66.Олександр Довженко – основоположник українського кінематографу.

Олександр Петрович Довженко був значно ширше своєї професії режисера кіно і сценариста. Режисура була тільки одним з зовнішностей цього дивовижного художника, мислителя і сперечальника. Паустовський у своїй статті «Олександр Довженко» писав: «Люди, що працюють в будь-яких областях, помітно діляться на три категорії : на тих, хто вже у своїй професії, тих, хто точно входить в її рамки і, нарешті, на тих, хто значно ширше своєї професії. Ці останні звичайно бувають людьми неспокійними і кипучими. Вони - справжні творці. У кіно Довженко прийшов лише в 32 роки, а до цього було навчання в парафіяльному та міському училищах.Так сталося, що Довженко деякий час був активістом Українського сепаратистського буржуазного руху. Пізніше в «Автобіографії» про цей епізод зі свого життя він писав: «Українське сепаратистський буржуазний рух здавався мені в ту пору самим крайнім революційним рухом, самим лівим, отже, найкращим ... Таким чином, я ввійшов у революцію не в ті двері ». Олександр Довженко вперше заявив про себе як про цікавий і самобутній майстра після зйомки картини «Звенигора» (1928), де він у незвичайній манері поєднав революційний епос, сатиру та лірику.У 1930 році Довженко зняв один зі своїх найвідоміших фільмів «Земля», який отримав визнання як в СРСР, так і за кордоном. Новаторським кіномовою режисер розповів про боротьбу за колективізацію, соціальних процесах, які ламали підвалини селянського життя. Етапними роботами стали фільми «Іван», «Аероград», «Щорс». Ще під час роботи над картиною «Іван» (1932) Довженко зближується зі Сталіним. Вони переписуються, глава країни часто приймає режисера у себе. Картина «Щорс» (1939) була знята за прямою вказівкою Сталіна, який безпосередньо втручався в процес створення фільму. Настільки тісний зв'язок з вищою владою має зворотний бік. Поступово накопичуються протиріччя між власним поглядом художника на творчість і офіційною ідеологією. Але доля одного з провідних діячів національного і світового кіномистецтва склалася трагічно. Він був також автором документально-публіцистичних фільмів, п'єс, автобіографічної повісті "Зачарована Десна" (1957 p.), кіноповісті "Повість полум'яних літ" (1944 — 1945 pp., екранізована в 1961 р. Ю.Солнцевою) тощо. Митець надзвичайної сили, О.Довженко змушений був багато в чому обмежити творчий пошук, коли після фільму "Земля" його розпочала переслідувати офіційна критика. Зокрема, нереалізованим залишився його намір екранізувати повість М.Гоголя "Тарас Бульба", сценарій до якої був написаний 1940 р. "Автобіографія", "Записні книжки" О.Довженка засвідчують велич його творчої обдарованості.

67. Лесь Курбас – видатний діяч украънського театрального мистецтва

Становлення нового українського театру, який би відповідав не лише вимогам національного розвитку театрального мистецтва, а й перебував на рівні тогочасних світових вимог, пов’язане з іменем Леся Кубаса (1887 – 1937). Протягом короткого періоду він зробив три кроки: 1) європеїзував український театр, що доти був винятково національно-етнографічно побутовим (“Молодий театр”, 1917 – 1919); 2) створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію передових пошуків Заходу (ранній період “Березіля”, 1922 – 1926); 3) зумів здійснити оригінальний синтез українського театру, де глибоконаціональні традиції поєдналися з найновішими формами (пізній “Березіль”, 1937 – 1933) – п’єси “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Диктатура”, “Маклена Граса”.

Народився на Поділлі в с. Куропатники в сім’ї акторів : мати Ванда та батько Степан Яновичі, виховував і дід, і мати. Закінчив Тернопільську гімназію, навчався у Львівському університеті, у Відні, вивчав філософію. Відвідував заняття у драматичному відділі Віденської консерваторії. Пристав до групи мандрівного українського театру “Бесіда” (1912), захоплювався М. Садовським. У 1916 р. організував “Молодий театр”, за два роки поставив “Цар Едіп” Софокла – “символ повороту до Європи і до самих себе” для українців.

Стиль його вистав визначають як реалістично-психологічний, романтичний і символічний. “Березіль” – це не лише театр, а мистецьке об’єднання, своєрідний творчий, дослідно-експериментальний, культурно-громадський центр культурного руху 20-х років, мав завдання здобути Україні мистецьку суверенність. Кожна вистава – це “театральний університет” і мистецький скарб. Він ставив вистави у конструктивістському стилі.

При “Березілі” у Києві були чотири студії, пересувний театр, театральний музей (започаткував Курбас), школа режисерів. Сценічна, педагогічна й організаційна робота Курбаса увінчувалася власною методологією, мала філософське спрямування, що наповнювало працю режисера, педагога, теоретика театру. Учні Леся Курбаса створили перший український театр музичної комедії.

Демонстрував зневагу до лицемірного мистецтва соціалістичного реалізму, показав самотність людини у шаленому світі. Театр Курбаса звинуватили як “гальмо” і “шкідника” українського театру. Загинув на Соловках у тюрмі, знищені всі сліди його творчості. Продовжують традиції Курбаса Роман Віктюк, Віктор Жолдак, “Театр у кошику”, “Воскресіння”, Молодіжний театр ім. Леся Курбаса у Львові.