74. Державна територія: складові і іх правовий статус.

До складу державної території можуть входити всі простори в геофізичному розумінні, за винятком космічного, що знаходяться в межах державного кордону, включаючи земні надра.

Як державна територія розглядаються також морські, повітряні і космічні кораблі, а також трубопроводи і кабелі, прокладені по території з міжнародним режимом.

Юридична природа і правовий статус державної території визначається територіальним верховенством держави, його суверенною владою, що виключає будь-яку іншу іноземну владу на території держави.

У Римському праві це виражалося терміном "dominium" на відміну від "imperium", що означає суверенну владу над фізичними особами. В межах державної території у повному обсязі діє вся законодавча, виконавча, судова й адміністративна влада держави. Юридична природа і правовий статус державної території підкреслюється в ряді основних принципів сучасного міжнародного права.

Зокрема, це найбільш чітко проглядається в таких принципах, як принцип суверенної рівності, територіальної цілісності, незастосування сили, непорушності кордонів та ін.

Будь-яка іноземна діяльність у межах державної території можлива тільки з дозволу держави.

Державна територія являє собою матеріальну основу держави, і її межі визначаються державними кордонами (сухопутними, водними, морськими, повітряними (до висот 100-110 км). Цим, зокрема, пояснюється жорстка позиція України щодо необхідності чіткого розмежування морських просторів в Азовському морі, Керченській протоці і Чорному морі після розпаду СРСР.

Правовий режим державних кордонів визначається державою. В теорії міжнародного права у питанні, що стосується юридичної природи державної території, мали місце різноманітні підходи до його вирішення. До середини XIX століття домінував погляд, що розглядав державну територію як річ. як предмет володіння. Такий погляд визначав і засоби зміни кордонів державної території: експропріація, купівля, дарування, обмін та ін.

75. Підстави і порядок зміни державної території

Територія держави може змінюватися, внаслідок:

1. поділу існуючої держави, виходу частини території зі складу держави, об'єднання двох або декількох держав;

2. національно-визвольної боротьби і реалізації права на самовизначення;

3. обміну державними територіями за згодою сторін (так, за Угодою 1954 р. СРСР та Іран обмінялися ділянками своєї території);

4. застосування заходів відповідальності за агресію (наприклад, відторгнення Пруссії від Німеччини в 1945 р. і передача Східної Пруссії Польщі та СРСР);

5. цесії — укладення відповідного договору стосовно території.

У XX ст. значну роль відігравав принцип самовизначення народів. Його реалізація призвела до масштабних територіальних змін, в результаті яких на політичній карті світу з'явилось безліч нових держав. З огляду на це міжнародне право допускає правомірні способи зміни державної території.

Правомірними способами територіальних змін є:

1. Цесія - це передача частини території однієї держави іншій на підставі договору між ними (поступка території). Вона, як правило, вимагає компенсації в грошовій чи в іншій формі.

2. Плебісцит - це всенародне голосування з питання державної приналежності певній території. Голосування може проводитися як на основі внутрішньодержавного акта, так і відповідно до міжнародного договору. Плебісцит проводиться частіше для вирішення територіальних питань, а референдум - для прийняття, відміни чи внесення змін у закони, Конституції.

3. Ад'юдикація — підстава територіальних змін, яка передбачає взаємну згоду держав сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнародних судових або арбітражних органів, чиї рішення

обов'язкові для сторін (Міжнародний суд ООН).

Неправомірними способами територіальних змін визначають:

дебеляцію - завоювання, захоплення територій за допомогою сили в результаті збройних конфліктів;

анексію - загарбання, насильницьке приєднання державою території, яка належить іншій державі або народу, грубе порушення норм міжнародного права.