- •1.Поняття «культура» як духовного та суспільного феномену. Структура культури
- •2. Українська культура як духовний та суспільний феномен. Її сутність, характерні риси та ознаки.
- •4. Предмет історії української культури. Проаналізуйте головні періоди на шляху її розвитку.
- •5. Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.
- •6. Світова та національна культура. Їх сутність, характерні риси та ознаки.
- •7. Українська культура як складова та невід’ємна частина світової культури. Передумови її виникнення та джерела формування.
- •8. Етногенез українського народу як нової історичної спільноти. Охарактеризуйте головні періоди становлення українського етносу.
- •9.Проаналізуйте міграційну та автохтонну теорії походження українського народу.
- •10. Матеріальна та духовна культура східнослов'янських племен дохристиянської Русі
- •11. Українська культура як одне із автохтонних джерел української культури.
- •13. Язичницькі релігійні вірування дохристиянської русі.
- •14. Запровадження християнства та його вплив на культуру Київської Русі
- •15. Розвиток писемності і освіти. Охарактеризуйте літературні памятки Київської Русі.
- •16. Проаналізуйте визначні памятки архітектури Київської Русі.
- •17.Вплив християнства на монументальний живопис та іконопис Київської Русі.
- •18. Літописання Київської Русі в контексті духовної культури.
- •19 «Повість времінних літ» - визначна памятка духовної культури Київської Русі
- •20.Аналіз твору «Слово о полку Ігоревім»
- •21.Здобутки матеріальної та духовної культури Гал. – Вол. Русі
- •22. Український Ренессанс в духовній культурі, його особливості та періодизація.
- •25 Поширення ідей раннього гуманізму в Україні у добу Ренесансу
- •27. Розвиток освіти і наукових знань в Україні в добу Ренесансу.
- •28 Львівська братська школа та її внесок у духовну культуру України
- •29. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл у добу Ренесансу
- •31. Полемічна література України кінця XVI – першої половини XVII століття.
- •32. Архітектура і образотворче мистецтво України доби Ренесансу.
- •33. «Золотий вік» Львівського архітектурного Ренесансу.
- •34. Музична культура і театральне мистецтво України доби Ренесансу.
- •35. Культура козацької держави, Запорізької Січі та її самобутні риси.
- •36. Розвиток науки та наукових знань в Україні, друга половина 17-18 ст.
- •37. Києво-Могилянська академія
- •38. Роль гетьмана України Івана Мазепи в розвитку духовної культури в період існування Козацької держави.
- •39. Козацькі літописи – визначна пам*ятка духовної культури України.
- •40. Літературна та культурно-просвітницька діяльність Сковороди в добу Просвітництва
- •41.Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •42. Театральне мистецтво і музична культура України доби бароко.Творчість перших українських композиторівю
- •43. Генезис та періодизація національно-культурного відродженняв Україні наприкінці хviii-поч. Хх ст.
- •44. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •45. Зародження національної ідеї у дворянський період національно – культурного відродження . Аналіз праці ‘‘Історія Русів ’’.
- •46. Народницький період національно-культурного відродження в Україні, його характерні риси і ознаки
- •47. Суспільно-політична діяльність «Кирило-Мефодіївського братства»
- •48. Культурно-просвітницбка дільність громадівських організацій в україні.
- •49. Модерністський період національно-культурного відродження в Україні, його особливості,характерні риси та ознаки.
- •50. Юліан Бачинський та Микола Міхновський-виразники української національної ідеї.
- •51. Національно-культурне відродження у Галичині в XIX-на поч. XXст.Аналіх основних періодів відродження
- •52. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці» на ниві духовної культури Галичини. Зміст альманаху «Русалка Дністрова»
- •53. Охарактеризуйте схеми національно-культурного відродження в Україні на основі праць м. Гроха, р. Шпор люка та і. Лисяка-Рудницького
- •54. Творча спадщина т. Г. Шевченка як вищий символ національної ідеї та державності України.
- •55. Творчий внесок Івана Франка в духовну культуру укр. Народу
- •56. Архітектура і образотворче ми-во Укр. XIX ст. (класицизм і модерн)
- •57. Музична культура XIX ст.Творчість провідних композиторів
- •58. Микола Лисенко - основоположник української професійної музики
- •59. Театральне ми-во Укр. XIX ст. Діяльність провідних акторів і режисерів
- •60. Музична культура на західних теренах Укр
- •61. Періодизація духовної культури України хх століття, головні тенденції в її розвитку
- •62.М.С.Грушевський і процеси державотворення в Україні у період національно-демократичної революції.
- •63. Здобутки українськох культури на шляху її національно-культурного відродження.
- •64. Розстріляне відродження та його трагічні наслідки для укр культури
- •65. Літературна та суп-політ діяльність Миколи Хвильового в період розстріляного відродження
- •66.Олександр Довженко – основоположник українського кінематографу.
- •67. Лесь Курбас – видатний діяч украънського театрального мистецтва
- •68. Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістдесятників»
- •69. Творчість діячів української культури в еміграції
- •71.Архітектура і образотворче мистецтво України 20ст.
- •72.Театральне мистецтво України 20ст.Кіномистецтво.
- •73. Соціокультурна ситуація в Україні наприкінці хх-початку ххІст.
- •74.Специфіка та головні тенденції розвитку української культури в сучасних умовах
- •75. Феномен масової культури, її сутність, тенденції розвитку.
50. Юліан Бачинський та Микола Міхновський-виразники української національної ідеї.
Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp Найвидатнішими представниками когорти українців-незалежників стали Юліан Бачинський та Микола Міхновський. У 1895 р. Юліан Бачинський — один із активних діячів Українсько-руської радикальної партії у праці "Україна irredenta" обґрунтовує потребу створення Української незалежної держави. Він доходить такого висновку: "Україна для себе! — От єї клич. Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна, нероздільна від Сяну по Кавказ! — От єї стяг".Книга Ю.Бачинського "Україна irredenta" привернула увагу широкої громадськості України, зокрема Галичини. В ній чітко і виразно прозвучала українська національна ідея. Вона увічнила його ім'я в історії української політичної думки і стала, без перебільшення, етапним явищем у розвитку ідеї державної самостійності України. Її поява не була випадковістю, так само, як і обґрунтування ідеї державної самостійності на нових теоретичних засадах не є виключно заслугою Ю. Бачинського. Це значною мірою результат розвитку українського суспільства, тих головних ідей, які були визначальними в другій половині ХІХ століття. Однак фундатором національно-державницького напряму в українській політичній науці судилося стати саме Ю. Бачинському.Постать Юліана Бачинського, члена Української Національної Ради й керівника Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки у США, одного з активних діячів і засновників спочатку Російсько-української радикальної партії, а потім й Української соціал-демократичної партії, мало відома як історикам, так і політологам. І це при тому, що Ю. Бачинський був першим із політичних мислителів, хто зробив спробу теоретично обгрунтувати необхідність державної незалежності України. Він народився 1870 року на Тернопільщині в сім’ї відомого церковного діяча.Усе своє свідоме життя Ю. Бачинський був Українцем, завжди і всюди безкомпромісно захищав інтереси української нації, завзято боровся за відродження соборної Української держави. Відданість державницькій та соціал-демократичним ідеям, які посіли центральне місце в системі політичного світобачення Ю. Бачинського ще в юнацькі роки, він зберіг упродовж усього життя. Вагомий вплив на формування його світогляду наприкінці 80-х - у першій половині 90-х років ХХ ст. мали ідеї західноєвропейського соціалізму, передусім марксизму, а також погляду М. Драгоманова, І. Франка, яких він досить швидко випередив у висуненні постулатів українського державотворення.
У 90-х роках XIX ст. спостерігається активізація політичного життя і на Сході України, де виникають перші політичні організації, що висувають вимогу боротися за незалежну Українську державу. Харківський адвокат Микола Міхновський 1900 р. опублікував брошуру "Самостійна Україна", де була чітко сформульована державницька ідея "незалежності України від Росії". Будучи студентом юридичного факультету Київського університету, М.Міхновський виявляє ініціативу: в Каневі на могилі Т.Шевченка заснувати таємну організацію "Братство тарасівців", до якої увійшли б його однодумці. Товариство очолив один із найстарших студентів І.Липа. Політична проррама "Братства тарасівців" була окреслена М.Міхновським у 1893 р. на сторінках Львівської газети "Правда". В ній поставало питання про відновлення національно-державної самостійності України. Цій меті, на думку М.Міх-новського, повинна бути підпорядкована діяльність кожного українського патріота. В 1897 р. на основі "Братства тарасівців" у м.Харкові виникла "Українська студентська громада". М.Міхновський мав на неї великий вплив. Програма й ідеологія нової організації була близькою до "Братства тарасівців". Пізніше ця студентська організація, яку очолював Д.Антонович, переросла в Революційну українську партію (1900 р.) — РУП. Саме для неї М.Міхновський написав програмну брошуру "Самостійна Україна", вперше опубліковану 1900 р. у Львові. Він закликав усіх патріотів України до боротьби за національне визволення і проголошення незалежної Української держави з такими гаслами: "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ". Одночасно М.Міхновський сформулював завдання розбудови незалежної національної держави, використовуючи аргументи міжнародного права, а також політичні та культурні. Його виклад вражає силою аргументації, послідовністю і логічністю думок. Він доходить висновку, що державна самостійність — головна умова існування нації, а "державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин". Ідеї М.Міхновського знайшли підтримку прогресивно налаштованої української інтелігенції. Кількість його прихильників поступово зростала. Однак у тогочасному українському суспільстві дедалі все більше і швидше входили в моду соціалістичні ідеї, тому вимоги незалежності України видавалися багатьом діячам культури несприйнятними. Під впливом соціалістів, драгоманівців-федералістів та україно-філів-культурників у Революційній українській партії відбулися розшарування, внаслідок чого більшість зорганізувалась в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), 1905 р. Водночас відбувався процес консолідації українських ліберальних партій — демократичної (УДП) і радикальної (УРП), які об'єднуються в єдину Українську радикально-демократичну партію (УРДП), що згодом стала основою непартійного Товариства українських поступовців (ТУП). Вона проіснувала до початку революційних подій в Україні 1917 р. Обидві названі партії відхилили гасло М.Міхновського про самостійність України. Водночас зазначимо, що невелика група прихильників М.Міхновського, відколовшись від РУП 1902 p., організувала Українську народну партію суто націоналістичного спрямування, д\я якої він розробив так званих десять заповідей, опублікованих у Львові 1903 p., де чітко і виразно звучала ідея проголошення самостійної, вільної Української Демократичної Республіки. В 1905 р. М.Міхновський опублікував у Львові проект опрацьованої ним української конституції, вихідним принципом якої є задекларована самостійність України як Соборної держави і державна суверенність українського народу. М.Міхновський залишив глибокий слід у духовній культурі та національно-визвольній боротьбі українського народу за державність і незалежність України. Головна заслуга М.Міхновського полягає в тому, що він не лише проголосив головні засади української націоналістичної ідеології, а й проводив активну різнобічну політичну діяльність, спрямовану на створення націоналістичних організацій. Так він став попередником організованого українського націоналізму. Національна ідея М.Міхновського надихала наступні покоління борців за незалежність Української держави.