16. Грошовий обіг середньовічної Європи: період гроша і флорина та таллера.

Одним з найважливіших чинників, що спричиняв розвиток товарно-грошових відносин, були хрестові походи. З одного боку, для їх проведення акумулювалися значні грошові суми, що вилучалися зі скарбів, а з іншого – вони сприяли надходженню до Європи великих обсягів награбованих на Сході дорогоцінних металів та розвитку внутрішньої, а надто міжнародної торгівлі. Функцію міжнародних грошей відігравали зливки срібла та золоті монети окремих країн – візантійські соліди, арабські динари тощо. Виникла гостра потреба у появі нових повноцінних та більш вартісних грошових одиниць, які мали б розвинуту систему номіналів.

Італія. Важливим кроком в процесі грошових реформ був початок виробництва повновартісної срібної монети, що мала значно більшу вартість, ніж зіпсовані денарії. Через свій значно більший розмір ця монета дістала назву гросо (італ. grossо – товстий).

Карбування більш вартісних денаріїв започаткував імператор Фрідріх Барбаросса (1155-1190 рр.) в Мілані у 1162 р. Ці монети, що дістали назву імперіал, мали вагу близько 0,84-0,86 г і дорівнювали 0,25 французького королівського деньє. Більший обіг мали генуезькі товсті денарії, що дорівнювали чотирьом денаріям і важили 1,46 г. У другій половині ХІІІ ст. було випущено монету вартістю 12 денаріїв, що відповідало лічильному соліду. Як і гріш, солід поширився у різних європейських країнах і у різних модифікаціях зберігся до наших днів у назвах грошових одиниць (шилінг, шеляг, сольдо, су та ін.).

У Флоренції гросо розпочали емітувати 1182 р. Зовнішнє оформлення цих монет згодом стало зразком для золотих флоринів. У першій половині ХІІІ ст. гросо вартістю 12 денаріїв стали основною монетою Тосканської монетної ліги.

Перші венеціанські гросо були відкарбовані близько 1202 р. за правління дожа Енріко Дандоло (1192-1205 рр.). Ці монети, вартістю 24 венеціанських денарії і вагою 2,18 г високопробного срібла (проба близько 965/1000), дістали назву мата пан

Неаполітанські гроші, вперше відкарбовані 1278 р. за владарювання Карла І, важили близько 4 г. Через зображення на аверсі маєстатичного зображення короля вони отримали назву карліні. Інколи ці монети фігурують під назвою джильятті, що пов’язане з ліліями, вміщеними на їх реверсі.

Перші спроби організації монетних систем, що базувалися на золоті, були зроблені у країнах, що мали тісні контакти з мусульманським світом та Візантією. Вже наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. норманські королі Сицилії, наслідуючи єгипетських Фатимідів, започаткували карбування невеликих золотих монет під назвою тарі. За імператора Фрідріха ІІ Гогенштауфена (1194-1250 рр.), який намагався перетворити Сицилійське королівство на вагомий політичний та економічний осередок Південної Європи, карбування цих монет набрало значних масштабів. У 1231 р. було запроваджено золотий августаль, який зовнішнім оформленням нагадував римські ауреуси. Вартість цієї монети, що містила близько 4,6 г щирого золота, складала 7,5 тарі.

Значно більше на розвиток золотомонетних систем у країнах Європи вплинули номінали, карбовані у північноіталійських містах – Генуї, Флоренції та Венеції. Близько 1240 р. (за іншими даними – 1252 р.) у Генуї розпочалася емісія дженовіно – золотої монети вагою близько 3,5 г.

Значно більшим було значення започаткованого у 1252 р. карбування золотих монет у Флоренції, що дістали назву флоринів. Карбовані за метрологічним зразком генуезьких дженовіно, вони аж до 1533 р., коли припинилося їхнє виробництво, містили 3,52 г щирого золота. На аверсі вміщено герб міста – стилізоване зображення лілії, що нагадувало назву міста і дало назву новій монеті. На реверсі зображення небесного покровителя Флоренції св. Іоана Хрестителя. Дуже швидко флорини стали міжнародним засобом платежу та зразками для оформлення інших монет Західної та Центральної Європи. Попервах у Флоренції утримувалось співвідношення між золотими та срібними монетами. Золотий флорин прирівнювався до 240 срібних денаріїв.

Навесні 1285 р. (за іншими даними – 1284 р.) розпочалось карбування золотих монет у Венеції. Їхня вага метрологічно була наближена до генуезьких дженовіно та флорентійських флоринів і складала 3,53 г щирого золота. На аверсі монет був зображений дож Венеції, який стояв на колінах перед небесним покровителем міста св. Марком, що вручав йому знамено – символ влади. На реверсі – оточена зірками та мандорлою постать Ісуса Христа з книгою в руках. Тут же – кругова легенда “Нехай буде твоїм, Христе, це князівство, яким ти правиш”. Саме останнє слово цієї легенди дало назву монеті – дукат. Спершу цей термін вживався як народна назва монети, а згодом став офіційним для окреслення венеціанських та інших іноземних монет цього вагового стандарту. Золоті ж монети називали цехінами. Метрологічні показники дукатів та їхні штемпельні зображення без суттєвих змін збереглись аж до 1797 р., коли припинилося їхнє карбування.

