85. Поняття і види притулку

В Україні це право закріплене в Конституції України: «Іноземцям і особам без громадянства може бути наданий притулок у порядку, встановленому законом» (ч. 2 статті 26). Аналогічні положення містяться в конституціях багатьох держав світу, наприклад у ч.І статті 28 Конституції Російської Федерації, ч. З статті 10 Конституції Італії, п. 1 статті 16-а Основного Закону ФРН, п.4 статті 13 Конституції Іспанії й ін. У статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року визначено: «І. Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком. 2. Це право не може бути використане у разі переслідування, дійсно заснованого на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй». Подібні правоположення містяться й у ряді інших міжнародних актів, наприклад у Декларації ООН «Про територіальний притулок», прийнятій на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2312 (XXII) 14 грудня 1967 року, у Декларації про територіальний притулок, прийнятій Радою Європи в 1997 році. Відповідно до останнього документа, право притулку дається будь-якій особі, що має цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Слід зазначити те, що надання притулку є мирним і гуманним актом і не вважається недружнім актом стосовно будь-якої держави. Право притулку — право держави надати можливість в'їзду і перебування на своїй території іноземцям, які у себе за батьківщині переслідуються за суспільно-політичну, наукову або релігійну діяльність. Передбачає право переслідуваної особи звертатися до будь-якої іноземної держави з проханням про надання притулку і правового захисту, а також право держави не видавати особу країні, яка вимагає її видачі.

Надання права притулку є невід'ємним правом держави, яка відповідно до свого внутрішнього законодавства сама визначає, яким особам і на яких умовах надає притулок. Однак при цьому держави мають зважати на вимоги загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. За цими нормами право притулку не може бути надано: воєнним злочинцям; кримінальним злочинцям, видачу яких передбачено багатосторонніми конвенціями по боротьбі з кримінальними злочинами або двосторонніми угодами окремих держав; особам, які здійснили злочинні дії, що суперечать цілям і принципам ООН.

Основними міжнародно-правовими актами, що регулюють питання права притулку, є Загальна декларація прав людини 1948 року і Декларація про територіальний притулок 1967 року.

Обов'язковою умовою при розв'язанні питання про надання притулку є подача заяви зацікавленою особою. За своїм правовим становищем особа, якій надано притулок, прирівнюється або до іноземців, якщо вона зберігає громадянство своєї держави, або до осіб без громадянства, якщо вона втрачає громадянство своєї держави. В обох випадках особа, якій надано притулок, втрачає право на дипломатичний захист з боку своєї держави.

У міжнародному праві розрізняють територіальний і дипломатичний притулки. Перший означає надання будь-якій особі (особам) можливості укритися від переслідувань, політичного характеру на території конкретної держави; другий — надання державою такої ж можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на іноземному військовому кораблі, що знаходяться на території іншої держави. Проте дипломатичний притулок одержав дуже широке поширення в договірній практиці держав Латинської Америки , визнали право дипломатичного притулку і розробили процедуру його надання. Є випадки надання такого притулку й у Європі. Так, загальновідомий факт надання під час угорського повстання в жовтні 1956 року дипломатичного притулку посольством США католицькому кардиналу Мін-дсенті, а деяким міністрам тимчасового уряду Угорщини — посольством Югославії.