44. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості

Зародки національно-культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі українського дворянства, яке сформувалося з колишньої козацької старшиниюВони вимагали повернення гетьманського ладу, відновлення козацького війська. В цей період у середовищі освіченого українського дворянства пробудився інтерес до історичного минулого народу, його побуту, звичаїв і обрядів, мистецьких здобутків. На Лівобережжі з ініціативи старшини виник широкий рух за вивчення історії козацької України. В першій чверті XIX ст., коли серед української інтелігенції посилювалася ідея національного пробудження, вийшов друком відомий історичний анонімний твір "Історія Русі" (1846 p.). Видавець цього твору Й.Бодянський приписав його білоруському архієпископові Г.Кониському. "Історія Русів" — найвизначніший твір української національно-політичної думки кінця XVIII —початку XX ст. Він виконав важливу роль у формуванні національної свідомості українців. Багато уваги приділено Коззачині, Хмельниччині, Гетьманщині. По суті, це перша політична історія країни, її пронизує ідея автономізму, республіканізму, протесту проти національного поневолення. Обґрунтовуючи право народу України на свободу і державність, автори невідступно йдуть за теорією природного права народів. Вони висловлюють думку: народ України відстоює право на життя і свободу, на свою державність, бо всі народи завжди захищали і вічно захищатимуть своє життя, воль-ність і власність.

Дослідження в сфері української фольклористики пов'язані з ім'ям М.Цертелєва, котрий 1819 р. видав збірку "Опыт собрания старинных малороссийских песней", де вперше надруковані українські думи. Згодом були опубліковані три збірки народних пісень М.Максимовича "Малоросійські пісні" (1827 р.) та "Українські народні пісні" (1834 р.), а "Збірник українських пісень" —Києві (1849 p.).

До цього періоду відноситься також поява "Грамматики малорусского наречия" (1818 p.) Олексія Павловського. –перша друкована граматика живої української мови. Важливим чинником, що започаткував процес національного відродження України, було заснування університету в Харковію.Офіційне відкриття університету відбулося в січні 1805 p., a 1841 р. його ректором став відомий письменник того часу Петро Гулак-Артемовський (1790—1865 pp.).

Національне відродження в літературі пов'язане з творчістю І.Котляревського, автора поеми "Енеїда" — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.Квітка-Основ*яненко. Антикріпосницькими ідеями пройняті його роман "Пан Халявський", повісті "Українські дипломати", "Життя і пригоди Петра Столбикова". Окремі його твори ("Маруся"."Сердешна Оксана", "Козир-дівка", "Сватання на Гончарівці") є гостро психологічними,

Разом з Г.Квіткою-Основ'яненком в літературу приходять українські письменники та поети-романтики Є.Гребінка, Л.Боровиковський, М.Костомаров, А.Метлинський, М.Шашкевич, Т.Шевченко та ін. Саме романтики визнали українську мову першорядним чинником розвитку української національної культури. Важливим культурним осередком, навколо якого об'єднувалися літератори-романтики, був Харківський університет. За перше десятиріччя існування Харківського університету з його друкарні вийшло 210 книжкових видань, важлива роль належала "Украинскому вестнику", що впродовж 1816—1819 pp. виходив щомісячно.Це був перший в Україні науковий і літературно-художній журнал

Є.Гребінці пощастило видати у Петербурзі українською мовою літературний альманах "Ластівка". На його сторінках вперше надруковані твори Т.Шевченка, І.Котляревського, Л.Боровиковського, В.Забіли, О.Афанасьєва-Чужбинського, а також цінні зразки усної народної творчості.

Важлива роль у національно-культурному відродженні належало світському театрові, організаційне оформлення якого відбулося наприкінці XVIII — початку XIX ст. Тематичний перехід від духовного до світського театру відчутний у трагікомедіях Ф.Прокоповича та Ю.Щербацького. Новий тип українського театру пов'язаний з діяльністю так званого кріпацького театру, Підвалини українського професійного театру були закладені в Харкові та Полтаві. Архітектурне мистецтво України цієї доби продовжувало утверджувати самобутність. В архітектурних спорудах панівні позиції посідав класичний стиль. На початку XIX ст. його замінив новий стильовий напрям — ампір.

З поміж видатних українських архітекторів того часу вирізнявся А.Меленський котрий упродовж ЗО років був головним архітектором Києва. Він спорудив і перебудував у місті чимало будівель, зокрема корпус духовної академії, Миколаївську церкву-ротонду на Аскольдовій могилі, будинок першого міського театру тощо. На Харківщині та Херсонщині плідно працював П.Ярославський. За проектом професора Київського університету італійця О.Оберетті був споруджений у класичному стилі головний корпус університету У 20 — 30-х роках XIX ст. у Львові була побудована бібліотека Оссолінських, Львівська ратуша Народний дім і низка житлових будинків. Національне церковне будівництво в Україні на початку XIX ст. тимчасово припинилося, оскільки синод Руської православної церкви заборонив будувати церкви українського типу.

Українська скульптура кінця XVIII —першої половини XIX ст. розвивалась під впливом класицизму.Найталановитіші скульптори-І.Мартос (пам'ятники Мініну і Пожарському в Москві A.Piшельє в Одесі У м. Києві 1853 р. на мальовничому березі Дніпра за проектом скульптора В.Демут-Малиновського й архітектора К.Тона був споруджений пам'ятник князю Володимирові Великому. Тарас Григорович Шевченко був одним із найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Його талант яскраво виявився у галузі станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури. він одним із перших правдиво змалював життя і побут селянства ("На пасіці",, "Селянська родина", ). У 1844 р. вийшов перший випуск серії офортів "Живописна Україна", Його славетна "Катерина" (1842 р.) написана подібно до народних картин, де кожен елемент зображення є символом.Провідним жанром мистецької творчості Т.Шевченка був портрет.

На першу половину XIX ст. припадає зародження української національної музики. Виходять у світ перші збірки народних пісень — "Українські мелодії" (1831 р.) М.Маркевича, "Пісні польські й руські галицького народу" В.Залеського, "Голоси українських пісень", збірка зібрана і видана М.Максимовичем (1834 р.). Все це засвідчує, що ідеї національного відродження проникали в усі сфери духовної культури українського народу.