Окупаційний режим у поневолених країнах

Окупаційний режим

Гітлер ніколи не приховував своїх планів опанувати світ. У промові на з'їзді НСДАП у Нюрнберзі в 1933 р. він виклав основи свого «вчення» про німців як расу панів та необхідність підкорення їм усіх народів. Ще раніше Гітлер закликав до знищення не менше 20 млн слов'ян. Ці настанови було втілено у так званому «новому порядку», який фашисти запроваджували на окупованих територіях. Практична реалізація «нового порядку» означала масове знищення людей, надання «життєвого простору» расі панів, нещадне пограбування захоплених територій.

Форми окупаційного режиму були різні. Австрію, наприклад, гітлерівці включили до складу Німеччини, Чехословаччину розчленували, західну частину Польщі приєднали до Німеччини, східну перетворили на «генерал-губернаторство». Югославія також підлягла поділу. В Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії окупанти поставили при владі маріонеткові уряди. Окупувавши Францію, фашисти зберегли уряд Віші, що знаходився у «вільній» зоні.

Радянську територію, окуповану фашистськими загарбниками, було поділено на дві частини: одна перебувала під управлінням військового командування і включала тилові райони груп армій, а друга підпорядковувалася «східному міністерству» на чолі з А. Розенбергом і складала рейхскомісаріати «Остланд» (Прибалтика і більша частина Білорусії) та «Україна». Західноукраїнські землі гітлерівці приєднали до польського «генерал-губернаторства».

«Новий порядок» означав не тільки нещадний терор, повне безправ'я і свавілля, а й масове фізичне знищення людей, прикладом чому є Бабин Яр, де було знищено понад 100 тис. чоловік. Символами такої політики стало повне знищення жителів сел Хатинь у Білорусії, Орадур у Франції, Лідіце в Чехословаччині. Вже з перших днів війни нацисти перенесли за межі Німеччини систему концтаборів, перетворивши їх у жахливі «фабрики смерті». Крім таких великих концтаборів, як Дахау, Бухенвальд, Маутхаузен, що існува ли на початок війни, в 1940—1942 рр. було створено ще дев'ять таборів, у тому числі Освенцим, а в 1942—1943 рр. — нові концтабори (Майданек, Треблінка на території Польщі). Багато «таборів смерті» було створено на окупованій гітлерівцями території СРСР Союзники Німеччини будували свої концтабори.

В німецьких урядових канцеляріях розроблявся план масового знищення слов'ян (план «Ост»), виконання якого гітлерівці поча ли з розстрілів військовополонених — спочатку польських, а потім радянських. За приблизними підрахунками, у період фашистської окупації Європи в гітлерівських концтаборах перебували 18 мли. чоловік — людей різних національностей, причому понад 12 млн. було звіряче знищено.

«Новий порядок» запроваджувався не тільки в Європі, айв Азії. 27 вересня 1940 р. Німеччина, Італія і Японія підписали Троїстий пакт, згідно з яким Японія визнавала пріоритет Німеччини та Італії у справах створення «нового порядку» в Європі, а Німеччина та Італія — пріоритет Японії у справах встановлення «нового порядку» на «великому Східно-Азіатському просторі».

Ґолокост. Нацистський «новий порядок» передбачав здійснення особливої расової політики, жертвами якої стали євреї, цигани, а потім і слов'янське населення Східної Європи. У1942 р. гітлерівське керівництво ухвалило рішення про початок фізичного знищення євреїв у Європі. Ця жахлива акція одержала назву Ґолокосту (катастрофи), в перебігу якого було знищено близько 6 млн. чоловік.

Річ у тім, що антисемітизм набував різних форм, його проявами був семітизм — релігійний, економічний, політичний.

Особливо сильно антисемітизм відчувався в Німеччині, де нацисти відводили йому важливе місце у своїй ідеології.

З встановленням нацистської диктатури в Німеччині антисемітизм став державною політикою «третього рейху». Антиєврейська кампанія розгорнулася після прийняття в 1935 р. «Нюрбергських законів». 9— 10 листопада 1938 р. в Німеччині були організовані єврейські погроми, що увійшло в історію як «Кришталева ніч». Це стало початком катастрофи європейського єврейства. Остаточне вирішення єврейського питання нацисти вбачали в повному знищенні єврейського народу через розстріли, утворення гетто, організацію таборів знищення в Освенцимі, Заксенхаузені, Собіборі тощо.

Опір Ґолокосту чинили як самі євреї (повстання у Варшавському гетто), так і окремі держави (Швеція, Данія) та багато чесних громадян.У січні 2000 р. в Стокгольмі відбулася конференція ,присвячена пам'яті жертв Голокосту.

Рух Опору. «Новий порядок», який насаджувався фашистами викликав героїчний опір на захоплених ними територіях. У боротьбі з ним посилювався патріотичний та антифашистський рух Опору -визвольний рух проти фашизму, нацизму і порядків, які вони встановлювали, за відбудову національної незалежності і державного суверенітету окупованих країн. Його політична орієнтація і форми були різними. Спочатку формами руху Опору були збирання і передача союзникам цінної інформації, видання нелегальної преси, саботаж, страйки, замахи на окупантів. Саме так рух Опору формувався у Франції, Данії, Норвегії, Бельгії та інших країнах. У країнах Східної і Південно-Східної Європи цей рух розвивався більш швидкими темпами, набуваючи форми партизанської боротьби (Югославія, Польща, Албанія).

