема з козацького прапорництва, помітно активізувалися: з’явилися праці Є.Турек, Ю.Савчука – ‘’Нові відомості про бойові прапори козацького війська (середина XVII ст.)’’, “Прапор Б.Хмельницького зі збірки Військового музею у Стокгольмі”, “Українська пам’ятка Північної війни”.

Вексилологія вивчає прапори у різних аспектах:

— як історичні джерела;

— як засіб джерелознавчих досліджень;

— як пам’ятки мистецтва.

Формування термінологічної системи вексилології ще не завершене і триває й досі. Спостерігається переосмислення і часткове звуження змісту історичних термінів. Так, повертається літописний термін “стяг”, який із ХІV ст. фактично вийшов з ужитку. Значення загального поняття “хоругва” звузилося лише до визначення церковних вексиліумів. Натомість узагальненим для всіх видів стало визначення “прапор”. Дискутується зміст терміну “знамено” — або як великий парадний прапор у національних кольорах з гербом, або як прапор військового підрозділу, або як синонім до слова “прапор”. З розвитком української морської термінології влилися й запозичені терміни — “ґюйс”, “вимпел”, “брейд-вимпел”. Запозичене визначення “штандарт” вживається тепер у значенні прапор посадової особи.Стабілізується визначення окремих частин прапорового полотнища та порядок опису прапорів. В описі зазначається форма полотнища та співвідношення його основних параметрів, далі вказується колір поля та зображених на ньому елементів. Якщо прапор складається з кількох смуг чи полів, то їх порядок подається при горизонтальному розташуванні — згори донизу, при вертикальному — від древка до вільного краю. Для графічних зображень прапорів запроваджено рекомендовану Міжнародною федерацією вексилологічних товариств (FIAV) систему кодифікації колористики.

Методологічну основу вексилологічних досліджень становить системний підхід опрацювання матеріалу та вивчення предмету в контексті тих процесів і явищ, які найбільше впливали на його ґенезу. Поряд із загальнонауковими методами застосовується джерелознавчий аналіз у поєднанні з прийомами та елементами порівняльно-історичного, статистичного методів. Метод порівняння й систематизації дозволяє узагальнити основні типи прапорів визначити їхні спільні та відмінні характеристики. Метод аналізу та синтезу дає змогу окреслити основні тенденції розвитку прапорництва. Також використовуються методи, напрацьовані геральдикою, сфрагістикою та іншими СІД.

Джерельну базу вексилології становлять збережені пам’ятки з музейних колекцій. На жаль, чимало експонатів було знищено протягом радянського періоду як “націоналістичні” чи такі, “що не мають історичної цінності” .Багато українських прапорів, хоругв і знамен знаходяться за межами України — в музеях Росії, Польщі, Швеції, Словаччини, США, Канади та ін. Окремі реліквії тепер повертаються на Батьківщину.

Специфіка вексилології полягає в тому, що основні джерела — оригінальні прапори, знамена чи штандарти — є недовговічними. Тому для вивчення та досліджень пам’яток давнішого періоду необхідно залучати не лише речові, а й писемні описові джерела та іконографічні матеріали, які зберігаються у фондах архівних установ чи рукописних збірках бібліотек.

Вивчення прапорів у світі велося в рамках різних геральдичних організацій. Першою вексилологічною науковою організацією став Центр дослідження прапорів (Flag Research Center), заснований 1962 р. в США, який ставив за мету зібрати різноманітні прапорничі джерела, сформувати бібліографічні покажчики з дисципліни, видавати періодичний бюлетень (“The Flag Bulletin”, перше число вийшло ще у 1961 р.). У 1965 р. в Мюйдерберзі (Нідерланди) відбувся Перший вексилологічний конгрес, під час якого заслухано було 17 доповідей, а також вирішено заснувати міжнародну організацію. Ці конгреси стали періодичними (проводяться раз на 2 роки). У Бостоні (США) під час Третього вексилологічного конгресу 7 вересня 1969 р. було утворено згадувану вище FIAV (Fédération Internationale des Associations Vexillologiques). Нині вона об’єднує понад 50 організацій з різних країн світу, більшість з яких веде активну дослідну роботу і видає власні друковані часописи.

Науковий розвиток вексилології в Україні пов’язано з Українським геральдичним товариством , утвореним 9 липня 1990 р. у Львові. Від 1991 р. УГТ проводить щорічні наукові геральдичні конференції, на яких розглядаються також питання вексилологічної термінології, методики досліджень та інші. Від 1993 р. видається вісник УГТ “Знак”, в якому регулярно приділяється багато уваги мілітарному, муніципальному, територіальному, державному та організаційному прапорництву. У 1995 р. УГТ стало членом FIAV, представники Товариства беруть участь у міжнародних вексилологічних конгресах.

Завдяки діяльності УГТ активізувалися вексилологічні дослідження в університетських, музейних і архівних установах, а також академічних інституціях, в яких працюють члени Товариства: ІУАД ім. М. С. Грушевського НАНУ та Інституті історії України .У ЛНУ ім. І. Франка для студентів історичного факультету від 1999 р. опрацьовано й читається спецкурс А.Гречилом — або окремо, або в рамках спецкурсу “Українська геральдика та вексилологія”.