Франція. На території Франції монета грошового типу була запроваджена у 1266 р. емісією турських грошів – гро турнуа, що дорівнювали 12 турським денаріям. Вага цих монет складала близько 4,22 г високопробного срібла (проба 958/1000). Вони були еквівалентом соліда, який доти був тільки грошово-лічильною одиницею. На аверсі зображення рівнораменного хреста, навколо якого містилась легенда, що складалася з двох частин: ім’я та титул короля і вислів “Нехай буде благословенне ім’я Господа Бога нашого Ісуса Христа”. На реверсі гроша бачимо зображення турського замку, навколо якого легенда “TURONUS CIVIS”, оточена поясом з 12 лілій.

Майже одночасно зі срібними монетами у Франції розпочалось карбування золотих номіналів нового зразка. У 1266 р. Людовік ІХ започаткував виробництво золотих деньє – екю вагою близько 4,2 г і вартістю 240 срібних деньє. Цей крок був спробою запровадження біметалізму на грошовому ринку. У 1290 р. король Філіпп ІV налагодив регулярну емісію золотих монет. Ними стали роялдори вагою 3,53 г, що відповідало метрологічним показникам флорентійських флоринів. З 1296 р. розпочалась емісія массдорів, що важили близько 7,05 г.

Англія. Першу монету грошового типу – гроут було відкарбовано за владарювання Едуарда І (1272-1307 рр.) у 1279 р. Вартість її складала 4 стерлінги, а вага – 5,77 г. На аверсі зображення увінчаної короною голови короля, на реверсі – хрест. Утім, лише 1351 р., за Едуарда ІІІ (1327-1377 рр.) розпочалася масова емісія монет грошового типу. Саме тоді було проведено девальвацію стерлінга до 1,17 г і відкарбовано гроути вартістю 4 стерлінги, а також півгроути. Ці монети у великій кількості виробляли монетні двори у Лондоні та Йорку аж до кінця ХV ст.

Постійне карбування англійських золотих монет розпочалося 1344 р. Саме тоді король Едуард ІІІ за французьким зразком випустив флорин вагою 6,998 г високопробного золота (проба 995/1000). Тоді ж було відкарбовано півфлорини та чвертьфлорини.

У 1465 р. король Едуард ІV (1461-1470, 1471-1483 рр.) відкарбував нобль вартістю 10 шилінгів із зображенням троянди на борту корабля, який дістав назву роузнобль. Емісія цих монет тривала аж до правління Якова І (1603-1625 рр.) і припинилася у 1619 р.

Німеччина. Першими монетами грошового типу на території німецьких держав були наслідування французьких турських грошів, які з’явилися у Рейнській області близько 1330 р. Ці турнози емітувалися на 25 монетних дворах у великій кількості аж до 80-х рр. ХІV ст.,

З 1340 р. розпочалось карбування нового монетного номіналу – вітена. Його вартість була дещо вищою, ніж пфеніга, який емітувався раніше. Ця монета впродовж понад століття стала основним грошовим номіналом на території Північної Німеччини та в Балтійському регіоні.

У 1338 р. (за іншими даними, 1339 р.) маркграф майсенський Фрідріх ІІ (1324-1349 рр.) розпочав карбування зі срібла 938-ї проби грошів (грошенів) вагою близько 3,9 г.

Карбування власних золотих монет у Німеччині також розпочалося досить пізно. Лише близько 1340 р. було випущено перші імператорські золоті номінали, зразком для яких стали французькі екю. Вже наступного року і з’явилися флорини. Невдовзі цей тип став поширеним у чисельних містах, світських та духовних володіннях Німеччини..

Період гроша і флорина мав місце і в країнах Центральної Європи. Особливою популярністю тут користувалися празькі гроші, угорські флорини та польські квартники, що були в обігу і на українських землях.

Епоха великих грошових реформ ХІІІ – ХІV ст. мала вирішальний вплив на подальшу історію монетного господарства європейських країн. Саме тоді завдяки економічному піднесенню пожвавішали грошові відносини, відновилась система біметалізму, з’явились високоякісні монетні номінали, спроможні обслуговувати потреби міжнародної торгівлі, сформувались монетні системи, що відповідали вимогам економічного життя в умовах розвитку внутрішнього та зовнішнього ринку.

XV – XVI ст. залишилися в історії монетної справи як період збільшення видобутку та зовнішніх поступлень дорогоцінних металів. Розвиток зовнішньої та внутрішньої торгівлі спричинив появу нових грошових одиниць, які мали б задовольняти потреби ринку.

Як і в попередній період історії грошового обігу, найважливіші зміни на монетному ринку у XV ст. було започатковано в італійських державах. Саме тут, замість знецінених монет грошового типу, розпочалося карбування повновартісних номіналів.