90. Співробітництво держав в галузі прав і свобод людини в рамках Ради Європи

Рада Європи (РЄ) – найстаріша загальноєвропейська організація, яка була створена 5 травня 1949 року з метою «досягнення більшого єднання між її членами для збереження і втілення у життя ідеалів і принципів, які є їх спільним надбанням, сприяння їх економічному та соціальному прогресу». Основною статутною умовою для приєднання країн до РЄ є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основоположні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією. Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, спрямованість на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів. Метою Ради Європи є: захист прав людини і поширення демократії; співробітництво з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я; зближення всіх країн Європи. Вищим органом Ради Європи є Комітет міністрів, що складається з міністрів закордонних справ держав-членів. . Головним пріоритетом у роботі Ради Європи є захист прав людини та основних свобод в країнах-членах Ради Європи. Основними напрямами цієї діяльності є:

- Створення ефективної системи контролю, захисту і поваги прав і свобод особистості через дію Європейської конвенції з прав людини, Європейського Суду з прав людини, діяльність Комітету Парламентської Асамблеї з моніторингу, підтримка системи інститутів прав людини та неурядових організацій у цій сфері;

- Виявлення і запобігання нових загроз та порушень прав людини і приниження людської гідності за допомогою нових конвенцій і резолюцій;

- Залучення уваги політиків, владних структур та громадськості до значущості прав людини (інформаційні кампанії, діяльність Європейської комісії за демократію, Європейського центру молоді, функціонування в Страсбурзі бібліотеки прав людини, вивчення прав людини в школах, вузах)

91.Форми і напрямки співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю

Договори стосовно боротьби зі злочинністю:

1локальні

2.міждержавні

3.па всєму міру

Форми співпраці держав на рівні універсальних угод та двосторонніх договорів Боротьба зі злочинністю ведеться у всесвітньому масштабі шляхом укладення міжнародних угод на міждержавній основі, з використанням міжнародних та регіональних організацій, а також на двосторонній основі. Отже, міжнародні угоди у цій сфері можуть бути:

1) багатосторонніми міжнародно-правовими угодами з регламентації певних галузей чи інститутів міжнародного права, в яких містяться правові норми, що стосуються певних злочинів міжнародного характеру. Наприклад, у Конвенції ООН з морського права 1982 року у відповідному розділі визна-чені права та обов’язки держав у боротьбі з піратством, перевезенням рабів тощо;

2)багатосторонніми міжнародно-правовими угодами щодо боротьби з окремими видами злочинів міжнародного характеру. Наприклад, Женевська конвенція про боротьбу із підробкою грошових знаків 1929 року, Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психо-тропних речовин 1988 року тощо;

3) регіональними міжнародно-правовими угодами щодо боротьби зі зло-чинами міжнародного характеру;

4) двосторонніми міжнародно-правовими угодами про боротьбу з деяки-ми видами злочинів міжнародного характеру;

5) двосторонні міжнародно-правові угоди про надання правової допомо-ги та видачу злочинців тощо. Важливим моментом у визначення напрямків співробітництва є ко-ординація діяльності держав у боротьбі з міжнародною злочинністю. Вона здійснюється під егідою низки міжнародних організацій універсального та регіонального характеру.