Причини,характер,періодизація Другої світової війни Бойові дії в 1939-в червні 1941 роках

Причини

Друга світова війна, як і Перша, виникла внаслідок нерівномірного економічного і політичного розвитку провідних держав, загострення суперечностей між країнами й утворення двох протидіючих коаліцій.

При цьому Німеччина розраховувала захопити Європу, розгромити Радянський Союз, створити нову колоніальну систему в Африці і на Близькому Сході.

Італія прагнула перетворити Середземне море на «Італійське озеро», підкорити собі країни Балканського півострова, частину Східної та Північної Африки.

Японія намагалася захопити Китай, частину СРСР, Бірму, Індонезію та інші країни Азії й Океанії.

Характер війни

Друга світова війна починалася як загарбницька, імперіалістична, але надалі з боку тих країн, що стали жертвами фашистської агресії (Польща, Данія, Югославія та ін.), вона набула визвольного, антифашистського характеру.

Періодизація

Можна виділити п'ять періодів в історії Другої світової війни.

Перший період — початок війни: від нападу гітлерівської Німеччини на Польщу (1 вересня 1939 р.) до агресії проти СРСР (22 червня 1941 р.).

Другий період — розширення фашистської агресії: від нападу Німеччини на СРСР (22 червня 194l p.) до підписання Декларації Об'єднаних Націй і контрнаступу під Сталінградом (листопад 1942 р.).

Третій період — докорінний перелом у перебігу війни: від контрнаступу під Сталінградом (листопад 1942 р.) до Тегеранської конференції лідерів США, Великої Британії та СРСР і наступу в Україні (грудень 1943 р.).

Четвертий період — розгром фашизму в Європі: від наступу під Ленінградом (кінець 1943 р.), звільнення західних областей СРСР і відкриття другого фронту до Ялтинської конференції і підписання представниками Німеччини 8 травня 1945 р. акта про повну і беззастережну капітуляцію (9 травня 1945 р).

П'ятий період — розгром мілітаристської Японії: від капітуляції фашистської Німеччини (9 травня 1945 р.) до капітуляції Японії (2 вересня 1945 р.).

Напад Німеччини на Польщу.

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р., коли на світанку війська гітлерівської Німеччини після провокації у Глейвиці без оголошення війни вторглась у Польщу. З вересня Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині.

Відповідно до «Білого плану» наступ на Польщу вели 5 німецьких армій, до складу яких входили 62 технічно оснащених дивізій. Польська армія налічувала лише ЗО піхотних і кавалерійських дивізій і значно поступалася агресору. Німецьке командування використовувало таранні удари танкових з'єднань, які пробивали лінії оборони польських військ і забезпечували швидке просування углиб країни. Вже 8 вересня німецькі частини вийшли до Варшави, і 28 вересня столицю Польщі було взято гітлерівцями. Польський уряд емігрував до Румунії. На початок жовтня воєнні дії припинилися. Польща зазнала поразки, за три тижні Польська держава перестала існувати.

Агресивні дії Радянського Союзу.

Згідно з таємним протоколом до пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. уряд СРСР 17 вересня 1939 р. дав наказ Червоній Армії перейти радянсько-польський кордон і зайняти території Західної України і Західної Білорусії, що входили до складу Польщі. Це означало фактичний вступ СРСР у Другу світову війну. На території Польщі було проведено демаркаційну лінію між німецькою і радянською арміями.

Червона Армія мала в Польщі велику перевагу. Польське командування видало наказ не вступати в бойові дії з радянськими військами і відводити польські збройні сили до румунського кордону. 22 вересня радянські війська увійшли у Львів. Територія Західної України опинилась під контролем Червоної Армії.

В радянський полон потрапило багато польських військовослужбовців, доля яких склалася трагічно. Більше 15 тис. польських офіцерів були розстріляні під Харковом і в Катинському лісі під Смоленськом.

28 вересня 1939 р. у Москві було підписано радянсько-німецький договір про дружбу і кордон, який устійнив кордони між Німеччиною та СРСР вздовж Сяну і Бугу. У цьому договорі було сказано, що «необхідну державну перебудову» на території Польщі на захід від нових кордонів СРСР проводить Німеччина. Західну Україну і Західну Білорусію Радянський Союз включив до свого складу, оформивши це як «волевиявлення народу», висловлене народними зборами, і як возз'єднання цих земель з Україною і Білорусією.

1-2 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР ухвалила закони про приєднання Західної України і Західної Білорусії до складу СРСР і возз'єднання їх з УРСР і БРСР 15 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР, розглянувши заяву повноважної комісії Народних зборів Західної України, вирішила прийняти Західну Україну до складу УРСР і «возз'єднати тим самим великий український народ в єдиній українській державі». Аналогічне рішення було ухвалено в Білорусії, де Західна Білорусія возз'єдналася з БРСР.

