- •1.Поняття «культура» як духовного та суспільного феномену. Структура культури
- •2. Українська культура як духовний та суспільний феномен. Її сутність, характерні риси та ознаки.
- •4. Предмет історії української культури. Проаналізуйте головні періоди на шляху її розвитку.
- •5. Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.
- •6. Світова та національна культура. Їх сутність, характерні риси та ознаки.
- •7. Українська культура як складова та невід’ємна частина світової культури. Передумови її виникнення та джерела формування.
- •8. Етногенез українського народу як нової історичної спільноти. Охарактеризуйте головні періоди становлення українського етносу.
- •9.Проаналізуйте міграційну та автохтонну теорії походження українського народу.
- •10. Матеріальна та духовна культура східнослов'янських племен дохристиянської Русі
- •11. Українська культура як одне із автохтонних джерел української культури.
- •13. Язичницькі релігійні вірування дохристиянської русі.
- •14. Запровадження християнства та його вплив на культуру Київської Русі
- •15. Розвиток писемності і освіти. Охарактеризуйте літературні памятки Київської Русі.
- •16. Проаналізуйте визначні памятки архітектури Київської Русі.
- •17.Вплив християнства на монументальний живопис та іконопис Київської Русі.
- •18. Літописання Київської Русі в контексті духовної культури.
- •19 «Повість времінних літ» - визначна памятка духовної культури Київської Русі
- •20.Аналіз твору «Слово о полку Ігоревім»
- •21.Здобутки матеріальної та духовної культури Гал. – Вол. Русі
- •22. Український Ренессанс в духовній культурі, його особливості та періодизація.
- •25 Поширення ідей раннього гуманізму в Україні у добу Ренесансу
- •27. Розвиток освіти і наукових знань в Україні в добу Ренесансу.
- •28 Львівська братська школа та її внесок у духовну культуру України
- •29. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл у добу Ренесансу
- •31. Полемічна література України кінця XVI – першої половини XVII століття.
- •32. Архітектура і образотворче мистецтво України доби Ренесансу.
- •33. «Золотий вік» Львівського архітектурного Ренесансу.
- •34. Музична культура і театральне мистецтво України доби Ренесансу.
- •35. Культура козацької держави, Запорізької Січі та її самобутні риси.
- •36. Розвиток науки та наукових знань в Україні, друга половина 17-18 ст.
- •37. Києво-Могилянська академія
- •38. Роль гетьмана України Івана Мазепи в розвитку духовної культури в період існування Козацької держави.
- •39. Козацькі літописи – визначна пам*ятка духовної культури України.
- •40. Літературна та культурно-просвітницька діяльність Сковороди в добу Просвітництва
- •41.Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •42. Театральне мистецтво і музична культура України доби бароко.Творчість перших українських композиторівю
- •43. Генезис та періодизація національно-культурного відродженняв Україні наприкінці хviii-поч. Хх ст.
- •44. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •45. Зародження національної ідеї у дворянський період національно – культурного відродження . Аналіз праці ‘‘Історія Русів ’’.
- •46. Народницький період національно-культурного відродження в Україні, його характерні риси і ознаки
- •47. Суспільно-політична діяльність «Кирило-Мефодіївського братства»
- •48. Культурно-просвітницбка дільність громадівських організацій в україні.
- •49. Модерністський період національно-культурного відродження в Україні, його особливості,характерні риси та ознаки.
- •50. Юліан Бачинський та Микола Міхновський-виразники української національної ідеї.
- •51. Національно-культурне відродження у Галичині в XIX-на поч. XXст.Аналіх основних періодів відродження
- •52. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці» на ниві духовної культури Галичини. Зміст альманаху «Русалка Дністрова»
- •53. Охарактеризуйте схеми національно-культурного відродження в Україні на основі праць м. Гроха, р. Шпор люка та і. Лисяка-Рудницького
- •54. Творча спадщина т. Г. Шевченка як вищий символ національної ідеї та державності України.
- •55. Творчий внесок Івана Франка в духовну культуру укр. Народу
- •56. Архітектура і образотворче ми-во Укр. XIX ст. (класицизм і модерн)
- •57. Музична культура XIX ст.Творчість провідних композиторів
- •58. Микола Лисенко - основоположник української професійної музики
- •59. Театральне ми-во Укр. XIX ст. Діяльність провідних акторів і режисерів
- •60. Музична культура на західних теренах Укр
- •61. Періодизація духовної культури України хх століття, головні тенденції в її розвитку
- •62.М.С.Грушевський і процеси державотворення в Україні у період національно-демократичної революції.
- •63. Здобутки українськох культури на шляху її національно-культурного відродження.
- •64. Розстріляне відродження та його трагічні наслідки для укр культури
- •65. Літературна та суп-політ діяльність Миколи Хвильового в період розстріляного відродження
- •66.Олександр Довженко – основоположник українського кінематографу.
- •67. Лесь Курбас – видатний діяч украънського театрального мистецтва
- •68. Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістдесятників»
- •69. Творчість діячів української культури в еміграції
- •71.Архітектура і образотворче мистецтво України 20ст.
- •72.Театральне мистецтво України 20ст.Кіномистецтво.
- •73. Соціокультурна ситуація в Україні наприкінці хх-початку ххІст.
- •74.Специфіка та головні тенденції розвитку української культури в сучасних умовах
- •75. Феномен масової культури, її сутність, тенденції розвитку.
