81. Міжнародно-правове регулювання громадянства

Проблема громадянства винятково важлива як для науки міжнародного права, так і для практичної державно-правової діяльності. Громадянство є одним з основних ознак державного суверенітету, а в суверенітеті окремої держави, у свою чергу, міститься джерело існування й розвитку громадянства.

Інститут громадянства пов'язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а й з обов'язком держави забезпечувати захист прав і законних інтересів громадян цієї держави. Відповідно до Загальної Декларації прав людини "право на громадянство є невід'ємним правом людини». Громадянство, як суб'єктивне право людини, визнається багатьма конституціями народів світу. У цьому плані законодавство України про громадянство відповідає вимогам міжнародно-правових стандартів забезпечення прав і свобод людини.

Населення зазвичай визначається як сукупність індивідів, які проживають у певний час на території конкретної держави і підлеглих його юрисдикції.

До складу населення будь-якої держави входять громадяни цієї держави, іноземці та особи без громадянства (апатриди). Іноді виділяють і проміжну групу - осіб, які мають подвійне громадянство (біпатриди). Проте найчастіше дані особи входять в першу групу, тобто громадян певної держави.

Правовий статус населення визначається передусім нормами внутрішньодержавного права. Разом з тим є чимало проблем, пов'язаних з населенням, які здавна регулюються нормами звичайного і договірного міжнародного права. У міру розвитку політичних, соціально-економічних культурних, науково-технічних зв'язків між державами зростає число питань, пов'язаних з населенням, за якими держави здійснюють взаємовигідне співробітництво. В даний час питання правового статусу населення і за внутрішньодержавним, і з міжнародного права вирішуються в контексті забезпечення прав і основних свобод людини.

З незапам'ятних часів держави здійснюють співробітництво з питань громадянства та правового статусу іноземців. Пояснюється це зацікавленістю держав у захисті прав своїх громадян, які перебувають за кордоном. Разом з тим міжнародне суспільство прагнуло також забезпечити правову захищеність та іноземців. Це вимагали перш за все постійно розвиваються міжнародні торгово-економічні відносини.

Міжнародно-правова база щодо питань громадянства досить обширна і включає ряд конвенцій та міжнародних договорів з різних проблем, пов'язаних з інститутом громадянства. Основними з них є: Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейська конвенція про громадянство Страсбург, 6 жовтня 1997 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки від 20 лютого 1957 р., Конвенція про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 , Конвенція про скорочення випадків багатогромадянства та про військову повинність у випадках багатогромадянства, Конвенція про рівноправність громадян держави іноземців та осіб без громадянства у сфері соціального забезпечення № 118, а також Протокол що стосується конкретного випадку безгромадянства від 12 квітня 1930 р., Спеціальний Протокол що стосується безгромадянства та ряд інших актів міжнародного характеру.

У даній роботі зроблена спроба, на підставі міжнародних угод, дати загальну характеристику інституту громадянства, порядку і способів набуття громадянства, виходу з нього, а також охарактеризувати основні поняття, пов'язані з цією проблемою («біпатризму», «апатрізма», поняття «іноземець» , «біженець» і т.д.). З'ясувати роль і значення інституту громадянства в міжнародному праві, а також вплив міжнародної практики з питань громадянства на законодавство різних держав і правових систем в цілому.

Для більш повного розуміння проблеми вважаю за необхідне розпочати свою роботу з визначення терміна «громадянство» і різними його формулюваннями, використовуваними в літературі з курсу «Міжнародне право»

Поняття громадянства та його значення для міжнародного права.

Основу правового статусу індивіда утворюють   правовідносини громадянства. Сутність громадянства полягає у взаємовідносинах людини і держави.

У вітчизняній науці міжнародного права і законодавстві з питань громадянства є багато визначень інституту громадянства, але, як вважається, всі вони грішать певною неповнотою, а іноді й суперечливістю.

Так, наприклад, в семитомне «Курсі міжнародного права» міститься наступна дефініція громадянства: «Громадянство - це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, яка виражається в сукупності їх взаємних прав і обов'язків і означає підпорядкування даної особи суверенною владі відповідної держави незалежно від свого місцезнаходження ... Громадянство - це юридична приналежність тієї чи іншої особи до державно організованого суспільства. Громадянство - стійкий правовий зв'язок, оскільки навіть у разі тривалого перебування громадянина за кордоном вона не переривається ».

З приводу такого формулювання громадянства виникає ряд питань. По-перше, викликає сумнів, що громадянин, незалежно від свого місцезнаходження, підпорядкований суверенної влади держави своєї громадянської належності, оскільки, як іноземця на території іншої держави, він, безумовно, підпорядкований юрисдикції держави перебування. По-друге, на території будь-якої держави в будь-який час знаходяться не тільки громадяни даної держави, але й інші особи-іноземні громадяни та особи без громадянства, які в даний момент проживають на його території, складаючи його населення .*

Ст. 2. Європейської конвенції про громадянство дає наступне визначення громадянства: "громадянство" означає правовий зв'язок між особою та державою без вказівки етнічного походження цієї особи ".** Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. містить таке визначення громадянства-«громадянство Україна-правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках ».***

У доктрині міжнародного права та національному законодавстві деяких держав замість терміна «громадянство», використовується термін «підданство», причому в якості цілком рівнозначних. Як видається, ці терміни не є рівнозначними. Підданство відрізняється від громадянства насамперед тим, що воно:

По-перше, є інститутом монархічної держави і позначає політико-правовий зв'язок підданого з монархом;

По-друге, така правова зв'язок характеризується не взаємним і равнообязаннимі, як при громадянство, а одностороннім характером: підданий несе перед монархом тільки обов'язки, а монарх по відношенню до індивіда має тільки права;

По-третє, в історичній ретроспективі інститут підданства передував виникненню інституту громадянства, який вперше з'являється в епоху буржуазних революцій.

Слід враховувати, що в деяких сучасних монархіях інститут підданства там, де він ще офіційно існує, нічим не відрізняється від інституту громадянства. Так, наприклад, в Акті про британське підданство від 30 липня 1948 року (п. 2 статті 1, частина 1) вказувалося: «вираз« британський підданий »і вираз« громадянин Співдружності »мають те ж значення». У більшості ж держав із монархічною формою правління використовується поняття громадянства.

Щодо громадянства можуть бути виділені правові стани індивіда, що знаходиться в будь-який час на території конкретної держави.