2. Українська культура як духовний та суспільний феномен. Її сутність, характерні риси та ознаки.

Українська культура – одна з найстародавніших культур світу. Це продукт життєдіяльності українського народу, матеріальні та духовні цінності, витворені українським народом впродовж своєї історії. Це сукупність філософських, наукових, морально-етичних, релігійних, правових поглядів. Вона є невід’ємною частиною світової культури.

Загалом, було дуже багато факторів, які впливали на формування і розвиток української культури. Серед них:

• Тривалий період колонізації України іноземними державами (негативний фактор)

• Відсутність державного суверенітету до 1918р. (негативний фактор)

• Географічне розташування (позитивний фактор)

• Вплив Заходу і Сходу (позитивний фактор)

За довгий період виробились характерні риси українського народу:

• Почуття меншовартісності

• Почуття пригніченості, покори

• Спалах бунтарства, гніву, прагнення до волі

• Підвищена емоційність (домінування почуттів над здоровим глуздом)

• Висока релігійність та креативність

Риси української культури:

• Гуманістичність спрямування (ідеї людинолюбства)

• Відкритість перед культурами інших народів

• Глибокий демократизм (спрямована не міністерствами, а інтелектуальними центрами – УАН, Спілка письменників, композиторів, художників)

Ознаки:

• Мова

• Ментальність

• Релігія

• Звичаї, традиції

• Побут, обряди

3. Еволюція поглядів на культуру в європейській та вітчизняній філософії та культурології.

Культура отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. У всіх випадках раннього вживання слова "cultura" воно означало вирощування, удосконалення, культивування чогось (рослин, тварин) і було пов'язане зі землеробством . Однак поступово це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання самої людини. У середні віки набуває поширення комплекс значень згаданого слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, — з досконалістю людини. Нарешті, у 18 ст. слово "культура" набуло, самостійного наукового значення. Зокрема німецький філософ-просвітитель Й.-Г.Гердер розглядав її як самостійний і важливий феномен буття людства. Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, наслідок і вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права тощо. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась.

Однак уже в межах Просвітництва виникає і критика існуючої "культури" та її носіїв. Так, Жан Жак Руссо (1712-1778 pp.) протиставляв зіпсованості та моральній розбещеності "культурних" європейських націй простоту і чистоту вдачі народів, які перебувають на патріархальній стадії розвитку. Сутність культури відтак вбачалася у моральній (І.Кант), естетичній (Ф.Шіллер, брати А. і Ф.Шлегелі, Новаліс та інші представники романтизму), філософській (Г.В.Ф.Гегель) свідомості. На думку великого німецького мислителя, поета і драматурга Йоганна-Фрідріха Шіллера (1759-1805 pp.), завдання культури полягає у розвитку та гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого та розумного, насолоди й обов'язку. Не залишився поза увагою філософів і релігійний аспект культури. Релігійно налаштовані зарубіжні та вітчизняні філософи дивились на культуру як на засіб, за допомогою якого матеріальний світ перетворюється в духовному напрямі, а людина реалізує своє вище покликання.

Представники української демократичної думки XIX ст. Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський та інші — пов'язували історію культури з діяльністю народних мас, осмислювали культуру в контексті національно-визвольної та соціальної боротьби. Для них притаманна глибока гуманістична спрямованість, історичний оптимізм, віра в національно-культурне відродження України.

Засади символічного трактування культури передбачив Григорій Сковорода (1722-1794), який висунув теорію, згідно з якою культура - це три світи: перший - світ природи ("макрокосмос"), другий світ - це людська спільнота і світ окремої людини, третій світ - це Біблія, або "світ символів". Філософ вважав, що все в світі, включаючи Біблію, має подвійну природу - зовнішню, видиму, або "матеріальну натуру", і внутрішню, або "духовну натуру", які являють собою дуалістичний світ вічного і тлінного, доброго і злого, піднесеного та приниженого тощо. Широкий спектр поглядів на розвиток культури взагалі та української зокрема висунули видатні представники української культури: діячі "Руської трійці", "Кирило-Мифодіївського братства", Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та багато інших. Становлення української культурологічної школи пов´язане насамперед з Володимиром Перетцем (1870-1935). Саме він згуртував навколо себе та виховав плеяду талановитих науковців, сформував засадні принципи дослідження українського літературознавства, став активним популяризатором унікальної та самобутньої української культури, в 1906 р. був ініціатором проекту реформування вищої освіти, запропонував відкрити в Київському університеті св. Володимира кафедри української мови, літератури, історії, етнографії, звичаєвого права тощо. Досить. За влучним висловом І. Дзюби, "історія української культури тривалий час залишалась фрагментом загальної історії Ще одну спробу системного висвітлення історичного шляху української культури здійснив Мирослав Семчишин. Його працю "Тисяча років української культури: історичний огляд української культури" видано за кордоном у 1985 р. При всіх її перевагах відобразити українську культуру як суцільне явище вона швидше слугувала за навчальну літературу, ніж за наукове дослідження. Нині українська культурологія вийшла з наукової кризи та депресії. Свідченням тому є академічне, фундаментальне видання "Історії української культури" у 5-ти томах. Уже побачило світ три томи Підбиваючи підсумки екскурсу в історію становлення і розвитку уявлень про культуру, зазначимо що поняття культури пройшло складну еволюцію, поступово збагачуючись за змістом.