Робота №8

з предмету “Теорія міжнародних відносин”

на прикладі

російсько-грузинського конфлікту

і подальшого протистояння

Виконав:

Василина Дмитро

Студент ІІІ курсу МП, 1 групи

1. Збір і обробка інформації.

Найбільш значимі етапи в одержанні інформації структуровано в попередніх 7 (семи) роботах.

2. Аналіз зовнішньополітичної інформації

Аналіз зовнішньополітичної інформації здійснено в попередніх 7 (семи) роботах. Здійснено перевірку на достовірність, фільтрацію, агрегацію і класифікацію, а також перевірку узгодженості й узагальнення.

3. Виявлення проблемної ситуації і її кваліфікація

Прагненням Росії є не тільки постачати власні енергоносії переважним чином до Європи та контролювати шляхи їх поставок, а значить отримувати прибутки і від транзиту, але й взяти на себе роль єдиного посередника в поставках газу та нафти з країн Каспію і Центральної Азії, забезпечення лояльності світового співтовариства до власних дій, забезпечення підконтрольності територій Південної Осетії та Абхазії. А що ж до Грузії, то для неї проблемна ситуація поставала у вигляді збереження власної територіальної цілісності, тобто не допущення дестабілізації регіону шляхом гри щодо незалежності Південної Осетії та Абхазії, а також у забезпеченні можливостей самостійного транспортування каспійської нафти до Європи. Щодо Південної Осетії та Абхазії − отримання незалежності. Щодо Туркменістану, Казахстану і Азербайджану − забезпечення спокійного і ефективного видобутку та експорту власних енергоносіїв. Щодо Азербайджану ще можна зазначити − не розростання конфлікту в Нагорному Карабасі. Для країн ЄС забезпечення виважених цін і стабільних поставок енергоносіїв. Для США − недопущення реалізації інтересів РФ, відстоювання власних позицій в країнах Каспію, Центральної Азії. В даній ситуації задоволення потреб РФ може відбутися тільки за рахунок незадоволення інтересів інших суб’єктів, а саме Грузії, ЄС та США, в цьому і полягає проблемка ситуація.

Кваліфікація проблемної ситуації: дана ПС є міжнародним конфліктом.

Збіг інтересів щодо об’єкту взаємодії “Енергоносії країн Каспію та Центральної Азії” є повним, проте з різними модулями і векторами (що є зазначеним вище) для суб’єктів МВ, яких цікавить даний об’єкт. В даній ситуації задоволення потреб РФ може відбутися тільки за рахунок незадоволення інтересів інших суб’єктів, а саме Грузії, ЄС та США.

Хід конфлікту визначається цілями суб’єктів, які мають достатньо ресурсів щоб вирішально впливати на нього. РФ має ціль-ідеал - поширити свій вплив на регіон аж до приєднання його територіально. США прагнуть розширити НАТО на Схід, для цього готують Грузію до вступу ( фінансує реорганізацію ЗС Грузії, постачає озброєння). “Воротами”, в НАТО для Грузії стане Туреччина, якій таке зближення, яке посилить власні позиції в регіоні є дуже вигідним. Членство Грузії в НАТО – гарантія стабільності, а отже реалізуються проекти “Шовковий шлях”, енергетичні магістралі - “Баку – Тбілісі - Ерзерум ” та “Баку – Тбілісі - Джейхан”. Абхазія є тим важелем, який має вирішальний вплив на досягнення даних цілей. Вирішення конфлікту можливе лише за умови виведення російських миротворчих військ та введення миротворчих військ ООН. Зрозуміло, що фактично неможливо. У зв’язку з чим РФ просто продовжує посилювати свої позиції – реалізує цілі-діяльності, подальший і стабільний тиск на Грузію з метою підтримання нестабільності в регіоні. Відповідно до оцінок експертів, Грузія може забезпечувати повну незалежність від російських постачань енергоносіїв, що означає для Москви поступову втрату впливу на Грузію.

Отже конфлікт проходить у відповідності з реалізацією найвпливовішими суб’єктами своїх цілей. Цілі рухомі в часі, тобто встановлені строки їх реалізації, які залежать від важливості та характеру самих цілей.

Конфлікт довкола Південної Осетії і Абхазії вплинув на різноманітні аспекти діяльності в Європі та світі. Зараз особливу увагу слід звернути на енергетичний аспект конфлікту на Кавказі, який зачіпає інтереси багатьох енергетичних гравців регіону. Все більшу занепокоєність РФ викликали обхідні і неконтрольовані нею шляхи поставок енергоносіїв, починаючи від газопроводу Баку–Тбілісі–Ерзурум та нафтопроводу Баку–Тбілісі–Джейран, до перспектив створення газопроводу Набукко та використання нафтопроводу Одеса–Броди і нафтопроводів Грузії для збільшення обсягів транспортування каспійської нафти до Європи. Відбулось зростання обсягів видобутку нафти в Казахстані та газу в Туркменістані і збільшення перспектив перетворення Азербайджану на головного транзитера в Каспійському регіоні. Склалася ситуація, за якої Росія почала втрачати контроль над транзитом каспійських і центрально-азійських енергоносіїв, а Азербайджан разом з Грузією мали перспективу стати головними країнами їх транзиту до важливих споживачів енергоресурсів на Заході. Чого РФ допускати ніяк не хотіла, тому була використана причина допомоги російським громадянам і сприяння незалежності Південної Осетії та Абхазії на фоні етнічно-національного конфлікту. Україна була і прагне також залишатись важливим потенційним транзитером каспійських і центрально-азійських енергоносіїв до Європейського Союзу, який прагне максимально забезпечити їхні стабільні ціни та постачання, а також диверсифікувати їхній імпорт, зменшивши залежність від Росії. Щодо позиції США то вона не сприяла зміцненню відносин між Росією та Грузією. Прагнення Вашингтона закріпитися на Кавказі, попри традиційно сильну присутність Росії в цьому регіоні, викликало в Москві дедалі більше роздратування. Це роздратування посилилось тим, що курс Вашингтона аж ніяк не сприяв реалізації проголошених РФ цілей.

