30. Розвиток генеалогії на українських землях. Пом'яники. Гербовники. Геральдичні та генеалогічні товариства. Розвиток української генеалогії у хх ст.

Оскільки генеалогія протягом довгого часу займалалася вивченням родоводів суспільних еліт,відповідно до цього особливістю розвитку власне української генеалогії є те ,що її умовно можна поділити на к-ка етапів відповідно до змінюючих себе еліт - генеалогія князівських часів ,шляхетська генеалогія часів Польсько-Литовської доби ,генеалогія укр.козацтва,генеалогія українського дворянства шляхти часів Російської імперії.За визначенням дослідників ще однією особливістю української генеалогії є відсутність значних генеалогічних масивів власне українського походження .

Перші генеалогчні відомості зустрічаються на сторінках давньоруських літописів.Їх автори,які ставили перед собою питання ‘’Откуда есть пошла Руская земля стала и хто в ней почал первое княжи’’,не могли оминути увагою і походження слов’ян,яких Нестор-літописець традиційно виводив від третього сина Ноя - Яфета.

Очевидно існували князівські та боярські архіви, де відкладалися документи, які включали дипломатичні угоди ,скріплені шлюбами,майнові акти,листування. Корпус таких документів з Галицько –Волинської держави нещодавно опублікував О.Купчинський.Частина подібних документів відбита у літописах ,з яких до нас дішли тільки зведення ,створені на базі літописів окремих князівств та земель ,які використовували ці документи.У зв’язку з неповністю та фрагментарністю цих джерел важливе значення мають хроніки,у першу чергу польські,угорські ,німецькі ,в яких відбиті родинні звязки династії Рюриковичів,а подекуди навіть окремих нобілів.Багато подібного матеріалу зберегли саги – епічні твори скандинавських скольдів.Після приєднання укр.земель до складу Польщі та Литви,українська шляхта була включена до лав польської та литовської.Тому деякі відомості про українські шляхетські роди ми можемо зустріти на сторінках польських гербових збірників.У Литовській державі ведення родоводів не мало такого практичного значення як наприклад у Московській державі ,їх поява дат.16ст.,а рівень вірогідності є достатньо малим. Досить порівняти варіанти родоводів князів Одинцевичів або проаналізівати генеалогію князів Сангушків, написану в 1640р. смоленським єпископом Єронімом Сангушком,щоб переконатися,що в частині цих памяток немало незбігів та помилок.Однак такі родоводи зберігають свою цінність,адже вони містять пласт фактичного матеріалу.Фальсифікати,які почали виготовлятися з 16ст ,були спрямовані на те, щоб у число князівських родів ввести окремі шляхетські роди.Таких спроб були десятки; Ю.Вольф встановив фальсифікацію княжого походження у більше ,як 250 родин литовської ,української ,білоруської шляхти.

У 1638р датований вихід у Києві праці ченця Києво-Печерської Лаври Афанасія Кальнофойського ‘’Teraturgena або чуда Печерського монастиря’’,у якому поряд з описами чудес та 31 епітафіями з надгробків відомих осіб,похованих у монастирі вміщено генеалогічне дерево князів Святополк-Четвертинських.Генеалог Валеріан Трепха створив ‘’Книгу хамів’’,куди включив більше 2500 фамілій своїх сучасників,які без достатніх на те причин відносили себе до шляхти.

Поступове розширення території Російської імперії призвело до включення до складу російського дворянства місцевих еліт та соціальних верхівок приєднаних земель.Створені після указу Катерини II від 1785р про зрівняння у правах козацької старшини і укр.шляхти з російськими дворянами спеціальні комісії для розгляду відповідних подань ,отримали величезну масу генеалогій, поданих представниками українських родів . З укр.козацтва право дворянства буловизнано:генеральнимобозним,суддями,підскарбієм,писарем,осавулем,хорунжим,бунчужним,полковниками та ін.Посилення інтересу до вивчення родинних звязків укр.дворянства-шляхти з сер.18ст.був викликаний необхідністю довести шляхетність власного походження ,щоб бути вписаним до дворянського стану.Жалувана грамота Катерини II надавала право бути вписаним до родовідної книги губернії як невід’ємний дворянський привілей та ніяк не обмежувала терміну запису до родовідної книги. До неї вписувались в алфавітому порядку всі дворяни,які володіли у губернії нерухомим майном.Зацікавлення укр.дворянства власною генеалогією зберігалось протягом кінця 18-19 ст.,оскільки саме в цей час їй доводилось вести боротьбу з імперською Герольдією за подальше визнання власних шляхеських прав.