У секретному протоколі до пакту від 23 серпня 1939 р. Німеччина визнавала зацікавленість СРСР у Бессарабії і Північній Буковині. 28 червня 1940р. Червона Армія переходить р.Дністер,а 30 червня виходить на новий кордон з Румунією. За порадою німецької сторони румунська армія без бою відійшла. Так сталінський режим змусив Румунію зректися на користь СРСР Північної Буковини і Бессарабії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР задовольнила прохання представників Бессарабії і Північної Буковини про прийняття до складу СРСР. Було також ухвалено закон про включення Південної Буковини і трьох повітів Бессарабії — Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського — до складу УРСР.

Наприкінці 1939 р. СРСР звернув увагу ще на одну зону своїх інтересів — Прибалтику. Радянський уряд розпочав переговори з Естонією, Латвією і Литвою, запропонувавши їм підписати пакт про взаємну допомогу. Під час переговорів Сталін і Молотов повідомили представників прибалтійських держав, що СРСР і Німеччина домовилися про розподіл сфер державних інтересів і що їх держави входять у зону впливу СРСР.

Урядам прибалтійських держав довелося підписати пакти про взаємну допомогу з СРСР, який одержував право будувати на їх території військові бази і розміщувати свої гарнізони. Прибалтика зустрічала радянські військові частини бурхливими революційними виступами. Щойно сформовані маріонеткові уряди негайно розпочали проведення виборів до представницьких органів. Фактичну окупацію було прикрито рішеннями народних сеймів Литви і Латвії та Державної думи Естонії про вступ цих республік до складу Союзу PCP. Услід за актами агресії розпочалася радянізація нових територій.

Радянсько-фінська війна.

Потім настала черга Фінляндії, про яку також йшлося в додатковому протоколі. Спираючись на те, що за договором з Німеччиною Фінляндія увійшла в зону радянських інтересів, уряд СРСР зажадав від Фінляндії підписання пакту «про взаємну допомогу» та низку територіальних поступок: зміну кордону в Карелії, передачу військово-морської бази Ханко і порту Петсамо Радянському Союзу. У відповідь на відмову Фінляндії задовольнити ці вимоги Сталін видав наказ про вторгнення до Фінляндії. 30 листопада 1939 р. радянські війська розпочали воєнні дії проти Фінляндії. Намагаючись подати цю війну як локальний прикордонний конфлікт, радянський уряд вирішив обмежитися лише військовими частинами Ленінградського військового округу. Однак міцні укріплення «лінії Маннергейма», непідготовленість радянських військ до суворих зимових умов незабаром примусили радянське командування підключати все нові і нові військові частини. Лише у лютому 1940 р. ціною колосальних втрат Червоній Армії вдалося прорвати «лінію Маннергейма».

Радянсько-фінська війна завдала СРСР серйозної моральної шкоди. Західні держави намагалися надати допомогу Фінляндії. Було навіть сформовано англо-французький експедиційний корпус. Однак 12 березня 1940 р. був підписаний мирний договір, за яким Фінляндія погодилася на територіальні поступки.

Окупація Німеччиною європейських країн.

Коли фашистські армії громили Польщу, на Західному фронті йшла так звана «дивна війна», що характеризувалася відсутністю будь-яких серйозних воєнних дій. Розв'язка сталася навесні 1940 р. 9 квітня німецько-фашистські війська перейшли кордон Данії і висадилися в Норвегії. Король і уряд Данії не чинили опору і 10 травня капітулювали. Норвегія намагалася захищатися. Однак стримати натиск гітлерівців норвезькій армії, незважаючи на допомогу англо-французьких десантників, не вдалось і через 63 дні вона була евакуйована у Велику Британію. 10 травня 1940 р. сухопутні війська вермахту вторглися в Голландію і Бельгію. 13 травня вони прорвали фронт союзників на р. Маас, і 14 травня голландські збройні сили капітулювали. Одночасно така сама доля спіткала і Люксембург. 17 травня німецькі частини вступили в столицю Бельгії — Брюссель.

Німці розпочали широкий наступ проти Франції у південному напрямку. Ударне угруповання німецьких військ, прорвавши Західний фронт, вторглося у Францію. Танкові частини ринулися на французьку столицю. 10 червня французький уряд втік у м. Бордо.

Франція зазнала жорстокої і принизливої поразки. За умовами капітуляції французький уряд припинив військові дії проти Німеччини. Французькі збройні сили підлягали демобілізації і роззброєнню. Франція опинилася розділеною на дві частини. 22 червня 1940 р. вона капітулювала. У той же день у війну проти Франції і Великої Британії вступила союзниця Німеччини — Італія.

Фашистська агресія поширилася і на Балкани, яким приділялася особлива увага в стратегічних планах Німеччини та Італії.