22. Обіг арабських монет на українських землях.

З 8 ст. у зв"язку з активними економічними та торгівельних відносин території сучасної України з Арабським халіфатом, в обігу з"являється велика кількість арабських куфічних дирхемів. Назва походить від кальки грецької монети драхми. Куфічними їх називали завдяки типу арабської каліграфії який виник у місті аль-Куфа і отримавши поширення у мистецтві почав широко використовуватись і для написів на монетах. Первісно монета була введена в обіг в кінці 7 ст., біля 692-696 (696-697?) років, початкова вага складала 3,9 г., вартість була рівно 1/10 динара. Карбувались як у північній Африці, так і у Середній Азії. Висока якість та масштаби карбу забезпечили поширення монети на всьому просторі молодої держави від Піренеїв до Бактрії. Для Європи вони були типовою валютою до появи тут власних грошових одиниць. Виконані у куфічній манері вони містили вислів з Корану, ім"я еміра, назву монети, рік, місто. Завдяки цьому їх можна доволі точно датувати, скарби цих монет є доволі вартісним історичним джерелом. Питання їх поширення на українських землях. як вже згадувалось пояснюєть торгівельними контактами слов"ян з арабським світом у цей що підтверджується свідченнями арабських авторів.Ібн хордабег, Ібн Хаукаль, Ібн Русте, а особливо Ібн Фадлан залишили нам цікаві описи торгівлі зі слов"янами. Дірхеми та їх фрагменти стали першими грошовими одиницями — ногатами, кунами, рєзанами, виверицями (векшами), які неодноразово згадувалися на сторінках літописів.

існує кілька схем періодизації обігу арабських монет на території Київської Русі. Валентин Янін висунув наступну схему. Він виділив чотири основних етапи поширення та використання дирхемів: 1) кін. 8-833р. 2) 833-поч. 10 ст. 3) поч. 10-938 р. 4) 939-кін. 10 ст.

У перший період основна кількість арабських монет надходила на Русь з території Хазарського каганату. Головним осередком торгівлі між обома державами було місто Ітіль — саме звідти купецькі каравани вздовж Сіверського Дінця прямували на Чернігово-Сіверщину, а згодом на Київщину та інші руські землі. Частина арабського монетного імпорту потрапляла на руські землі волзьким торговим шляхом через Волзьку Булгарію та басейн р. Оки. В цей період основну кількість монет становили дірхеми, відкарбовані переважно у північноафриканських та, меншою мірою — азіатських монетарних за часів панування представників династій Омайядів (702—750 рр.) та Аббасидів (750—813 рр.). Характерною ознакою скарбів, які випали з обігу до 833 р., є наявність у них незначної кількості сасанідських драхм. Один з монетних комплексів цієї епохи, який складався з понад 200 дірхемів, було виявлено у 1848 р. неподалік с. Нижня Сироватка на Сумщині.

Упродовж другого періоду спостерігається зменшення кількості куфічних дірхемів на українських землях. Серед монет переважають емісії епохи Аббасидів, відкарбовані на території азіатських володінь халіфату. Характерною особливістю монетних комплексів, які сформувалися до кінця 860-х років, є відсутність у них фрагментів монет. Це засвідчують дані топографії монетних знахідок. Якщо попередній період представлений 16 скарбами та поодинокими знахідками, виявленими в різних регіонах України, то період 833—900 рр. — лише чотирма.

У третьому періоді кількість завезеного арабського монетного срібла знову зростає. Свідчення цього - 17 монетних знахідок, серед яких 8 скарбів. Більшість з них зосереджена в околицях найбільших політичних центрів Руської землі — Києва та Чернігова, а також у регіонах, котрі межували з Хазарським каганатом — посередником у торгівлі з Арабським халіфатом. Домінуючими у складі загальної монетної маси стають емісії представників династії Саманідів — середньоазіатських емірів, які були васалами аббасидських халіфів. У скарбах присутні також дірхеми, випущені представниками інших емірських родів — Тахіридів, Ідрісидів, Аглабідів та ін.

У четвертому періоді обіг дірхемів досягає апогею. Надалі переважають саманідські емісії та інші емірські випуски, а кількість омайядських та аббасидських монет зменшується. Суттєво розширюється ареал їх використання. Арабські монети з'являються на Поділлі, а також на галицьких та волинських землях. Окремі з виявлених тут скарбів налічували по декілька тисяч екземплярів — як цілих монет, так і їх фрагментів. Прикладом може слугувати скарб зі с. Йосипівка, що неподалік Олеська на Львівщині, до складу якого входили дірхеми, відкарбовані у різних частинах обширних арабських володінь — від Піренейського півострова на заході до Середньої Азії на сході. Вивчення топографії монетних знахідок дає підстави стверджувати про зміну напрямків основних торгових шляхів, що з'єднували країни арабського Сходу з Київською Руссю та державами Центральної і Західної Європи. Одним з факторів, який став каталізатором цього процесу, був похід великого князя київського Святослава Ігоровича проти хазарів (близько 965 р.), внаслідок якого їхня столиця, м. Ітіль, була знищена, а сам каганат перестав існувати. Ця подія дестабілізувала розвиток торгівлі у даному регіоні. Купці надавали перевагу спокійнішим шляхам, що пролягали вздовж Дніпра, Південного Бугу та Дністра. З огляду на це, не випадково виявлено декілька скарбів арабських дірхемів в околицях древнього Галича. Разом з тим низка політичних та економічних факторів спричинила поступове скорочення арабського монетного імпорту на українські землі. Перші ознаки цього процесу спостерігаються вже у 60-х роках X ст. Причини зменшення, а згодом і припинення надходження на європейський грошовий ринок куфічних дірхемів досі остаточно не з'ясовані. Імовірно, визначальною стала так звана "криза срібла", що розпочалася в країнах арабського Сходу у X ст. і призвела до скорочення масштабів монетного карбування та погіршення якості дірхемів, котрі через це надалі не могли слугувати засобами міжнародного грошового обігу. Особливо посилились ці процеси на початку XI ст. Дестабілізацію монетного господарства поглиблювали також внутрішні конфлікти у різних частинах Арабського халіфату, наслідком яких став його розпад. У новостворених державах спостерігалось економічне піднесення. Високого рівня розвитку досягли ремесла та торгівля. Все це сприяло швидкому поширенню золотої монети, експорт якої на східнослов'янські землі, де звикли до повновартісної срібної монети, був економічно невигідним. Незначні ж потреби у золотій монеті, як і раніше, в повному обсязі задовольнялись імпортом традиційних візантійських номіналів. Саме тому у складі монетних знахідок, виявлених на українських землях, трапляються лише поодинокі арабські золоті динари. Наймолодший з них датується 1033—1034 рр. Останні ж випуск дирхемів знайдений на українських територіях датується 1015 роком.

Ще одна схема включає в себе наступні періоди: 800-825. Скарби містять дирхами карбовані за Абасидів, здебільшого з Пвн. африки. Можливо вони вказують на хозарсько-арабські торгівельні зв"язки через Середземномор"я. В другому періоді 825-905, північноафриканські випуски поступаються місцем середньоазіатським. у третьому періоді (905-960) переважають випуски Саманідів, проте ми бачимо численні випуски Бувейгідів і Зіядидів. У цей же час завдяки контактам з вікінгами дирхами поширюються на півночі Європи. До 11 ст. циркуляція арабських монет у Сх. Європі потрохи припиняється.