Рух Опору різко посилився після нападу Німеччини на СРСР, коли почали формуватися національні фронти, міцнішав збройний опір загарбникам. В Югославії вже в 1941 р. було організовано пар ‑ тизанські з'єднання під проводом Й. Тити. У Греції у 1942 р. створюється Народно-революційна армія, у Польщі — Гвардія Людова та Армія Крайова.

У Франції рух Опору очолив генерал Ш. де Голль, було створено Національну раду Опору, в Бельгії організовано «патріотичну міліцію», в Данії та Голландії — ради Опору. В 1944 р., на завершальному етапі війни, сили Опору стали організаторами збройних повстань, відіграли важливу роль у розгромі фашизму і визволенні своїх країн.

У Північній Італії, яка була окупована німецько-фашистськими військами, рухом Опору керували комітети національного звільнення. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні «партизанські республіки».

Патріотичний антифашистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом. Його учасники обирали різні форми і методи боротьби. До руху Опору залучалися різні верстви населення: робітники, селянство, інтелігенція, офіцери, духівництво, банкіри, власники заводів, люди різних політичних поглядів, рас і національностей.

На окупованих гітлерівцями територіях СРСР уже з перших днів війни розгорнувся широкий партизанський рух. Добре відомі імена командирів великих українських партизанських з'єднань С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова. Самовіддано діяли партизани в Білорусії, Ленінградській області. Цією боротьбою керував створений у травні 1942 р. за рішенням Державного комітету оборони Центральний штаб партизанського руху. Існував і український штаб партизанського руху. Величезну роль у боротьбі із загарбниками відіграли підпільні організації Києва, Мінська, Одеси, краснодонська «Молода гвардія» та ін. Радянські люди, угнані до Німеччини, загнані до концтаборів, і там продовжували боротьбу з ворогом, а ті, хто опинився на території інших країн, билися в загонах руху Опору.

Воєнні дії у 1944 році

Воєнні дії у 1944 році. Ставка Верховного Головнокомандування поставила перед Червоною Армією завдання повністю очистити від німецько-фашистських військ територію СРСР і вийти до державного кордону. Це завдання було повністю виконано.

На початок 1944 р. воєнне становище гітлерівської Німеччини було безнадійним. Радянська армія перейшла в наступ по всьому німецько-радянському фронту. В січні 1944 р. остаточно було знято блокаду Ленінграда, німецьку групу військ «Північ» відкинуто до кордонів Прибалтики. Під час цієї операції було звільнено Новгород, Ленінградську і Калінінську області, радянські війська вступили на територію Естонії.

Влітку 1944 р. радянські війська провели під кодовою назвою «Багратіон» широкомасштабну операцію по звільненню Білорусії. Наступ розпочався 23 червня 1944 р., а 3 липня вже було звільнено столицю Білорусії — Мінськ.

Майже одночасно розгорнувся наступ в Україні. Навесні 1944 р. були звільнені майже вся Правобережна Україна, Крим, Молдавія, радянські війська вийшли до кордону з Румунією. Восени 1944 р. було звільнено основну частину Прибалтики, почалися бої на території Румунії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини. Територію СРСР було звільнено від німецьких окупантів. Радянські війська досягли кордонів фашистської Німеччини в районі Східної Пруссії.

Перенесення воєнних дій у Центральну і Південно-Східну Європу. Вихід Червоної Армії широким фронтом у Центральну і Південно-Східну Європу відразу поставив питання про подальші взаємини країн цього регіону з СРСР, який відкрито підтримував прорадянськи настроєних політиків у цих країнах. Радянський уряд домагався від США і Великої Британії визнання своїх особистих інтересів у цій частині Європи.

В 1944 р. в Польщі прийшов до влади прорадянський уряд — Польський комітет національного визволення (ПКНВ). Радянський уряд допоміг ПКНВ створити нову польську адміністрацію, роззброїти Армію Крайову, яка підпорядковувалася польському еміграційному уряду в Лондоні.

20 серпня 1944 р. Червона Армія перейшла в наступ у Румунії, а 23 серпня король Румунії Михай І заарештував главу фашистського уряду маршала Й. Антонеску. Новий антифашистський коаліційний уряд оголосив війну Німеччині.

5 вересня 1944 р. СРСР оголосив війну Болгарії, і радянські війська вступили на її територію. 9 вересня партизанські загони захопили Софію. До влади прийшов уряд Вітчизняного фронту.

В Югославії частина Народно-визвольної армії Югославії самостійно очистила свою територію від ворога.

В Угорщині антифашистський тимчасовий уряд було утворено в 1944 р. Він також оголосив війну Німеччині.

Все це призвело до того, що фашистський блок розпався.

