Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
тести. 44-60.doc
Скачиваний:
38
Добавлен:
16.04.2019
Размер:
736.26 Кб
Скачать

64. Розстріляне відродження та його трагічні наслідки для укр культури

20-ті роки були роками зростання, піднесення і розвитку української культури, національного відродження. Але це якраз сер-йозно турбувало Сталіна і його оточення, тоталітарний режим в СРСР в цілому. 26 квітня 1926 р. Сталін написав листа Кага-новичу .В листі Сталін недвознач-но зауважив, що рух за українську культуру набирає антиросійсько-го характеру, що «така небезпека стає все більш і більш реальною на Україні. Цей лист послужив початком ліквідації всіх літературних і куль-турних організацій, журналів. Під виглядом інтернаціоналізації почався процес денаціоналізації культури. В 30-і роки почався процес згортання українізації. Він супроводжувався посиленням боротьби проти так званих націоналістичних ухилів в Компартії. Однією з перших великомасштабних акцій влади, спрямованих на тоталітарне винищення української науки, культури, інтелігенції, був судовий процес, що відбувся з 9 березня по 19 квітня 1930 р. у Харкові. На лаві підсудних знаходилось 45 чоловік – цвіт української інтелігенції, інтелектуальна еліта народу. Всі вони звинувачуватись у приналежності до так званої антирадянської організації «Спілка визволення України» («СВУ»).

Однією з перших установ, що зазнала головного удару, була Все-українська Академія наук. Вона вважалася властями притулком і осередком консолідації української «буржуазно-націоналістичної» інтелігенції та колишньої кадетсько-монархічної університетської професури. Після процесу СВУ уряд ввів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції й виганяти «буржуазних націо-налістів». Було ліквідовано науково-дослідний інститут історії ук-раїнської культури, інститут економіки й організації сільського гос-подарства, інститут літературознавства ім. Шевченка. У 1931 р. розпустили історичну секцію М.Грушевського. М.Грушевський був підданий політичним гонінням, а потім арештований у сфабрикованій справі «Українського національного центру».

В січні 1933 р. на вимогу Сталіна другим секретарем ЦК П(б)У було призначено Павла Постишева. П.Постишев почав наступ на украї-нізаторів. Він говорив про українізацію як про «культурну контр-революцію», націлену на «ізоляцію українських робітників від благотворного впливу російської культури. Почалися систематичні утиски української культури. Оголошува-лися «гніздами націоналістів-контрреволюціонерів» і піддавалися чисткам комісаріати освіти, сільського господарства, юстиції, сільськогосподарська академія, редколегії газет, літературних часо-писів, енциклопедій, кіностудії. З 1933 р. репресії спалахнули з небаченим розмахом. Удар прий-шовся по двох поколіннях української інтелігенції – тих, хто актив-но діяв до революції, й тих, хто вийшов на передній план у 20-ті роки. Саме ці покоління мали відіграти визначальну роль у процесі розвитку української культури, будівництва нації взагалі, й саме вони були винищені в першу чергу. На XII з’їзді КП (б)У П.Постишев заявив, що «1933 рік був роком розгрому української націоналістич-ної контрреволюції». Але це був не кінець, а тільки початок. Маши-на терору, розкручена репресіями проти української інтелігенції, набирала обертів.

Сумно читати найфантастичніші і найбезглуздіші «зізнання», «свідчення» безневинних людей.; У промові на одному з пленумів Спілки письменників України П.Постишев гнівно таврував пись-менника Григорія Епіка, який надіслав йому такого ось листа: «Підго-товляючи терористичні акти, ми з безневинним виглядом запевняли партію у своїй відданості й чесності і протягом багатьох років грали такі ролі, порівняно з якими дії розбійників з проїжджої дороги є зра-зок чесності та гуманності. Про масштаби трагедії української культури свідчать такі дані: у 1930 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. – лише 36 з них. За цей час померли своєю смертю лише 10 письмен-ників. Великою втратою для української культури стала смерть талановитого енциклопедично освіченого художника М.Л.Бойчука. В 1936 р. його заарештували і 13 липня 1937 р. розстріляли, а разом з ним і багатьох художників з його славнозвісної школи «бой-чукістів», що їх професор О.Сидоров назвав «майстрами європейсь-кого масштабу». Їх звинуватили у збоченні від реалістичних традицій і відірваності від життя, у «контрреволюційному традиціоналізмі» і «національній формі». Разом з ними було знищено чимало їхніх творів. Отже, гинули не тільки люди, нищилися цілі напрями і художні школи. Так трапилося з М.Л.Бойчуком і його школою, так трапило-ся і з режисером-новатором харківського театру «Березіль» Л.Кур-басем, значення якого для українського театру таке ж, як Мейєрхоль-да – для російського. Культурні заклади закривалися або вихолощувалися. Із бібліо-тек було вилучено видатні твори української науки і літератури. Вже у 1935 р. П.Постишев зізнався, що «члени Компартії України поча-ли деукраїнізуватися і навіть перестали розмовляти українською мовою». На початку 30-х років починає швидко падати кількість ук-раїнських видань. Аналогічні зміни розгорталися і в пресі: якщо у 1931 р. україн-ською мовою виходило 90 відсотків газет та 85 відсотків часописів, то до 1940 р. їхній відсоток упав відповідно до 70 та 45. У літературі стало політичним принципом наголошувати, що всі видатні ук-раїнські поети та письменники минулого розвивалися під благотвор-ним впливом Росії. Зняли з прокату прославлені на весь світ фільми О.Довженка – одного з провідних діячів національного і світового кіномистецтва. Сам він уник заслання, лише погодившись на поста-новку фільму «Щорс» – прототипу мосфільмівського «Чапаєва». Величезні демографічні втрати, культурний занепад, посилення національного нігілізму спричинили падіння престижності всього українського, насамперед мови, культури народу. Знання українсь-кої мови ставало зовсім не обов’язковим для керівних кадрів. Поча-ли згортати мережі українських шкіл і переводити їх на російську мову навчання. Все це вело до забуття і відмови від багатьох прогресивних народних традицій і здобутків національної культури, а в кінцевому підсумку – й посилення економічної та політичної залежності України від центру, утвердження сталінського тоталітарного режиму.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]