94.Злочини міжнародного характеру

ЗЛОЧИНИ МІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ - міжнародні кримінальні злочини — суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на міжнар. правопорядок, завдають шкоди мирному співробітництву держав. За своєю природою є загальнокрим. злочинами з «іноземним елементом»: вчиняються на тер. кількох держав, становлять небезпеку для їх інтересів тощо. Відповідальність за вчинення 3. м. х. передбачено міжнар.-правовими актами універсального (Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989та ін.) або регіонального (Європейська конвенція про правопорушення щодо культурних цінностей 1985 та ін.) значення. Конкр. міри покарання за вчинення 3. м. х. передбачаються нац. зак-вом після інкорпорування ним положень міжнар.-правового акта (так, ст. 63 і Кримінального кодексу України передбачає покарання за різні форми і види найманства).

На відміну від міжнар. злочинів, які загрожують основам існування держав, міжнар. миру і безпеці, 3. м. х. є менш небезпечними діяннями. Якщо за скоєння міжнар. злочину відповідальність міжнародно-правову несе держава, відповідальність кримінальну — фіз. особа (як правило, посад, особа д-ви), то за 3. м. х. — лише фіз. особа. Справи про вчинення 3. м. х. розглядають виключно нац. суди.

З урахуванням об'єкта посягання (конкр. сфери міжнар. правопорядку) 3. м. х. можуть бути класифіковані як:

а) злочини проти стабільності міжнар. відносин (міжнар. тероризм, взяття заручників, викрадення ядер, матеріалу, найманство та ін.);

б) злочинні посягання на особисті права людини (застосування тортур, торгівля жінками й дітьми);

в) злочини у сфері дип. зносин (посягання на осіб, які користуються дип. захистом);

г) злочини у сфері економіки і фінансів (легалізація злочинних доходів, контрабанда, виготовлення фальш, грошей та ін.);

д) злочини у сфері культури (ввезення до країни викрадених культур, цінностей, розповсюдження порногр. предметів та ін.);

е) злочини, вчинені у відкритому морі (забруднення мор. середовища, порушення правового режиму континентального шельфу, піратство, ненадання допомоги на морі та ін.);

є) злочини, що посягають на роботу цив. авіації (зокрема, угон повітр. судна);

ж) воєнні 3. м. х. (насильство над населенням у районі воєн, дій, мародерство та ін.), які відрізняються від воєнних злочинів як різновиду міжнар. злочинів тим, що не пов'язані зі злочинною діяльністю д-ви.

95. Види міжн.-правової відповідальності.

а) матеріальна;

б) політична.

Міжнародна відповідальність реалізується на підставі матеріальної та політичної (нематеріальної) відповідальності. Деякі автори виокремлюють ще моральну відповідальність, але зазвичай вона (наприклад, здійснення певних церемоніальних дій, що відновлюють честь і гідність держави) також зводиться до політичної.

Матеріальна відповідальність виражається у формі реституцій та репарацій.

Реституція - це відшкодування правопорушником матеріальної шкоди в натурі (повернення неправомірно захопленого майна, художніх цінностей, транспортних засобів і таке інше). Різновидом реституції є субституція - заміна неправомірно знищеного чи пошкодженого майна аналогічним за вартістю та призначенням.

Репарація - це відшкодування матеріальної шкоди грошима, товарами, послугами. Репарація застосовується, коли відновлення попереднього стану у формі ресторації є неможливим і має на меті відшкодування шкоди.

Матеріальна відповідальність також може бути абсолютною й обмеженою. Абсолютна відповідальність не вимагає доказів того, що шкода завдана на підставі вини суб'єкта або це відповідальність за вчинення правомірних дій.

Обмежена відповідальність виникає в разі доведення того факту, що шкода завдана в результаті вини чи умислу. Тому цей вид відповідальності називають ще винною відповідальністю.

Нематеріальна відповідальність виражається у формі ресторації, сатисфакції, обмежень суверенітету, декларативних рішеннях, міжнародні санкції тощо.

Ресторація становить собою відновлення правопорушником попереднього стану та взяття ним відповідальності за всі несприятливі наслідки

Сатисфакція - це задоволення нематеріальних вимог для відшкодування шкоди, завданої перш за все честі та гідності потерпілої держави, її політичним інтересам.

Обмеження суверенітету (надзвичайні сатисфакції) - це тимчасове призупинення діяльності державних органів держави, окупація країни або її частини, реорганізація політичної системи, розпуск злочинних політичних партій тощо. Декларативні рішення виражаються у формі рішення міжнародного органу (наприклад, суду) чи організації, які визнають певну дію міжнародним правопорушенням.