64. Розстріляне відродження та його трагічні наслідки для укр культури
20-ті роки були роками зростання, піднесення і розвитку української культури, національного відродження. Але це якраз сер-йозно турбувало Сталіна і його оточення, тоталітарний режим в СРСР в цілому. 26 квітня 1926 р. Сталін написав листа Кага-новичу .В листі Сталін недвознач-но зауважив, що рух за українську культуру набирає антиросійсько-го характеру, що «така небезпека стає все більш і більш реальною на Україні. Цей лист послужив початком ліквідації всіх літературних і куль-турних організацій, журналів. Під виглядом інтернаціоналізації почався процес денаціоналізації культури. В 30-і роки почався процес згортання українізації. Він супроводжувався посиленням боротьби проти так званих націоналістичних ухилів в Компартії. Однією з перших великомасштабних акцій влади, спрямованих на тоталітарне винищення української науки, культури, інтелігенції, був судовий процес, що відбувся з 9 березня по 19 квітня 1930 р. у Харкові. На лаві підсудних знаходилось 45 чоловік – цвіт української інтелігенції, інтелектуальна еліта народу. Всі вони звинувачуватись у приналежності до так званої антирадянської організації «Спілка визволення України» («СВУ»).
Однією з перших установ, що зазнала головного удару, була Все-українська Академія наук. Вона вважалася властями притулком і осередком консолідації української «буржуазно-націоналістичної» інтелігенції та колишньої кадетсько-монархічної університетської професури. Після процесу СВУ уряд ввів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції й виганяти «буржуазних націо-налістів». Було ліквідовано науково-дослідний інститут історії ук-раїнської культури, інститут економіки й організації сільського гос-подарства, інститут літературознавства ім. Шевченка. У 1931 р. розпустили історичну секцію М.Грушевського. М.Грушевський був підданий політичним гонінням, а потім арештований у сфабрикованій справі «Українського національного центру».
В січні 1933 р. на вимогу Сталіна другим секретарем ЦК П(б)У було призначено Павла Постишева. П.Постишев почав наступ на украї-нізаторів. Він говорив про українізацію як про «культурну контр-революцію», націлену на «ізоляцію українських робітників від благотворного впливу російської культури. Почалися систематичні утиски української культури. Оголошува-лися «гніздами націоналістів-контрреволюціонерів» і піддавалися чисткам комісаріати освіти, сільського господарства, юстиції, сільськогосподарська академія, редколегії газет, літературних часо-писів, енциклопедій, кіностудії. З 1933 р. репресії спалахнули з небаченим розмахом. Удар прий-шовся по двох поколіннях української інтелігенції – тих, хто актив-но діяв до революції, й тих, хто вийшов на передній план у 20-ті роки. Саме ці покоління мали відіграти визначальну роль у процесі розвитку української культури, будівництва нації взагалі, й саме вони були винищені в першу чергу. На XII з’їзді КП (б)У П.Постишев заявив, що «1933 рік був роком розгрому української націоналістич-ної контрреволюції». Але це був не кінець, а тільки початок. Маши-на терору, розкручена репресіями проти української інтелігенції, набирала обертів.
Сумно читати найфантастичніші і найбезглуздіші «зізнання», «свідчення» безневинних людей.; У промові на одному з пленумів Спілки письменників України П.Постишев гнівно таврував пись-менника Григорія Епіка, який надіслав йому такого ось листа: «Підго-товляючи терористичні акти, ми з безневинним виглядом запевняли партію у своїй відданості й чесності і протягом багатьох років грали такі ролі, порівняно з якими дії розбійників з проїжджої дороги є зра-зок чесності та гуманності. Про масштаби трагедії української культури свідчать такі дані: у 1930 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. – лише 36 з них. За цей час померли своєю смертю лише 10 письмен-ників. Великою втратою для української культури стала смерть талановитого енциклопедично освіченого художника М.Л.Бойчука. В 1936 р. його заарештували і 13 липня 1937 р. розстріляли, а разом з ним і багатьох художників з його славнозвісної школи «бой-чукістів», що їх професор О.Сидоров назвав «майстрами європейсь-кого масштабу». Їх звинуватили у збоченні від реалістичних традицій і відірваності від життя, у «контрреволюційному традиціоналізмі» і «національній формі». Разом з ними було знищено чимало їхніх творів. Отже, гинули не тільки люди, нищилися цілі напрями і художні школи. Так трапилося з М.Л.Бойчуком і його школою, так трапило-ся і з режисером-новатором харківського театру «Березіль» Л.Кур-басем, значення якого для українського театру таке ж, як Мейєрхоль-да – для російського. Культурні заклади закривалися або вихолощувалися. Із бібліо-тек було вилучено видатні твори української науки і літератури. Вже у 1935 р. П.Постишев зізнався, що «члени Компартії України поча-ли деукраїнізуватися і навіть перестали розмовляти українською мовою». На початку 30-х років починає швидко падати кількість ук-раїнських видань. Аналогічні зміни розгорталися і в пресі: якщо у 1931 р. україн-ською мовою виходило 90 відсотків газет та 85 відсотків часописів, то до 1940 р. їхній відсоток упав відповідно до 70 та 45. У літературі стало політичним принципом наголошувати, що всі видатні ук-раїнські поети та письменники минулого розвивалися під благотвор-ним впливом Росії. Зняли з прокату прославлені на весь світ фільми О.Довженка – одного з провідних діячів національного і світового кіномистецтва. Сам він уник заслання, лише погодившись на поста-новку фільму «Щорс» – прототипу мосфільмівського «Чапаєва». Величезні демографічні втрати, культурний занепад, посилення національного нігілізму спричинили падіння престижності всього українського, насамперед мови, культури народу. Знання українсь-кої мови ставало зовсім не обов’язковим для керівних кадрів. Поча-ли згортати мережі українських шкіл і переводити їх на російську мову навчання. Все це вело до забуття і відмови від багатьох прогресивних народних традицій і здобутків національної культури, а в кінцевому підсумку – й посилення економічної та політичної залежності України від центру, утвердження сталінського тоталітарного режиму.
