Зміст

Вступ. Характерні риси,періодизація світового розвитку 5

в першій половині ХХ ст. 5

Характерні риси: Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення. 7

Особливості соціально-економічного розвитку провідних країн світу на початку ХХст. Піднесення національно-визвольного руху. 7

Міжнародні відносини на початку ХХст. 11

Початок Першої світової війни 14

(1914-1918 рр.) 14

Кампанії 1915-1916рр. 17

Події 1917-1918 років 22

Облаштування повоєнного світу 27

Спроби перегляду мирних договорів у 20-х роках 30

Суспільно-політичні рухи (1919-1939) 34

Революції 1917 року в Росії та громадянська війна. 39

Політика « Воєнного комунізму». НЕП 39

Революції в Німеччині,Іспанії та Італії 43

Країни Центральної та Східної Європи після Першої світової війни 49

Країни Азії в міжвоєнний період. 51

Національно-визвольний рух. 51

США. Період «проспериті». 56

Франція. Джерела стабілізації. 56

56

Велика Британія в період стабілізації. 59

Німеччина: особливості економічного та політичного розвитку в період стабілізації 59

США в роки світової економічної кризи. «Велика депресія». 62

«Новий курс» Ф. Рузвельта 62

Велика Британія та Франція в 30-ті роки 64

Політика нацистського режиму. А.Гітлер 67

Іспанія в 30-ті рр. 70

Утворення СРСР. Соціалістичне будівництво 71

СРСР у 30-ті роки. 75

Соціально-політична обстановка 75

Виникнення двох вогнищ війни. 77

Консолідація сил агресорів 77

Європейські переговори та договори на передодні війни. 80

Спроби утворення системи «колективної безпеки» та її провал 80

Причини,характер,періодизація Другої світової війни 82

Бойові дії в 1939-в червні 1941 роках 82

Напад Німеччини на СРСР. Воєнні дії в середині 1941-1942 років. Створення антигітлерівської коаліції. 86

Перебіг війни у 1943 році. Тегеранська конференція 89

Окупаційний режим у поневолених країнах 90

Воєнні дії у 1944 році 93

Підсумки,наслідки та уроки Другої світової війни 96

Вступ. Характерні риси,періодизація світового розвитку

в першій половині ХХ ст.

Періодизація першої частини новітньої історії:Перша частина Новітньої історії - період з 1914 по 1939 рік - один з найскладніших у всесвітній історії. Це час і нечуваного технічного прогресу в розвинутих країнах світу, і морального занепаду людства, коли європейські країни були втягнуті у Першу світову війну, найбільшу у XX ст. економічну кризу 1929 - 1933 рр., а в ряді країн Європи встановилися антигуманні тоталітарні режими.

• 1914 - 1918 рр. - Перша світова війна, розв'язана країнами Троїстого союзу проти країн блоку Антанти;

• 1918 - 1923 рр. - період післявоєнної нестабільності. Криза посилила революційні процеси в Європі, загострила класову боротьбу, активізувала демократичні та робітничі рухи - створено Комінтерн, Соцінтерн. У таких країнах Європи, як Італія, Угорщина, Радянська Росія, встановлено диктатури; відроджено під назвою СРСР Російську імперію, щоправда, у дещо урізаному вигляді. Створено Версальсько-Вашингтонську систему повоєнного врегулювання;

• 1924 - 1929 рр. - період економічної стабілізації. Подолано наслідки війни - стабілізовані фінанси, оновлено виробництво, запроваджено нові методи виробництва -конвеєр, стандартизацію деталей. Наслідком стало економічне піднесення - «золоті 20-ті», «ера процвітання». У цей же час встановлено диктаторський режим в Югославії;

• 1929 - 1933 рр. - період «великої депресії». Економічно розвинуті країни охоплює криза, причинами якої були перевиробництво, надмонополізація виробництва, неконтрольований з боку держави розвиток капіталізму -нерівномірність у розподілі національних багатств, незначне втручання держави у відносини між працею і капіталом. Найбільше постраждали від кризи СПІА і Німеччина. Вона була найсильнішою в історії Європи XX століття. Встановлено диктатури в Німеччині і Болгарії; в СРСР розпочато індустріалізацію і проведено колективізацію сільського господарства;

• 1933 - 1939 рр. - період назрівання Другої світової війни. Країни, не задоволені результатами Першої світової війни - Німеччина, Італія, Японія, СРСР, починають боротьбу за перерозподіл світу. Посилюється державне втручання в економіку - у скандинавських країнах, США, Англії, Канаді проведено ліберальні реформи в інтересах найширших верств населення, а в Німеччині, Італії, СРСР посилення державного регулювання призвело до остаточного утвердження тоталітарних диктатур, за яких держава стала контролювати всі сторони життя країни. Встановлено диктатури в Іспанії і Румунії. З метою захисту від фашизму утворено Народні фронти - у Франції, Іспанії, Чилі.