Санкції - примусові заходи, що здійснюються лише міжнародними організаціями. Що ж стосується держав, то прийняті ними заходи слід іменувати контрзаходами.

Осудливі резолюції, прийняті, наприклад, Генеральною Асамблеєю ООН, не можна віднести до санкцій, але сила їхнього морально-політичного впливу дуже значна. Такого роду резолюції можуть мати і правові наслідки, якщо в них міститься невизнання результатів, отриманих шляхом погрози чи застосування сили. У цьому вбачається своєрідна санкція.

Практика дозволяє виокремити два види контрзаходів (санкцій): індивідуальні (самодопомога) іколективні (у рамках міжнародних організацій). Кожний вид має декілька форм: індивідуальні:реторсії, репресалії, невизнання, розрив відносин, самооборона; колективні - відмова у членстві в організації, призупинення прав члена організації, виключення з міжнародного спілкування, колективні збройні заходи.

Реторсії - це заходи впливу однієї держави на іншу, що мають наметі спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але, проте, правомірні дії.

Репресалії - односторонні примусові заходи, що допускаються міжнародним правом як контрзахід у разі правопорушення. Вони здійснюються відповідно до міжнародного права, але оскільки є контрзаходами щодо правопорушника, остільки можуть виходити за рамки міжнародного права в тих межах, що визначаються характером правопорушення.

Самооборона - особливий вид санкцій, оскільки передбачає збройні примусові заходи. Право на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН може бути реалізоване виключно у відповідь на збройний напад.

Видом репресалій є ембарго - дія держави, котра обмежує, призупиняє чи припиняє її торгово-економічні зв'язки з іншою країною або країнами. Ембарго, як засіб економічного тиснення, застосовується до держави, дії якої загрожують міжнародній безпеці і, отже, є протиправними. 

Невизнання є відмовою визнавати ситуацію, створену неправомірними актами.

96.Відповідальність міжнародних організацій На міжнародній арені міжнародна організація діє через свої органи й посадових осіб, тому фактично міжнародні правопорушення можуть робити саме вони. У цьому випадку може виникнути подвійна відповідальність організації. По-перше, перед державами-членами за порушення посадовою особою'або органом організації статутних положень і, по-друге, перед міжнародним співтовариством у цілому при порушенні норм загальногоміжнародного права. У зв"язку з тим що діяльність міжнародних організацій носить функціональний характер і їхній статус як суб"єктів міжнародногоправа відрізняється від статусу держав, питання про політичну відповідальність міжнародних організацій перебуває в стадії розробки й у практиці жодного разу не виникав. У доктрині ж міжнародного права існує думка, що до міжнародних організацій застосовні всі форми політичної відповідальності, не суперечній специфіці їх міжнародної правосуб"єктності

У цей час у міжнародній практиці проблема відповідальності міжнародних організацій вирішується переважно в площині компенсації матеріального збитку. Так, у ряді угод по космосі - Договорі про принципи діяльності держав по дослідженню й використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, 1967 р.; Угоді про рятування космонавтів, поверненні космонавтів і поверненні об"єктів, запущених у космічний простір, 1968 р.; Конвенції про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об"єктами, 1972 р.- є норми, що встановлюють відповідальністьміжнародних організацій і держав, що беруть участь у них, за збиток, що з"явився результатом космічної діяльності оскільки міжнародні організації часом не можуть самостійно компенсувати заподіяний ними збиток, виникає питання про необхідність солідарної відповідальності як самої організації, так і її держав-членів. Такий вид відповідальності, зокрема, передбачений ст. V Конвенції про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об'єктами 1972 г.

Специфіка діяльності міжнародної організації може привести до заподіяння матеріального збитку її посадовим особам, майну й приміщенням. У цих випадках міжнародна організація може виступати суб'єктом міжнародних претензій до причинителям збитку. Це знайшло підтвердження в консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. «Про відшкодування збитку, понесеного на службі ООН». На підставі факту вбивства ізраїльськими терористами посередника ООН у збройному конфлікті між Ізраїлем і арабськими державами графа Бернадота й полковника Сірий Міжнародний Суд ООН визнав, що Організація Об'єднаних Націй як суб'єкт міжнародного права й носій міжнародних прав і обов'язків може здійснювати свої права шляхом пред'явлення міжнародних претензій