Велика Британія в період стабілізації. Німеччина: особливості економічного та політичного розвитку в період стабілізації

Велика Британія

Ліберальний уряд . У Великій Британії правляча верхівка сподівалася подолати повоєнні труднощі за допомогою політики ліберального реформізму.

Після війни по країні прокотилася могутня хвиля страйків. У результаті парламентських виборів 1918 р. із консерваторів і лібералів було сформовано коаліційний уряд на чолі з Л. Джорджем, що вступив на шлях ліберальних реформ.

* було прийнято програму допомоги безробітним та будівництва дешевого житла для малозабезпечених британців.

*у 1918 р. був прийнятий закон про реформу народної освіти, відповідно до якого запроваджувалося обов'язкове навчання дітей до 14-річного віку, а загальна початкова освіта була безплатною.

*курс на виробництво власних продуктів харчування та сировини

*зменшення державного регулювання економікою

*реформа виборчого права,ліквідація майнового цензу.

Уряди лейбористів. Лейбористська партія(партія праці) — одна з провідних британських політичних партій.

Лейбористська партія заснована на початку 20-го сторіччя при активній участі представників робітничого руху лівої спрямованості ("labour" у перекладі з англійської означає "праця", "робоча сила"). Профспілки як і раніше продовжують грати помітну роль в партії.Лейбористи виступають за

* збереження необхідної ролі держави в економіці,

* ліквідацію суспільної нерівності і підтримку соціальних програм у галузі освіти, охорони здоров'я та боротьби з безробіттям

* захист прав меншин та активну європейську інтеграцію.

* підтримка підприємців під час трудових конфліктів

* однак повністю своїх передвиборних обіцянок лейбористи не виконали.Проіснували 9 місяців

Уряди консерваторів

*отримання прибутків від вивезення капіталів,міжнародних банківських операцій

*падіння конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку

*низка законів на зміцнення приватної власності

*відставання вуглевидобувної,металургійної галузей

*соціальні конфлікти

Вже в жовтні 1924 р. було сформовано уряд консерваторів, якому довелося зіткнутися з гострим конфліктом у вугільній промисловості. Загальний страйк 1926 р. став наслідком кризових явищ в економіці. Страйкарів було піддано репресіям

Загальний страйк 1926 р.

Причини і передумови страйку
Зниження конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку внаслідок фінансової реформи і відновлення золотого стандарту фунта стерлінга у 1925 р.	Бажання промисловців і підприємців зменшити собівартість продукції, накладні витрати за рахунок робітників, зниження заробітної плати, подовження робочого дня

Улітку 1925 р. власники шахт, погрожуючи закриттям підприємства і звільненням всіх працюючих (локаутом), поставили ультимативні вимоги гірникам: погодитися на зниження зарплати і збільшення робочого дня. Федерація гірників відповіла відмовою. її підтримали спілки залізничників, транспортників і машинобудівників. Перед об'єднаним фронтом робітників вуглепромисловцям довелося відступити. Уряд зобов'язався протягом дев'яти місяців виплачувати власникам шахт субсидію для забезпечення попереднього рівня зарплати гірників. День перемоги робітників, які зірвали локаут, дістав назву «червоної п'ятниці». Після закінчення дев'ятимісячного строку, оскільки гірники знову відхилили вимоги власників шахт, останні оголосили локаут. Уряд ввів у країні надзвичайний стан. Рішучість робітників вести боротьбу змусила Генеральну раду (керівний орган профспілки) оголосити загальний страйк, який почався 4 травня 1926 р.

Загальний страйк 4—12 травня 1926 р. Кількість його учасників (разом із родинами) становила майже 18 млн осіб, тобто понад 40 % усього населення країни. Робітники виявили високий ентузіазм, стійкість і самовідданість. Повсюди створювалися страйкові комітети.

Наслідки і результати страйку
Гірники продовжили страйкувати наодинці й програли (грудень 1926 р.)	Скорочення заробітної плати гірників. Подовження робочого дня	Прийняття закону про трудові конфлікти (1927 р.), який забороняв загальні страйки і обмежував права профспілок під час страйків

Німеччина в 20-ті роки Революція в Німеччині закінчилася у 1919р. її головним підсумком стали ліквідація монархії і встановлення демократичної республіки.

Державний лад Німеччини за Веймарською конституцією 1919 року.

11 серпня 1919 р. Установчі збори затвердили республіканську конституцію, яка одержала назву Веймарської. За цією конституцією Німеччина вважалася імперією, яка складалася з 18 земель. Вищим законодавчим органом був рейхстаг — нижча палата парламенту, яка обиралась на пропорційній основі на 4 роки. Верхня палата — рейхсрат — складалась з представників земель. Центральне місце за конституцією посідав президент, що обирався «всім німецьким народом» строком на 7 років. Президент мав значні права, а ст. 48 конституції надавала йому надзвичайні повноваження. Виключно до компетенції президента належало призначення уряду, відповідального перед рейхстагом. Особлива роль відводилась главі уряду — рейхсканцлеру, який «встановлював провідні лінії політики».

Період від прийняття конституції 1919 р. до січня 1933 р. дістав назву Веймарської республіки, характерна риса якої — запекла боротьба за владу між політичними партіями і силами. Основними суперниками були: соціал-демократична партія, незалежна соціал-демократична партія, яка розпалась у 1920 р., комуністична партія, створена у грудні 1918 р., яку в 1925 р. очолив

Е. Тельман, і, нарешті, націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП), лідером якої був А. Гітлер. Нацисти швидко набирали силу. їх програма була розрахована на різні верстви населення. Робітникам нацисти обіцяли ліквідацію безробіття, селянам — підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, дрібній буржуазії — ліквідацію монополій, молоді — роботу, а всім німцям — утворення третього рейху і світове панування. Все це доповнювалося націоналізмом, антисемітизмом і культом насильства.

У 1923 р. націонал-соціалістична і комуністична партії стають найнебезпечнішими для уряду. Річ у тім, що ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку пролетарської революції в Німеччині: затвердив план повстання, виділив для цього гроші, визначив дату виступу — 9 листопада 1923 р. Але до зброї взялися тільки комуністи Гамбурга, які через три дні боїв змушені були відступити

Майже в той самий день, 8 листопада 1923 р., розпочався «пивний путч» — пряма спроба нацистів захопити державну владу. Однак похід з Мюнхена на Берлін під проводом Гітлера закінчився поразкою. Гітлер був ув'язнений до фортеці на 5 років, але через півроку його звільнили.

Після невдалих спроб захопити владу обидві партії — комуністична і нацистська — змінюють тактику, розпочинаючи «боротьбу за рейхстаг». Про співвідношення сил свідчили результати виборів до рейхстагу в липні 1932 р. Соціал-демократи одержали 8 млн. голосів, комуністи — 5,3 млн., нацисти — 13,7 млн. голосів. Це було менше за половину голосів усіх виборців, однак небезпека фашистського перевороту була цілком можливою.