20. Класифікаційні схеми сфрагістики. Види і типи печаток.

Сфрагістика (від грец. — сфрагіс, печатка), також сіґілографія (від латинської — сіґіллюм, печатка), охоплює три поняття:

1. печаткове мистецтво (виготовлення печаток);

2. печаткове право (правні норми вжитку печаток)

3. печаткознавство (наука про печатки).

Термін «печатка» (П.) охоплює два поняття:

1. прилад (камінний, металевий тощо) до витискування чи прикладання (т. зв. матриця);

2. відтиск (на металі, воску тощо) або відбитка мастилом (на пергамені, папері тощо).

У 19 ст. появився т. зв. «штемпель» (укр. «печатка»), виготовлений з ґуми чи ін. елястичної речовини, який залишає не рельєфне зображення, а лише відтиск, подібний до друкованого. Приблизно до 12 ст. П. були однобічні й прикладні, а згодом переважно двобічні (лицевий та зворотний бік) і привісні. Найдавніші згадки про староукр. П. знаходимо в літописах: «Ношаху сли печати злати, а гостье сребрени» (договір В. кн. Ігоря з греками 945; П. послів були золоті, а купців срібні) і «написахом на харатья сей й своими печатьми запечатахом» (договір В. кн. Святослава Ігоревича з греками 971). Уже в 10 ст. зустрічаємо диференційовані староукр. П.: княжі, урядницькі, особисті й ін.

Державні Печатки . До них належать П.: великокняжі й королівські київ., гал.-волинської й лит.-руської доби; гетьманські, Укр. Народився Республіки, Української Держави та УРСР.

Держ. Печатки. Київ. доби діляться на три основні типи. Найдавніший, т. зв. архаїчний (краще — староруський) тип існував приблизно до 10 ст. На цих П. зображений дідичний знак Київ. династії — тризуб-двозуб (кількість зубів і подробиці зображення знаку залежні від власника П.). До них належать, напр., найдавніші нам відомі П. Святослава Ігоревича (одна з них двобічна: на лицевому боці двозуб, а на зворотному — розета). З прийняттям християнства постав новий тип княжої П., т. зв. греко-руський, що існував приблизно до 11 ст. На лицевому боці зображують христ. св., ім'я якого носив В. кн., а на зворотному — на кілька рядків напис (леґенда) грец. мовою «Господи, поможи рабові своєму Н ... (христ. ім'я власника П.) архонтові Руси». До них належить, напр., П. Ярослава Мудрого: на лицевому боці зображення св. Юрія, а на зворотному напис: «Господи, поможи рабові своєму Георгієві архонтові». У 12 ст. витворився новий тип княжих П., що тривав приблизно до кін. 13 — поч. 14 ст., який ділиться на 5 основних відмін: а) на лицевому боці св. однойменник кн., а на зворотному — тризуб-двозуб; б) св. однойменник і св. однойменник батька того чи того володаря на звороті; в) св. однойменник і зображення Ісуса Христа на звороті; г) св. однойменник й ініціали ІС ХС на звороті та ґ) різні зображення з поступовим переходом з грец. на староукраїнську мову та залишки гр.-руського типу, напр., П. Володимира Мономаха, на якій зображено св. Василія і грец. напис: «Печать Василія найблагороднішого архонта Руси Мономаха».

З 1648 починаючи, постав ряд нових держ. Печаток. — гетьманських, званих у тогочасних документах «військ.» або «держ.», «нац.». їхнє зображення «лицаря-козака з мушкетом» продовжувало традицію запорізьких . Печаток., що з'явилися у другій пол. 17 ст.  Територіяльні Печатки. — це П. княжих уділів і волостей, провінцій В. Князівства Лит., укр. воєводств та їхніх складових частин у межах Поль. Королівства, полків і запор. паланок (та їх складових частин), Гетьманської держави, намісницькі, губ. й ін. в складі Рос. Імперії, коронно-крайові та ін. в складі Австр. Імперії та всі ін. земські П. аж до 1918.

Печатки. удільних князів. за Київ. доби не відрізнялися від держ. Найдавніша збережена удільно-княжа П. походить з 11 ст., вона належала Ізяславові, синові Володимира В. На її лицевому боці зображений тризуб, оточений написом, а на зворотному — тільки напис. Княжі П. лит.-руської доби різновидні й належать до переходової доби укр. територіяльної С.

Починаючи з 1648, появилися Печатки полків і сотень Гетьманської держави. П. укр. земель під рос. владою (намісницькі, губ., обл. й ін.), як також під австро-угор. (коронних країв ГаличиниВолодимерії й Буковини, закарп. жуп й ін.) були гербові і чужомовні. Після 1918 територіяльні П. мали Підкарпатська Русь і Буковина.

Місцевостеві Печатки. — П. міст, сіл і місцевостей мішаного типу. Укр, міська С. зародилася вже в другій пол. 13 ст. на зах. землях. Найдавніша збережена П. м. Володимира, виготовлена в кін. 13 ст., прикріплена до документу 1324, на ній є зображення св. Юрія, покровителя міста, і латинською мовою довкільний напис «Печать Володимира». На зламі 13 — 14 вв. з'явилася П. Львова, Перемишля та ін. гал. і частково волинських міст.Гербові міські П. існували частково далі на зах. землях у 1920 — 30-их рр

П. укр. сіль. громад губляться своїми типами в давнині, вони ще мало досліджені й у великій мірі загублені. Їхні написи переважно українськомовні (гол. в Галичині), а зображення пов'язані з побутом селянства: приладдя (коси, серпи, граблі, мотики тощо), плоди, дерева, споруди та ін. З мист. погляду вони часто високовартісні, з стилістичного — притаманно укр.

Родові й особисті П. Вже за ранньої доби Київської держави визначні роди користувалися своїми знаками (т. зв. знаменами, мітами, різами, рунами тощо), які були ознакою дідизни, позначенням родового чи особистого майна, як також амулетами. Ці знаки були різного походження: слов., грец., ґотського, сх.; з прийняттям християнства їх доповнювано додатком хреста або перехресної риски. Ці напечатні знаки були найдавнішими зображеннями на староруських П. За часів Гал.-Волинської держави вони стали гербовими

Церковні П. Досі знайдено 18 відтисків П. київ. митр. Найдавніша з них належала митр. Теопемптові (прибув до Києва 1037); на її лицевій стороні зображений св. Іван Предтеча, а на зворотній — грец. напис: Господи поможи Теопемптові Митрополитові Руси. Урядові й установчі Печатки. Печатки урядового значення (посольські, купецькі, боярські й дружинницькі) існували вже в 10 ст. за Ігоря І і Святослава І