16. Даосизм. Держава і закон у поглядах китайських легістів. «Фадзя»

Засновником даосизму вважають відомого мудреця Лао-цзи, який жив у VI ст. до н. е. Його погляди викладено в творах «Дао де-цзин» (Книга про дао і де).

В основі даосизму лежало поняття дао, взяте з традиційних китайських вірувань, де воно означало правильний життєвий шлях людини або народу, що відповідав велінням неба. На відміну від традиційно-теологічних тлумачень дао як прояву небесної волі, Лао-цзи характеризував його як незалежний від небесного владики природний перебіг речей, природну закономірність. Дао визначало закони неба, природи і суспільства. Воно втілювало вищу доброчесність і природну справедливість. Щодо дао всі рівні.

Дао в інтерпретації послідовників Лао-цзи - це абсолютне світове начало. Воно передувало небесному владиці та переважало його своєю могутністю. Дао - джерело всього сущого, нескінченний потік природного виникнення і зміни всіх явищ, їх переходу з одного в інше. Всі хиби сучасної Лао-цзи культури, соціально-політичну нерівність людей, злиденне становище народу та ін. він приписував відхиленню від справжнього дао.

Свої надії на відновлення природної простоти Лао-цзи покладав, по-перше, на самовільну дію дао, якому він приписував здатність відновлювати справедливість. У такому тлумаченні дао виступало як природне право безпосередньої дії. По-друге, на мудрих вождів, які могли б побачити чудесну тайну дао і повести за собою народ. Якщо правителі дотримуватимуться дао, то всі істоти самі стануть спокійними. Тоді небо й земля зіллються в гармонії, настануть щастя й добробут, а народ без наказу заспокоїться.

Значна роль у даосизмі відводилася принципу недіяння, утриманню від активних дій. Мудрий правитель, повчали даосисти, править країною за допомоги методу недіяння, тобто утримання від активного втручання у справи членів суспільства. Лао-цзи засуджував сучасних йому правителів за те, що вони були надто діяльними, встановлювали великі податки, утворювали штучно-людські установи у сфері управління, вводили багато заборонних законів, вели безконечні війни. Все це, вважав він, було розбоєм і порушенням дао.

Лао-цзи закликав правителів відновити порядки, які існували за давнини, коли люди жили невеликими розрізненими поселеннями, відмовитися від використання знарядь праці та відлучити народ від знань. «Складно управляти народом, коли в нього багато знань».

Отже, все неприродне, згідно з даосизмом,- це відхилення від дао і неправильний шлях. Але вплив природного взагалі (зокрема й природного права) на суспільне та політико-правове життя в цілому, за даною концепцією, здійснюється в напрямку такого слідування дао, яке скоріше означає відмову від культури і просте повернення до природності, ніж дальше вдосконалення суспільства, держави і законів на основі та з урахуванням якихось позитивних вимог дао. Та й возвеличене даосизмом недіяння означало якоюсь мірою проповідь пасивності. Можна сказати, що даосистській критиці культури і досягнень цивілізації були властиві риси консервативної утопії. Повертаючись спиною до прогресу, Лао-цзи закликав до патріархальної простоти минулих часів, до відмови від письменності й усього нового. Ці положення даосизму суттєво послаблювали його критицизм стосовно до реально існуючих соціально-політичних порядків.

Помітною течією державно-правової думки Стародавнього Китаю ста­ла "фацзя"(школа юристів). її автори відстоювали ідею поширення в дер­жаві єдиного, уніфікованого писаного права, яке покликане захищати осо­бу, державу, власність. В той же час, відстоюючи ідею правового порядку, суспільної безпеки, вони допускали можливість превентивного покарання, запровадження принципу колективної відповідальності, а також покарання за принципом об'єктивної осудності (коли до відповідальності за злочин могли б притягуватися родичі правопорушника). Взагалі закони і покаран ня бачилися прихильниками цього вчення головним інструментом держав­ного управління, засобом регулювання суспільних відносин.