29. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл у добу Ренесансу

Братства-це національно-релігійні та громадсько-культурні організації, що почали виникати в кін. 16ст. Вони відстоювали права укр.. народу, стали на захист його віри, займались культурно-просвітницькою діяльністю. Одним з 1-их братств було Львівське ставропігійське братство при Успенській церкві, засноване у 1586р. Зробило значний внесок у розвиток, розквіт укр. шкільництва; з появою братських шкіл підвищився рівень викладання й поглибився зв'язок освіти з національним життям. Братська школа мала елемент вищої освіти. У ній викладали: Іов Борецький, Пашва Беринда, Кирило Транквіліон. Ректор цієї школи склав підручник грецької та княжно-української мови і віршознавства «Адельфотес», який служив вступом до інших наук: діалектики, риторики, арифметики, медицини, богослов’я. у школі вивчали: старослов’янську, грецьку, латинську мови, поетику, музику, риторику. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов, а також "Адельфотес, або Граматика доброгла-голивого еллинословенского язика" (1591 p.), а під авторством Лаврентія Зизанія дві книги — "Граматика словенска" і "Наука ко читаню і розуміню писма словенскаго" (1596 p.). Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльність Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт. Братство мало меценатів — князів Костянтина Острозького, Адама Вишневецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство, зокрема, було вельми активним — воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові. На зразок Львівського, яке було хронологічно старшим, діяли Луцьке, Київське й інші братства. Братства жваво обмінювалися книгами, досвідом наукової та освітньої роботи, учителями, громадськими здобутками — все це сприяло зміцненню потуги братського руху в його прагненні утверджувати, розвивати традиції української культури.

Після періоду короткого піднесення (кін. 16-поч. 17ст.) Львівська братська школа поступово опустилась до рівня початкового навчального закладу.

Наприкінці 16-поч. 17ст. братські школи діяли у Луцьку, Галичі, Рогатині, Стрию, Перемишлі та інших містах. Всі вони будувались за принципами Львівської братської школи, яка їм завжди допомагала.

1606р.-засноване Київське Богоявленське братство. 1615р.-Київська братська школа. Фундатори: Іов Борецький, Єлисей Плетенецький, Т. Земка, З. Кописнецький. Посаду ректоар спочатку займав І. Борецький, згодом-М. Смотрицький. Шкільні дисципліни: старослов’янська, грецька, латинська мови, риторика, піїтика(поетика), філософія.

1620р.-до Київського братства вступив П. Конашевич-Сагайдачний і його 20-тисячне військо, що зміцнило позиції братства, надало йому особливої політичної ваги, перетворило на могутній осередок національно-визвольного й культурного руху.

1632р.-обєднання Львівської та Київської братських шкіл і створення Київського колегіуму, який дістав назву Києво-Могилянського.

1701р.-перейменовано у Києво-Могилянську академію.

30. Церковна та культурно-просвітницька діяльність Петра Могили. Могилянська доба в історії української культури.

На фоні духовної культури українського народу виділяється постать визначного церковного і культурного діяча, теолога і реформатора, вченого та організатора української вищої школи Петра Могили (1597—1647 рр.). Він був нащадком молдавської княжої династії, спорідненої з українськими і польськими аристократичними родами.

П. Могила виховувався в Україні під керівництвом учителів Львівської братської школи. Вищу освіту одержав у Західній Європі, де студіював теологію. Як архімандрит Києво-Печерської лаври, він 1627 р. був висвячений на єпископа у Львові, потім протягом чотирнадцяти років перебував на посаді київського митрополита. Його діяльність охоплює широкі сфери церковного і культурного життя того періоду історії України, який по праву можна назвати Могилянською добою. Він є автором ряду книг («Євангеліє учительне», 1616 р.; «Анфологіон», 1636 р.), численних полемічних проповідей.

П. Могила, будучи архімандритом Києво-Печерського монастиря, у 1629 р. склав «Літургаріон або Служебник», в якому подано текст літургії та інших молитов і обрядових звичаїв, властивих тільки українській церкві. Разом з ігуменом цього ж монастиря І. Трохимовичем П. Могила був співавтором епохального твору цієї доби «Православне ісповідання віри». Даний катехізис подає основи віри православної церкви, очищеної від чужих впливів. За проведену роботу ГІ. Могила був нагороджений ступенем доктора богословських наук. Цей твір був поширений також І серед неправославних християнських народів, а в Україні залишився єдиним підручником у навчанні віри аж до XIX ст. Крім того. П. Могила був автором «Требника», в якому описаний порядок богослужінь, зв'язаних з різними обставинами: кг випадок недуги, неврожаю, посвячення нової хати тощо.