4. Формування цілей суб'єктів.

Цілі основиних суб’єктів:

РФ − 1. Взяти на себе роль єдиного посередника в поставках газу та нафти з країн Каспію і Центральної Азії.

2. Сприятливе висвітлення інформації, досягнення лояльного ставлення з боку світового співтовариства і громадськості

Грузія − 1. Збереження територіальної цілісності.

2. Стати однією із головних країн транзиту центрально-азійських енергоносіїв.

ЄС − Забезпечити стабільні ціни та постачання центрально-азійських енергоносіїв, диверсифікувати енергетичну залежність від РФ.

США − Підтримувати свій реальний визначальний вплив на світове співтовариство, який потрохи слабне, задля реалізації конкретних власних економічних інтересів.

5. Побудова моделі конкретного міжнародного процесу. (Даний пункт повинний являти собою конкретну схему, що відображає в хронологічному порядку максимально велику кількість подій, фактів, дій суб'єктів, які відбулися за період обраного ПЧК.)

Передісторія конфлікту

Етнічні осетини складають відносну більшість на території Південної Осетії, однак на території автономії була значна грузинська меншина — близько третини від загалу населення регіону. Стосунки між Грузією і Південною Осетією загострилися після розпаду Радянського союзу, коли осетини намагалися об'єднатися з частиною свого народу в Північній Осетії, яка знаходиться на території Росії. Непорозуміння між двома народами призвели до громадянської війни та проголошення незалежності у Південній Осетії у 1992 р. У 2006 р. на власному референдумі мешканці регіону підтвердили свій намір відокремитися від Грузії. Незважаючи на це, референдум був визнаний неправовим і незалежність регіону не була визнана жодною країною світу. За мандатом СНД в регіоні розташовані миротворці з трьох сторін конфлікту: Росії, Грузії та Південної Осетії. Стосункі між Цхінвалі та Тбілісі у великій мірі залежали від ставлення Росії до конфлікту та уряду Грузії. Зокрема, Росія надала громадянство більшості мешканців регіону всупереч протестам з Тбілісі. З приходом до влади президента Михайла Саакашвілі, було зроблено декілька спроб домовитися з урядом сепаратистів у Цхінвалі, однак перемови не дали позитивного результату. Низка оглядачів пов'язують провал спроб інтеграції Південної Осетії та загострення конфлікту з наміром Грузії приєднатися до НАТО та негативним ставленням до цього російської влади.

Військові дії

Початок конфлікту

Загострення ситуації на кордоні між автономією та Грузією почалося наприкінці липня та на початку серпня 2008 року. Кожна із сторін звинувачувала іншу у початку військових дій. Значне погіршення відбулося 1 серпня, коли в результаті терористичного акту були поранені шестеро грузинських поліцейських. У відповідь на це почався обстріл Цхінвалі з грузинського боку, що викликало ескалацію конфлікту та обстріл позицій супротивника з обох сторін. 3 серпня Південна Осетія почала евакуацію цивільного населення з Цхінвалі — було евакуйовано близько 2,5 тисяч людей.

7 серпня президент Саакашвілі виступив по телебаченню із заявою стосовно протистояння навколо Цхінвалі, обіцяв автономію Осетії, амністію учасникам боїв та проголосив одностороннє припинення вогню. Незважаючи на це, вночі продовжилися обстріли грузинських сіл, що призвело до повномаштабного наступу грузинських сил на позиції сепаратистів, що було охарактеризоване, як спроба «відновити конституційний лад на частині території Грузії». О 23:00 того ж дня, президент Південної Осетії Едуард Кокойти заявив про початок штурму Цхінвалі грузинською стороною. Від 00:30 восьмого серпня до 17:30 дев'ятого серпня Цхінвалі обстрілювали 18 реактивних систем залпового вогню «Град». У проміжках між ракетними ударами у місто з боків с. Хетагурово та с. Ергнеті заходили підрозділи Горійської танкової бригади, 2-ї, 3-ї, 4-ї піхотних бригад міністерства оборони Грузії, з боку с. Тамарашені спецназ міністерства внутрішніх справ Грузії. За словами грузинських високопосадовців рішення атакувати Цхінвалі було прийнято тільки тоді, коли колона російської військової техніки почала заходити у Південну Осетію через Рокський тунель. «Почався штурм Цхінвалі», — сказав він по телефону близько 23:00 (за київським часом). «Цхінвалі обстрілюється з установок Град, гаубиць і великокаліберних мінометів», — заявив Кокойти. О 4:45 ранку 8 серпня міністр уряду Грузії Тимурі Якобашвілі заявив, що грузинські війська контролювали значні території регіону і майже вибили сепаратистів із столиці автономії.