59. Театральне ми-во Укр. XIX ст. Діяльність провідних акторів і режисерів

Становлення укр.. національного мистецтва дещо відставало від літературного розвитку. Театральне мистецтво в більшій мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей. До 1861 року панував кріпосний театр. Першим укр.. керівником трупи був І. Котляревський, актором – М. Щепкін. Першими укр. постановками були «Наталка Полтавка» 1819 р. «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі,який діяв у 1818р. – 1821р. Професійна укр. трупа створена вже на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займалися М. Старицький , режисурою Марко Кропивницький. Були також драматургами. Їм вдалося об’єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі (І. Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський), Марія Заньковецька, Галина Затиркевич. Великий знавець укр. мови М. Старицький писав комедії, драми, змальовував реалістичні картини сільського, міського побуту, що передавали типові національні характери. Іван Карпенко-Карий – творець укр.. соціальної драми. Воснові його п’єс – глибокі психологічні колорити, соціальні протиріччя («100 тисяч», «Хазяїн»).

60. Музична культура на західних теренах Укр

У першій половині XIX ст. музична культура України розвива­лась у досить складних умовах. Основними концертними осередка­ми були поміщицькі маєтки. Ар­тистами були переважно кріпаки. Нерідко для керівництва музич­ною справою поміщики запрошували відомих музикантів, компо­зиторів з-за кордону. На Західній Україні українська культура другої половини XIX ст. в Австрії мала ліпші умови для розвитку ніж в Росії Скасування панщини надзвичайно стимулювало громадсько-культурне і, зокрема, музичне життя на Західній Україні. Починаючи з 50-х років інтенсивно розгортається концертна діяльність, виникають музичні товариства, створюється український театр, товариство "Просвіта" та ряд інших українських осередків культури.Центром високої музичної культури на Західній Україні, що славився в Австро-Угорщині, був Львів. Однією з найважливіших особливостей західноукраїнської культури другої половини XIX ст. було те, що вона розвивалась переважно у формах самодіяльного та домашнього побутового мистецтва. Аматорство давало основні кадри виконавців та творців української музики і цілковито замінило функції професіональних організацій. Наприкінці XIX - початку XX ст. на Західній Україні існувало багато різноманітних співочих товариств та хорів, які відіграли важливу роль у розвитку музичної культури. Діяльність цих хорових колективів підготувала відповідний фунт для створення масової організації, яка б об'єднала і згуртувала музичні сили Західної України. Конкретним проявом цих назрілих вимог стало заснування у Львові 2 лютого 1891 р. товариства "Львовскій Боянъ". Головою "Бояна" було обрано Володимира Шухевича, головним диригентом – А. Вахнянина.1903 року Вахнянин заснував Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка у Львові (пізніше — Львівська консерваторія) та став його першим директором, був засновником і керівником Союзу співацьких і музичних товариств, автор опери «Купало» (1870—1892, поставлена 1929 року в Харкові), музики до драм Тараса Шевченка «Назар Стодоля», Федора Заревича «Бондарівна», хорів, пісень. Одним із відомих композиторів того часу являється також Михайло Вербицький.Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В. А. Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики — М. Березовського та Д. Бортнянського. Саме духовні концерти  Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панувало одноголосся (самолівка) та простеньке двоголосся (єрусалимка), творчість  Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся. Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не перериваються: керує хором семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберігся створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим подібним посібником в Україні. Варто згадати й ще одного композитора Сидора Воробкевича, який писав фортепіанні п'єси та інструментальні ансамблі, пісні й хори на власні тексти і на слова інших авторів. Поряд з композиторською і літературною діяльністю, Воробкевич багато сил віддавав музичній педагогіці. Працюючи із шкільною молоддю, він постійно відчував відсутність української педагогічної та методичної літератури з музично-теоретичних дисциплін. Тому сам складав і публікував пісенники й невеличкі підручники з сольфеджіо, теорії музики і гармонії для школи. Це були перші українські зразки музично-педагогічної літератури на Буковині. У 1870 р. у Чернівцях вийшов друком перший збірник С.Воробкевича, призначений для школярів, в який увійшло 20 пісень. Вагоме місце у спадщині Воробкевича займає вокально-хорова творчість. Понад 30 років композитор працював як диригент з різними хоровими колективами Буковини, які під його керуванням піднялись до рівня професійних. Композитор писав пісні і хори на слова Т. Шевченка, І.Франка, Ю. Федьковича, М. Шашкевича, на власні тексти.