Як наукова дисципліна укр.генеалогія виникає у 19ст.Уцей час зявляються роботи Д.Зубрицького,В.Антоновича,Д.Бантиш –Каменського,М.Максимовича ,А.Д.Блудовой.Фамільні документи Ханенків ,Милорадовичів було опублівано на сторінках ‘’Чернігівських губернських відомостей’’ у 1856-1860 та 1880-х рр.У 1898 видано Любецький архів графа Милорадовича.1902-1910 – опубліковано к-ка старшинських родів з фамільного архіву Стороженків.Ці роботи носили поодинокий характер і не були систематичними і всеохоплюючими.

Початком ХХст. датовано укладання В.Модзалевським перших укр.гербових і родовідних довідників (‘’Малоросійський родословник’’ доведений у 4 –му томі до букви ‘’с’’ ,містить 234 родослівні розписи,деякі матеріали 5 тому (опубліковано у 90-ті роки ХХ ст.) та ‘’ Малорісійський гербовник’’ )

Не вдалося укр.генеалогам створити своє товариство на зразок організованих 1897р Російською імперією генеалогічного товариства у Сан-Петербурзі,1892 р Історико-родовідного товариства в Москві та у 1906 р Геральдичного твариства у Львові. Вчених-українців у їх рядах не було. Негативний вплив на розвиток генеалогії у ХХ ст.відіграло і становлення радянської влади.Генеалогія перстала викладатися у ВНЗ.Відбувається переключення генеалогії на євгеніку.Дещо іншою була ситуація на західноукраїнських землях у міжвоєнний період .Тут вчені не були обмежні ідеологічними рамками,а тому могли вільно обирати тематику досліджень.Вийшли такі роботи: І.Шпитковський ‘’Герб і рід Шептицьких’’, В.Барвінського ‘’Про рід П.Конашевича-Сагайдачного’’ .30-ті роки ХХст. - спроба укласти у Львові загально укр.генеалогічного довідника Миколою Голубцем - ‘’Золота книга українського лицарства’’.

Укр. діаспорні історики у 1963р утворили Українське генеалогічне і геральдичне товариство,що видавало ‘’Записки УГГГ’’,де публікувались О.Оглоблин ,Р.Климкевич ,В.Сенютович –Бережний .

В УРСР початок ‘’перебудови’’ ознаменувався зростанням зацікавлень серед вчених.У 1990р у Львові було засноване Українське геральдичне товариство. З 1991р відбуваються щорічні наукові конференції УГГ,матеріали яких регулярно публікуються . Генеалогічні конференції відбувались і в інституті історії України НАН України.З 2000р починають виходити Генеалогічні записки УГТ.У1995р виникло УГТ.В Україні функціонують і 2 генеалогічеі центри :Центр генеалогії та біографістики та Українсько-Польське генеалогічне бюро.

90-ті роки ознаменувались виданням цілого ряду монументальних праць, провідне місце серед яких посіла Українська шляхта з кінця 14-сер.17ст(Волинь, Центр України)Н.Яковенко,Генеалогія сх.-європейських князівських династій докладно розроблена в працях Л. Войтовича(Генеалогія династії Рюриковичів, Гедиміновичів (1992),Князівські династії Східної Європи (кін9-поч.16ст) Склад, суспільна і політична роль (Львів,2000). Питання козацько-старшинської генеалогії піднімається у працях В.Кривошеї .Селянська генеалогія стала об’єктом студій Ю.Легуна.

Дослідникам української генеалогії доводиться мати справу з унікальними памятками - церковними та монастирськими синодиками(пом’яниками=поменниками)суботниками ,диптихами. Вони являють собою спеціальні книги (спочатку це були невеликі пергаментні грамотки-сувої) інколи вміщувались ,як окремі записи у церковних книгах ,куди заносились імена жертводавців та членів їх родин ,які повинні були поминатись під час відповідних богослужінь.Традиція ведення таких книг простежується дослідниками на укр.землях Волині з 13ст.,хоча ймовірно вони існували й раніше. Найдавнішим українським синодиком ,який дійшов до наших днів в оригіналі,є датований 1483-1526 Синодик Києво-Печерської Лаври.Особа,яка вносила грошове пожертвування подавала своє імя та імена представників своєї родини .Імена осіб вносились у тому порядку в якому вони померли .Відповідно до цього можна спробувати реконструювати поколінний розпис членів певних родин.Шляхтичі подавали і власні прізвища ,титули.К-сть записаних імен та періодичність поминання залежали і від величини вкладу.Час від часу виникла потреба у переписуванні книги.Так, помяник Супральського монастиря був переписаний у 1631р Стефаном Кохановичем з більш давнього пом’яника складеного бл.1500р.і доповнений пізнішими записами.С. Конєв у тексті виділяє записи – частина тексту ,яка відноситься до однієї поминальної особи та статті – група записів ,обєднаних заголовком або іншими формальними або логічними ознаками.Сам запис складається з 3-х частин – іменної ,родової та обставинної.