Вирішити мирним шляхом суперечки, що назріли, не вдалося, і світ було втягнуто у Другу світову війну 1939 - 1945 рр.

Демографічний стан людства. До самого початку XX ст. сільське господарство було провідною галуззю в більшості країн світу, і тому населення концентрувалось у регіонах з високою природною продуктивністю землі: східні райони Китаю, Індія, Південно Східна Азія, Західна Європа, лісостепова зона Східної Європи. Центральна Америка, долина річки Ніл, плато Східної та Південної Африки тощо. І нині щільність населення там достатньо висока.

У другій половині XX ст. населення економічно розвинутих країн має тенденцію концентруватись у регіонах з м'яким кліматом, проте це вже пов'язано не з рільництвом, а з тяжінням до комфорту. Слідом за населенням пересувається й виробництво. Зокрема, цей фактор впливає певною мірою на прискорений розвиток штату Каліфорнія в США.

Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших — міським. Найчастіше на грунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів.

Чисельність населення світу. 1850 - 1,2 млрд., 1900 - 1,6 млрд., 1930 -- 2,0 млрд., 1960 - 3,0 млрд., 1970 - 3,7 млрд., 1980 - 4,4 млрд., 1990 - 5,5 млрд., 2000 - 6,1 млрд.

Індустріальне суспільство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії). У Західній Європі перехід від аграрного до індустріального суспільства відбувся внаслідок промислової революції, що почалася в 18 ст. у Великобританії. Основною технологією, яка спричинила такі зміни була парова машина, що дозволила організувати масове виробництво.

Урбанізація— процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення. За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за все шуму, стресу, забруднення, перевищують втрати від страйків.

Характерні риси: Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800р. в містах проживало близько 14% населення світу, у 1950 р.— 29 %, а в 1990 р.— 46 %. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн. чоловік.

Друга риса — концентрація населення і господарства в основному у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста звичайно повніше задовольняють духовні запити людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до сховищ інформації.

-приклад: на початку XX ст. у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5% усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис, а частка їх у світовому населенні перевищила ¼. У Радянському Союзі, за переписом 1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р.— близько 300. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-"мільйонери" з населенням понад 1 млн. мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр.— понад 200.

Третя риса — «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо характерний перехід від простих до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри.

Особливості соціально-економічного розвитку провідних країн світу на початку хХст. Піднесення національно-визвольного руху.

Соціальний розвиток. На початок XX ст. соціальна структура зазнала докорінних змін. Еліту суспільства склали великі промисловці та фінансисти (фінансова олігархія) й представники колишніх могутніх аристократичних родів.

Новим явищем стало формування середнього класу, що був зацікавлений в проведенні такої внутрішньої політики, яка унеможливила б соціальні потрясіння. Найчисленнішою соціальною групою у цей період були наймані робітники, які, незважаючи на реформи кінця XIX — початку XX ст., лишалися найбезправнішими і соціально незахищеними.

У першій половині XX ст. серед робітників виділилася досить численна група робітничої аристократії (робітники з високими професіональними навичками і значними доходами). Відбулося розшарування серед робітників старих і нових галузей виробництва. У цей час загально покращується життєвий рівень робітників. Робочий тиждень із 60—70 годин скоротився до 40. З'явилось робітниче законодавство, система охорони праці, відпустки, що оплачувались, тощо. Ці зміни в основному торкалися країн Західної Європи і США.

Принципово нова соціальна система сформувалась у СРСР. Тут зник прошарок власників. Привілейоване становище посіла партійно-бюрократична еліта. Рівень життя населення залишався низьким. Була декларована пріоритетність прав робітників. Важливим явищем у соціальному розвитку стала урбанізація. На кінець 1930-х рр. у більшості країн Європи міське населення перевищувало сільське. Найбільш радикальних соціальних змін зазнало селянство в СРСР. Відбулась насильницька ломка селянського укладу. Найзаможніша частина селянства була фізично знищена, а решта, утративши права власності на землю, перетворилася на дешеву робочу силу в штучно створених колективних господарствах.

У першій половині XX ст. розгорнувся процес емансипації жінок. По війні майже в усіх країнах Європи вони отримали виборчі права. Проте продовжувала зберігатися дискримінація жінок: вони отримували меншу

заробітну плату, ніж чоловіки за аналогічну роботу, першими звільнялися з роботи в разі економічних негараздів, не була розроблена система соціального захисту жінок тощо.

