40. Вчення Марсилія Падуанського про державу і право

Представником такого напрямку політичної думки цієї доби був іта­лійський мислитель, ідеолог представників нового стану міщан (бюргерст­ва) Марсилій Падуанський (бл. 1275 - бл. 1343). Будучи прибічником аверроїзму, він виклав свою концепцію у творі "Захисник миру".

Новизна поглядів мислителя стосувалась наступного:

• він одним з перших в історії європейської державно-правової думки створив нове вчення про державу, побудоване на раціональних засадах;

• першим підняв ідею верховенства закону в суспільстві;

• досить близько підійшов до проблеми розмежування духовної і світ­ ської влади;

• поділяв світську владу на законодавчу і виконавчу;

• вказав на те, що обранці народу, які наділені правом ухвалювати за­ кони, повинні визначати компетенцію виконавчої влади.

Марсилій Падуанський заперечував феодальну роздрібленість тогоча­сних держав, а церкву вважав винуватою в багатьох негараздах суспільст­ва, пропонував підпорядкувати її світській владі та обмежити сферу впли­ву, звузивши її до вирішення проблем духовного життя людей.

Теорія світського правління Падуанського базувалась на безпосередній практиці розвитку італійських міст-держав з їх самоврядною формою прав­ління. У цьому відношенні вона була близькою до вчення про державу Арі-стотеля, його ідеї "самодостатнього суспільства", спроможного задоволь­нити власні моральні і фізичні запити. Мислитель вважав, що держава з 'являється внаслідок поступового ускладнення форм людської спільності від сім"ї до роду, від роду до племені, далі - до міста, а потім - до суспіль­ного договору про укладення держави.

Мислитель стверджує, що відповідь на непросту проблему щодо вини­кнення держави слід шукати у самій її природі. Держава є виразником по­літичної влади, джерелом якої є народ. Він є носієм суверенітету і верхов­ним законодавцем. Від народу походить як світська, так і духовна влада.

Виражаючи політичні погляди свого стану (бюргерства), філософ під креслює, що метою держави є створення умов для достойного існування людини, досягнення нею "громадянського щастя", під яким розумілось перш за все захист власності і свобода роду занять. Але для реалізації цих цілей в державі повинен бути політичний мир, який досягався узгодженим функціонуванням всіх органів управління і створенням відповідного право­вого порядку, здатного захистити особу і її майно.

Падуанський заклав підвалини ідеї народного суверенітету, поставив­ши знак рівності між поняттям "народ" і "суспільство". Відносячи до наро­ду всіх громадян, які беруть участь у громадському управлінні, він позба­вив цих якостей дітей, рабів, іноземців і жінок. Крім того, як ідеолог бага­тих верств населення, М.Падуанський відносив до категорії "народ" не всіх .юдей, а лише їхніх "кращих" представників. Такими він важав військових, священнослужителів, державних службовців, оскільки їхня діяльність спрямована на загальне благо, а не тільки на задоволення власних інтересів. Державних службовців, на думку мислителя, слід обирати на їхні посади.

Відштовхуючись від ідеї народного суверенітету, Марсилій називав найдосконалішою таку державу, де монарх є виборною особою. Саме мо­нархія як одноосібне правління є найбільш вдалою формою, здатною захис­тити інтереси народу. Правда, віддаючи перевагу виборній монархії, він допускав одноосібне правління поза волею народу (набуте шляхом успад­кування влади).

Під яким кутом зору розглядав Марсилій Падуанський проблеми права?

По-перше, він розрізняв соціальні норми, що регулюють суспільні від­носини, відокремлюючи релігійні, моральні та правові форми. Останні і правові) відрізняються від інших своєю формальною визначеністю і кон­кретними санкціями за їх невиконання. З їх допомогою здійснюється реалі­зація державної влади. Це - норми вищої категорії.

По-друге, мислитель вважав, що право виникає разом із державою, во­но не існує поза державою. Загальне право Падуанський поділяв на божес­твенне і позитивне:

а) божественне право складається із приписів Нового Заповіту. Його завданням є надання дієвої допомоги людям на шляху до вічного спасіння;

б) в позитивному праві втілюється воля держави, а його метою є ство­ рення сприятливих умов для життя на землі.

По-третє, Падуанський вважав, що позитивне право (людський за­кон) - це правила, що регулюють поведінку людей на засадах наказу, забо­рони, дозволу і здійснюються шляхом примусу. Його завдання полягає в регулюванні відносин у державі та контролі над владою, стримуванні її від сваволі та зловживань.

В цьому мислитель досить близько підійшов до визначення права як юридичної категорії, яке застосовується в сучасній теорії права.

По-четверте, думки Падуанського про взаємини держави і права йшли врозріз із католицьким віровченням. Він вважав, що держава у своїй діяльності керується не божественним правом, а правом позитивним. Його ефективна дія в державі залежить не від божественного чи природного пра­ва, а обумовлена потребами держави.

По-п'яте, роздумуючи про законодавчий процес і виконання законів, філософ фактично підійшов до проблеми поділу цих двох гілок влади в державі. Законодавча влада, представлена виборними особами від народу, ухвалює закони і визначає компетенцію влади виконавчої. Вона повинна функціонувати в межах закону і реалізовувати волю законодавця.

Таким чином, фундаментальні положення Марсилія Падуанського про природне походження держави - народ як джерело суверенної влади, вер­ховенство закону, розподіл повноважень різних державних інституцій - не вписувались в панівну тоді теологічну концепцію держави і права. Однак, вони мали велике значення для формування і розвитку буржуазних держа­вно-правових концепцій.