69. Творчість діячів української культури в еміграції

Невід’ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчісь представників української еміграції.Представники другої хвилі української еміграії після поразки національно-визвольних змагань 17-20 рр.осидали у Відні , Парижі , Белграді , Софії . Однак найсприятлівіші умови для них було створено в Чехословаччині.З усіх форм культурного розвитку поза кордонами України ,мабуть, найуспішніше і творчо виявила себе українська віща школа. Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко Подєбради. Завдяки щедрій підтримці уряду Чехословаччини українська інтелектуальна еміграція заснувала тут ряд українських вузів : Укаїнський Вільний Університет у Празі, який первоначально був сворений у Відні у 1921 У 22-33 рр.у Празі діяв Український педагогічний інститут ім.М.Драгоманова , де велася підготовка вчитеів початкових класів та дошкільних установ(директор-Л.Білецький).

Український вільний університет – перший вуз і друга наукова установа (поряд із науковим товариством ім.Т.Г.Шевченка ) української еміграції за кордоном .Це перший в історії європейської культури вуз на еміграції.Першим його ректором став мовознавець та історик літератури О.Колесса.

Важливим культурним центром також був Український науковий інститут у Берліні , заснований 1926р. Першим ректором став відомий історик Д.Дорошенко. Після WW II центр науково-культурного життя української діаспори перемістився до Німеччини , США та Канади.

Заслуговує на увагу філософська думка , створена в еміграції .Відомі праці в царині української філософії створив Д.Чижевський.В розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор ,випускник Берлінської косерваторії А.Рудицький,який прокладав модерністський напрям в українськиій музиці.Значним був доробок українських літераторів-емігрантів, прозаїків У.Самчука , І.Багряного , Ю.Косача , поетів Т.Осмачки , Ю.Клена , В.Барки ,Б.Кравціва . Славу одного з видатних українських поетів здобув Олег Ольжич(справжнє прізвище-Кандиба),якій народився у місті Житомирі та був сином одного із українських поетів – Олександра Олеся. В театральному житті українців за кордоном найпомітнішою постаттю був актор Й.Гірняк.Поміж емігруючих скульпторів та живописців необхідно відмітити О.Архипенка та Я.Гніздовського .Значне місце можна відвести Євгенові Маланюку та літературному угрупуванню “Празька школа”.

Впродовж століть український етнос розвивався у несприятливих умовах. Імперські та тоталітарні режими економічно , соціально , морально-психологічно сприяли поширенню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосередньо руйнували її культурні структури . Проте культура засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися ,а культура ,створена в еміграції , стала підтвердженням життєдайності творчого генія народу.

70. Художня культура України ХХст: тенденції розвитку, досягнення

Загалом розвиток української культури XX ст. відбувався під знаком потреби її національного державного довершення. Українська культура, перебуваючи під різними державними утвореннями, зберігала єдність не завдяки політичній владі, а переважно всупереч їй. Основою єдності стали набуті традиції, звичаї. За століття іноземного панування в Україні накопичився значний потенціал громадського самоврядування, яке зосереджувалося зазвичай у сільському середовищі. Основним осередком культурного життя в Україні була традиційна громада. В той період із середовища української культури залунала вимога національної самостійності, або ж національно-духовного відродження. На Слобожанщині Микола Міхновський і Борис Грінченко, у Львові Іван Франко і Михайло Грушевський, як і десятки інших діячів науки та культури, висували культурницькі аргументи на користь національної свободи України. Культура України, зберігаючи народні традиції, прагнула дошукуватися нових форм виразу самоздійсцення людини, властивих для європейського розвитку, зокрема в царині художньої культури. Зазначимо тенденцію "європеїзації'" й модернізму, що вилилася у своєрідному символізмі й імпресіонізмі, поєднаними з романтизмом і неореалізмом. Йдеться, зокрема, про "нову школу" української літератури, пов'язану з іменами О.Кобилянської, М.Коцюбинського, В.Стефаника. Новаторські мотиви і форми зображення виникли у царині живопису та графіки, де активно працювали видатні майстри такі як О.Мурашко, О.Новаківський, П.Ковжун, І.Труш, М.Сосенко, М.Бойчук. 1904 р. у Києві М. Лисенко заснував музично-драматичну школу. У Києві з 1907 р. також діяв український театр М.Садовського, а І.Мар'яненко організував Товариство українських акторів. До репертуару театрів залучилися п'єси Лесі Українки, О.Олеся, В.Винниченка. Велика увага приділялася науковим пошукам у галузі українознавства. З'являлися капітальні дослідження історії, культури, етнографії, філології. М.Грушевського, Д.Яворницького, Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Варто виокремити явище бурхливого технічного прогресу. Зокрема, з 1909 р. діяло Київське Товариство повітроплавання, де активно працював Ігор Сікорський. Він став ініціатором важкої авіації та головним конструктором одного з перших у світі гелікоптерів, побудованого у 1910 р. У Черкасах і Києві брати Євген та Андрій Кас'яненки 1911 — 1913 pp. збудували перший у світі літак широкого використання. Видатний вчений-винахідник Юрій Кондратюк у 1919 р. написав працю "Завоювання міжпланетних просторів", що значно вплинула на розвиток космонавтики у XX ст.

Українська культура й надалі перебувала під тиском сталої русифікації, яка набула жорстких репресивних форм з початком Першої світової війни. Знову була заборона мови, арешти і заслання інтелігенції, боротьба із виявами українства.  1917 р. в Україні не було жодного навчального закладу, де українська мова вважалася б робочою.Але демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап національного культурного відродження, що був перерваний тоталітарним пануванням сталінізму і "соц-реалізму".

Після розвінчання культу особи Сталіна відбувався етап стихійного громадянського опору комуністичному режимові засобами культури і мистецтва, який може бути названий національно-духовним оновленням.