80. Соціологічні дер­жавно-правові погляди.

Одним із провідних напрямів розвитку вчень про державу і право XX ст. є соціологічні державно-правові концепції. Соціологічна юриспруденція сформувалась як самостійний напрямок у зв'язку з потребою цілеспрямова­ного вивчення і використання права в якості інструмента регулювання. Вона розставляє акценти не на з'ясуванні питання, що собою являє право, а як право діє (як воно застосовується на практиці). Представники цієї течії вва­жають, що норми, записані в законах та інших актах держави, ще не є пра­вом. Право виникає в процесі життя - так зване „живе право" - те, яке тво­риться у суді. Тут провідна роль як „творцю права" відводиться фігурі судді.

Родоначальником теорії „живого" (вільного) права був австрійський юрист Євгеній Ерліх (1862-1923), який наголошував, що право укорінене не в законах, а в суспільстві, яке утворюється на основі таких соціальних спільнот, як сім'я, община, корпорації, сама держава. Обґрунтовуючи дум­ку про те, що право корениться не у приписах законів, а в реальному житті, правознавець зазначав, що джерело права слід шукати в поведінці людей, які реалізують це право. Законодавець не створює, а лише фіксує відповід­ну норму після того, як вона віднаходилася юристами-практиками у по­всякденному житті.

Висуваючи ідею „вільного" або „живого" права, Ерліх віддавав пере­вагу судовій та адміністративній правотворчості. Примус є ознакою будь-якої соціальної норми, а не тільки права. Існує мінімальна різниця між за­коном та іншими нормами соціального регулювання. Тому стосовно права треба говорити не про державний примус, а про примус соціальний.

Крім питань сутності права, Ерліх зробив спробу вияснити походжен­ня держави. Він зауважував, що держава нав'язана суспільству ззовні, вона живе своїм, відокремленим від суспільних інтересів життям, ворожа суспі­льству і існує завдяки суспільству.

Різновидом соціологічного напряму юриспруденції є теорія солідариз-му, засновником якої був французький соціолог, теоретик права Леон Дюгі (1859-1928). Спираючись на ідеї О. Конта, він розвинув концепцію соціа­льної солідарності, відкидаючи ідеї про класовий антагонізм і політичну боротьбу в суспільстві, критично ставлячись до ідеї народного суверенітету і народовладдя.

„Червоною ниткою" через вчення мислителя проходить ідея нової полі­тичної системи, яку він назвав „синдикалістський федералізм". В чому її суть?

По-перше, послідовно проводячи думку, що в суспільстві кожен клас покликаний виконувати місію забезпечення солідарності, вчений наголо­шував, що політико-юридичною формою і засобом координації дій різних класів і професійних груп стане нова політична система.

По-друге, ця нова система -„синдикалістський федералізм" - є об'єднанням синдикатів, регулюючою основою функціонування якої є но­рма соціальної солідарності.

По-третє, зміст соціальної солідарності розкривається у формулі: „Не роби нічого такого, що порушило б соціальну солідарність. Сприяй її зміцненню і реалізації"'. На думку Дюгі, лише в умовах синдикалістського фе­дералізму відбудеться примирення класів і зникне класовий антагонізм.

По-четверте, засобом забезпечення солідарності є держава. Тільки вона як організована сила суспільства забезпечує взаємозалежність і спіль­ність інтересів різних соціальних груп і класів.

По-п 'яте, із соціальної солідарності виникає право, яке стоїть над дер­жавою і є обов'язковим для виконання. Джерелом будь-якої норми права є суспільні відносини. Вчений визнавав існування лише об'єктивного права, яке не надає суб'єктивних прав ні колективу, ні індивідууму. Право не створюється законодавцем, а лише констатується і фіксується ним.

На місце суб'єктивних прав учений поставив соціальний обов'язок, підкресливши, що для всіх громадян існує єдине право - виконувати свій соціальний обов'язок.

До соціологічних теорій держави і права належить теорія „держави загального благоденства", яка відводить першорядну роль економічній і соціальній діяльності держави. Творцем теорії є англійський економіст Джон Кейнс (1883-1946).

Вчений підтримував думку, що в добу домонополістичної і монополіс­тичної стадії капіталізму існував класовий антагонізм, але в умовах держа­вно-монополістичного регулювання економіки спостерігається процес по­долання класових суперечностей. Держава втратила свій класовий характер і функціонує в інтересах усіх членів суспільства.

В нових умовах відмирають карально-регулятивні функції держави, звужується сфера державного примусу. Відтепер держава зосереджує свою увагу на реалізації своєї основної функції - забезпеченні більш високого рівня життя населення всієї країни.

Соціологічні дослідження в галузі права проведені американським вченим Роско Паундом (1870-1964). В якості філософської основи своїх концепцій він вибрав прагматизм (утилітаризм) : всяка теорія оцінюється ним з точки зору практичної користі. Право не має ніякого самостійного значення без зв'язку із практикою. Тому юристи повинні від „права в кни­гах" перейти до вивчення „права у житті". Це положення стало лозунгом всієї прагматичної юриспруденції США.

Паунд трактує право як форму соціального контролю. В давнину ме­ханізми соціального контролю знаходились у поєднаному стані, і право не відокремлювалось від інших соціонормативних регуляторів (релігії, моралі, звичаїв, традицій, обрядів, домашнього виховання тощо). Значення право­вих засобів впливу на особу зростає разом з розвитком держави, а саме з XVI ст. В сучасну епоху, коли держава бере на себе вирішення конфліктів індустріального суспільства, право стає важливим засобом здійснення соці­ального контролю.

Паунд виділяє у сучасному праві три аспекти. По-перше, право – це правопорядок, тобто режим суспільних відносин, який підтримується си­лою державного примусу. По-друге, правом є офіційні джерела, які служать керівництвом при винесенні судових та адміністративних рішень. Це, з то­чки зору вченого, - найважливіша ланка. По-третє, право є судовим і ад­міністративним процесом. Якщо звести всі ці три визначення разом, то ми прийдемо до розуміння права як „високоспеціалізованої форми соціально­го контролю".

Аналізуючи право як інструмент соціального контролю, Паунд не від­кидає його ролі у захисті цінностей цивілізації. Відповідно до його теорії, завдяки праву в цивілізованому суспільстві людина може бути впевненою в тому, що:

• ніхто не здійснить проти неї навмисної агресії;

• вона може з повним правом користуватися тим, що нею створено або набуто;

• її контрагент у правовідносинах буде сумлінним;

• ніхто не здійснюватиме вчинків, які були б ризиковані для оточення;

• той, хто може вийти за рамки необхідної поведінки і тим самим за­ вдати комусь шкоду, буде утримуватись від таких дій.

Соціологічні підходи до аналізу держави та права мають велике прак­тичне значення. Зокрема, з позицій соціології права успішно вивчається інститут сім'ї, нормовстановлююча діяльність, причини злочинності і кри­міногенні фактори в поведінці людини. Як показує досвід Франції, законо-проектні експерименти поряд з проведенням соціологічних досліджень стають досить корисними для вибору варіантів законодавчих рішень.