40. Печатки міст середньовічної і ранньомодерної України.

Поява в українських землях перших міських знаків, котрі поступово набули значення гербів, відома ще від початку XIV ст. їх виникнення тісно пов'язане з розвитком українських феодальних міст і формуванням у них громад, наділе­них певними самоврядними функціями.

На підставі повідомлень Галицько-Волинського літопису, М. Грушевський при­пускав, шо ще в кінці XIII ст. така міська організація могла існувати у Володи­мирі. На цей час припадає зародження в Галицько-Волинській державі місько­го самоврядування на основі так званого німецького, або магдебурзького, пра­ва. Історик Д. Зубрицький вважав, що ще наприкінці XIII ст. за князя Лева у Володимирі, Львові та Луць­ку були німецькі громади, котрі мали війта і користувалися своїм правом. На кінець XIII ст. припадає й грамота з наданням магдебурзького права місту Пе­ремишлю. Очевидно, шо з появою подібних громад виникають і міські печат­ки, якими мали засвідчуватися різні документи.

Найдавнішою відомою пам'яткою зі знаком українського міста є печатка, прикріплена до листа, якого рада міста Володимира посилає раді міста Штраль­.

Після розпаду Галицько-Волинської держави українські землі захоплюють польські та литовські феодали, а Буковина входить до складу Молдавського князівства. Закарпаття ще в XI ст. загарбала Угорщина. Розвиток українських міст продовжується в різних державних утвореннях.

Князь Олександр Корятович 1374 р. надав магдебурзьке право Кам'яніло на Поділлі. Того ж року такий привілей був наданий Галичу князем Владиславом Опольським. Грамотою угорської королеви Єлизавети 1376 р. Мукачеве отри­мує міські права та дозвіл на печатку із зображенням свого покровителя — св. Мартина.

Поява українських міських знаків при­падає на першу половину ХIV ст., а на початок XV ст. вже набуває поширення на Волині, Галицькій Русі, Поділлі та Закарпатті.

На кінець XV ст. дослідник Р. Щигел налічує в Руському воєводстві 101 місто, у Белзькому — 12, на Західному Поділлі — 26²⁴. Серед них було 58 міст, які належали королю, 9 — церквам і 72 — великим землевласникам²⁵.

На українських землях, що увійшли до складу Великого князівства Литовсько­го, юрисдикція на магдебурзькому праві впроваджувалася тільки в містах. Як свідчать джерела, в XV ст. таких привілеїв було не так уже й багато. Колонізаційний процес на Поділлі й Правобережжі переривався частими нападами кримських татар, зокрема значним погромом Києва у 1482 р. Тож упровадження магдебурзького права активізувалося на­прикінці XV ст., коли великим князем Олександром було дано грамоти Луць­ку, Києву та ряду інших великих міст.

На більшу увагу, безперечно, заслуговує Київ, хоча текст самого привілею не зберігся й точна дата його надання невідома. Немає сумнівів, що на цей час пе­чатка зі знаком Києва вже функціонувала.

Із XVI ст. збереглося багато міських печаток, які дають змогу детальніше про­аналізувати знаки, а в привілеях частіше з'являються описи гербів чи печаток.

Значно більше інформації дають сфрагістичні матеріали XVI ст. Слід звернути ува­гу на те, що герби міст фігурували на печатках міських, радницьких, бурмистерсь­ких та на магістратських, а на печатках судочинного органу та на війтівських зображалася або модифікація міського герба, або зовсім інший знак.

Крім печаток, міські герби мали на цей час й інше застосування. Скажімо, львівський знак широко використовується на прапорах, цехових знаках, ним мітять стоплений віск та різні вироби, його встановлюють на фасадах будинків.

Міські герби стали у XVI ст. досить популярним явищем, про шо свідчать згад­ки про деякі з них у гербовниках Бартоша Папроцького, в інших працях, а та­кож оспівування міської геральдичної символіки у панегіриках та віршах.

На початку XVII ст. вибірковий характер фіксації гербів у привілеях не змінив­ся — переважно вони здійснювалися для міст, розташованих у прикордонних районах, шо також диктувалося й певними політичними міркуваннями.

Для міст Руського воєводства у цей час привілеї з гербами взагалі майже не зустрічаються, натомість поширюється мода називати містечка за назвами герба власника, шо, зрозуміло, зумовлювало використання цих гербів чи їх ви­дозмін містами.

Серед сюжетів гербів першої третини XVII ст. популярними і далі залишають­ся зображення міських патронів.

На початку 40-х рр. XVII ст. у грамотах про надання герба починають вказува­ти фразу «герб, що тут намальований» та залишати порожнє місце, на яке пізніше наносився за вказівкою власника відповідний малюнок.

Після Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького на Лівобережній Україні із формуванням сотенно-полкового устрою спостерігається значний розвиток місцевої герботворчості. Він знайшов відображення як у міській, так і в сотенній та приватній сфрагістиці й зберігав свої тралиш аж до кінця XVIII ст. Характерною рисою цього горботворення було широке застосу­вання таких символів, як хрест, півмісяць, серце, зірки, елементи озброєння.

На українських землях, що залишилися у складі Речі Посполитої, із поступовим занепадом самоврядування в містах роль гербів формалізується, поширеним явищем стає заміна їх на герби великих землевласників, хоча спостерігається й поява нових знаків, окремі з яких фіксуються офіційними наданнями.

За образотворчим характером міські герби XIV—XVIII ст. можна розділити на кілька груп:

• зображення архітектурних споруд;

• тварин, птахів, риб і рослин;

• елементів шляхетської геральдики;

• елементів озброєння як свідчення оборонної ролі поселень;

• хрестів, зірок, місяців та інших атрибутів, характерних для української орнаменталістики.

Характерною рисою для найдавніших знаків (XIV—XVI ст.) є використання однієї-двох геральдичних фігур у гербі.

Загалом XIV—XVIII ст. є періодом становлення української міської геральдики, її розвитку на місцевих традиціях, зростання не тільки кількісно, але й якісно. Незважаючи на певні відмінності на окремих етапах та в різних регіонах, цей період охоплює цілісний процес формування міських гербів як знаків місцево­го самоврядування.ф