Економічний розвиток.У першій половині XX ст. найбільші зрушення відбувалися на Заході (Західна Європа і США). Тут завершилось формування індустріального суспільства (машинне виробництво, масове виробництво, урбанізація, остаточне утвердження ринкових механізмів регулювання тощо). На початку століття вагоме місце в промисловості провідних країн починають набувати новітні галузі виробництва: хімічна, електротехнічна, автомобільна, авіаційна,нафтопереробна та ін. Проте виплавка чавуну і сталі, виробництво машин і обладнання, добування основних сировинних ресурсів продовжують виступати головними показниками розвитку країн. Світова економіка продовжує розвиватися екстенсивним шляхом.

Небачене до того зростання продуктивних сил і виробництва штовхало провідні країни світу до пошуку нових ринків збуту і, відповідно, призводило до гострої конкуренції. Переділивши між собою світ, західні країни у своїх колоніальних володіннях нещадно знищують традиційні системи господарювання, насильно втягують народи Азії, Африки, Латинської Америки у світове господарство. Така економічна експансія Заходу зумовила взаємозв'язок економік країн світу. Свідченням цього стала «велика депресія» 1930-х рр., яка, розпочавшись у США, охопила майже всі країни світу.

У першій половині XX ст. відбувається зміна лідерів. Якщо в XIX ст. провідною державою світу була Англія, яку на початку XX ст. потіснила Німеччина, то в 1920-ті рр. остаточно утверджується економічне лідерство США. Перша світова війна, й особливо економічна криза 1929— 1933 рр., сприяли становленню систем державного регулювання економікою. У СРСР, Італії, Німеччині та Японії установився жорсткий державний контроль, проте в США, країнах Скандинавії було знайдено більш дієвий, опосередкований вплив держави на економіку, який не призводив до деформації її структури.

Фактори економічного зростання

Екстенсивні Інтенсивні

• Зростання кількості працюючих. • Подовження робочого дня (тижня). • Збільшення розмірів капіталовкладень. • Збільшення кількості обладнання, нових підприємств, поголів'я худоби, розорювання нових земель. • Зростання об'ємів використання сировини. • Науково-технічний прогрес. •Раціональне використання наявних засобів виробництва. • Підвищення кваліфікації робітників. • Удосконалення організації праці та виробництва. • Режим економії. • Підвищення якості продукції. • Підвищення врожайності сільгосппродукції і прод. тварин .

Зростання протиріч між Сходом і Заходом. Протиріччя між передовим Заходом і відсталим в індустріальному плані Сходом стали в першій половині XX ст. однією з найболючіших проблем людства. Східні країни, в яких значною мірою збереглись феодальні структури, були вимушено залучені до системи світового господарства. У найбільш розвинутих серед них почали формуватись ринкові відносини, виникати соціальні групи індустріального суспільства.

Велика Британія, а разом з нею й інші метрополії, виявляли зацікавленість у розвитку в цих країнах окремих галузей економіки, зокрема гірничодобувної, текстильної, переробної. Але колонізатори, коли їм це було вигідно, підтримували реакційні правлячі кола і залишали незмінним традиційний спосіб життя в цих країнах.

Піднесення національно-визвольного руху. На початку XX ст. в країнах Сходу нагромаджувався «горючий матеріал». Передові соціальні групи країн Сходу піднімались на боротьбу як проти іноземної експлуатації, так і проти феодальних пережитків. Такі процеси відбувались в Індії, Китаї, Туреччині, Ірані, країнах Близького Сходу. Вони набували різних форм :

- національно-визвольне повстання,

- національно-визвольна війна,

- національно-визвольна революція,

- ненасильницькі методи опору.

Боротьба народів Азії та Африки за суверенітет і незалежність багато в чому визначила крах колоніалізму в наступні роки.

Соціальні революції. Під час і після закінчення Першої світової війни в деяких країнах Європи, де вкрай були загострені різні протиріччя, відбулися соціальні революції.

Соціальна революція - засіб переходу до нового типу суспільних відносин; перехід влади із рук однієї соціальної групи до іншої.

Революції в Росії, Фінляндії, Австрії, Угорщині й Німеччині стали наслідком глибоких потрясінь світової війни та проблем внутрішнього державного і суспільного життя, які накопичувались десятиліттями.

Спочатку в ході революцій формувалось прагнення створити демократичні республіки з більш справедливим соціальним ладом. Разом з тим, в усіх цих країнах, окрім Австрії, була сильною тенденція на користь ломки не лише політичного ладу, але й самого суспільства. Під великим впливом жовтневих подій 1917р. у Росії почали висуватись вимоги не зупинятись на демократичному етапі революції, а йти далі в напрямку соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату в формі радянської влади. На історичну арену виходили ліворадикальні сили, які на деякий час захоплювали владу в низці країн.

Соціальні революції демократичного характеру відбулись в Іспанії, Мексиці, в інших країнах. Тут першочерговими були питання демократизації внутрішньополітичного життя. їхні підсумки були різні, але в цілому вони сприяли розвитку демократичних процесів у світі.