Відкриття другого фронту в Європі. Влітку 1944 р. нарешті було розроблено план вторгнення англо-американських військ у північну Францію (операція «Оверлорд») і допоміжного удару в південній Франції (операція «Енвіл»). Командувачем союзними експедиційними військами було призначено американського генерала Д. Ейзенхауера. Так розпочалася історія другого фронту в Європі.

6 червня 1944 р. союзні війська висадилися на північному узбережжі Франції — в Нормандії. Захопивши великий плацдарм, англоамериканські війська перейшли в наступ. Другий фронт нарешті було відкрито. Німецькі частини змушені були відступати на схід. 15 серпня союзники на півдні Франції висадили ще дві армії. Незабаром союзні війська з'єдналися. У Франції розпочалося національне повстання. Силами руху Опору було звільнено 28 департаментів Франції. 19 серпня 1944 р. сталося повстання в Парижі, яке 25 серпня завершилося перемогою. В столицю Франції прибув генерал де Голль. Він зробив все, аби влада перейшла до Французького комітету національного визволення, який союзники визнали законним урядом Франції. Країну було очищено від окупантів.

У 1944 р. наступ союзних військ успішно розвивався в напрямку кордонів «третього рейху». З вересня британські війська захопили столицю Бельгії — Брюссель. Разом з британцями за звільнення Бельгії билися бійці руху Опору. 21 жовтня на Західному фронті відбулася важлива подія — союзники зайняли Ахен — перше місце на території Німеччини.

Вирішальним у війні на Тихому океані став період з квітня по червень 1944 р., коли американцям вдалося відвоювати Маріанські острови. Перемога відкрила шлях до звільнення Філіппін та Індонезії. Після цього воєнні дії розпочали англо-американські війська, що розгорнули наступ у напрямку Філіппін. У жовтні група генерала Д. Макартура зайняла острів Лейте. Спроба японців перейти в контрнаступ призвела до морського бою в районі Філіппінських островів, який закінчився розгромом японського флоту. Протягом 1944 р. союзним військам вдалося звільнити від японців територію Індії та більшу частину північної Бірми.

Внутрішнє становище та життя населення у США, Великій Британії, СРСР, Німеччині та Японії. Друга світова війна справила великий вплив на внутрішнє становище і життя населення воюючих країн.

Розуміючи, якою погрозою для Сполучених Штатів Америки є посилення нацистської Німеччини, американський уряд став надавати допомогу країнам-учасницям антигітлерівської коаліції. У березні 1941 р. в США було прийнято закон про ленд-ліз, на підставі якого США передавали країнам-союзницям у позику або оренду зброю, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство на загальну суму 46 млрд. доларів.

У роки війни відбувалася консолідація усіх політичних сил країни. У листопаді 1944 р. Ф. Рузвельта було обрано президентом США на четвертий строк. До 1944 р. фактично було ліквідовано безробіття. Активно боролося з ворогом негритянське населення. У Збройних силах Сполучених Штатів несли службу понад 1 млн темношкірих громадян.

Політика «умиротворення», яку проводив уряд Великої Британії, зазнала повного краху. Коли над Британією нависла загроза німецького вторгнення, новий уряд на чолі з У. Черчіллем здійснив низку надзвичайних заходів щодо організації оборони.

Гітлерівська авіація бомбардувала Лондон та інші міста Великої Британії. У вересні 1944 р. було повністю зруйновано місто Ковентрі. Однак британці не здавалися і завдавали серйозних втрат противнику.

Війна принесла серйозні випробування народу Великої Британії. В країні було введено нормування продовольства. Робочі місця у промисловості обіймали жінки. Багато жінок було мобілізовано у діючу армію.

Героїчно боровся з ворогом народ СРСР. Під час війни розгорнувся партизанський і підпільний рух. Найбільш великі групи й з'єднання партизан діяли в Ленінградській, Смоленській областях, Україні і Білорусії. На окупованій території було створено розгалужену мережу підпільних організацій. Народне господарство СРСР під час війни опинилося в найтяжчих умовах. Промислові підприємства перебазовувалися на схід. У сільському господарстві чоловіків, що працювали трактористами, комбайнерами, заміняли жінки. В колгоспах значно підвищив ся обов'язковий мінімум трудоднів.

Внутрішня політика мілітаристської Японії цілком визначалась її військово-політичними планами в Азії і басейні Тихого океану. Для забезпечення зростання військового виробництва вживалися заходи щодо державного регулювання економіки, посилення експлуатації трудящих. Робітники закріплювалися за тим підприємством, де вони працювали, жінки мобілізовувалися на роботу у воєнній промисловості.

Після перших, досить легких перемог німці сподівалися досить швидко закінчити війну. Німеччина одержала можливість використовувати промисловий потенціал окупованих країн. Із завойованих країн до Німеччини надходив потік товарів і продовольства. На німецьку економіку працювали підприємства Бельгії, Данії, Чехії, Франції та інших країн. Проте в 1943 р. обстановка на фронті і у самій Німеччині різко змінилася. Почалися тотальні мобілізації, посилився нацистський терор. Криза режиму проявилася у змові проти Гітлера.