37)Призупинення дії міжнародного договору

Призупинення міжнародного договору означає тимчасове припинення його дії й може здійснюватися як відносно всіх учасників договору, так і стосовно якогось окремого учасника відповідно до положень договору або за згодою всіх учасників. Крім того, два або трохи учасники багатостороннього договору можуть укласти угоду про призупинення дії договору у відносинах між собою, якщо таке призупинення передбачається договором або ним не забороняється, а також якщо воно не впливає на реалізацію прав і обов'язків інших учасників і не є несумісним із цілями й об'єктом договору

Учасники міжнародних договорів повинні дотримуватися правила эстоппеля. Відповідно до цього правила учасник договору втрачає право посилатися на підстави припинення, призупинення або недійсності міжнародного договору. Відбувається це тоді, коли учасник договору, знаючи про наявність таких підстав, виразно або мовчазно погодився (у силу його поводження) з тим, що договір залежно від випадку дійсний, зберігає силу або залишається в дії (ст. 45 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).

На практиці застосування эстоппеля - складний і суперечливий процес, оскільки поняття «поводження держав» одержує досить широку інтерпретацію зацікавленими учасниками договору

Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. не дає певної відповіді на питання про вплив війни на дію міжнародних договорів. У ст. 73 Конвенції говориться: «Положення справжньої Конвенції не прирікають жодного з питань, які можуть виникнути відносно договору... з початку воєнних дій між державами».

Аналіз же договірної практики й звичаєвого права дозволяє зробити деякі висновки відносно порушеної проблеми. Так, двосторонні політичні договори (про дружбу й співробітництво, про ненапад, про створення союзу, про дипломатичні й консульські відносини й т.п.), що були в силі на момент початку війни, припиняють свою дію. Припиняють своя дія договори економічні й по спеціальних питаннях (про науково-технічний, культурний і інший види співробітництва). Після закінчення війни держави приймають рішення про їхнє поновлення або припинення

Багатосторонні договори з початком війни між деякими учасниками цих договорів продовжують у цілому діяти, однак із припиненням своєї дії у взаєминах воюючих держав до закінчення війни. У взаєминах нейтральних учасників договору й воюючих учасників такі договори зберігають свою силу

Ряд міжнародних договорів, укладених на випадок війни, з початком бойових дій починають застосовуватися. Насамперед це ставиться до Гаазьких конвенцій про закони й звичаї війни 1899 і 1907 р. і Женевським конвенціям про захист жертв війни 1949 г.

38)Застереження до міжнародного договору

У зв'язку с тим, що міжнародний договір є складним і багатоаспектним правовим актом, цілком зрозуміло, що його окремі положення можуть не відповідати інтересам певної держави. Щоб не зачіпати нтереси держав, у праві міжнародних договорів існує інститут застережень. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. закріплене правило: держава може під час ідписання, ратифікації, прийнятті або твердженні договору або приєднанні до нього сформулювати застереження, якщо договір не забороняє внесення застережень (ст. 19). При цьому застереження означає однобічну заяву держави, за допомогою якого воно бажає виключити або змінити у відношенні себе юридична дія певних положень договору. Застереження, зроблене під час ідписання міжнародного договору, повинна бути також підтверджена й при його ратифікації

У випадку прийняття застереження іншими учасниками договору він діє відносно держави, що заявили її, відповідно до положень застереження. Будь-яка держава вправі заперечувати проти застереження якого-небудь учасника договору. У такому випадку договір між цими учасниками буде діяти в тій частині, який застереження не стосується. Хоча держава, що заперечує проти застереження, може заявити, що не визнає себе зв'язаним зобов'язаннями договору відносно учасника, що зробив застереження. Наприклад, Україна зробила 16 оговорок до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав 1991 р. при його ратифікації. Внесення Верховною Радою України настільки численних застережень до невеликого по обсязі документу викликало справедливу критику в Україні й за її межами, оскільки деякі з них не відповідали положенням самої Угоди про створення СНД і нормам Віденської конвенції 1969 р. Пояснюється це тим, що по суті ці застереження є виправленнями до Угоди 1991 р., тому що змінюють його, а процедура прийняття виправлень і по положеннях Угоди (ст. 10), і по нормах Віденської конвенції 1969 р. (ст.ст. 39-41) інша, чим процедура внесення застережень. Наприклад, не може вважатися застереженням те, що прийняв під такою назвою Верховна Рада України 12 грудня 1991 р. у п. 1: «Замінити назва Угоди, виключивши слово «створення», і слово «Співдружність» писати з малої букви. Заголовок повинен читатися так: «Угоду про співдружність незалежних Держав». Те ж ставиться й до пунктів 2-4 рішення Верховної Ради України від 12 грудня 1991 р. Зміст відзначених пунктів, названих парламентом України терміном «застереження», виразно свідчить, що це виправлення до Угоди про створення СНД 1991 р. У міжнародному ж праві застереження повинні бути застереженнями, а виправлення - виправленнями

Застереження, заперечення й прийняття застережень повинні оформлятися в письмовому виді й доводити до відомості учасників договору; згода ж на застереження може бути й мовчазним. Учасник договору, що зробив застереження, у будь-який час може відмовитися від її. При цьому згоди учасників, що прийняли застереження, не потрібно. Держава, що заперечує проти застереження, також може зняти свої заперечення в будь-який момент. І зняття застереження, і відмова від її повинні здійснюватися в письмовій формі

Під час ідписання, ратифікації, прийнятті, твердженні або приєднанні до міжнародного договору держави можуть робити заяви, у яких розкривають зміст своєї позиції по предметі договірного регулювання. Дані заяви є однобічними актами, що не тягнуть міжнародно-правових наслідків. Подібні заяви також не слід змішувати із застереженнями до міжнародного договору

Відповідно до Віденської конвенції 1969 р. договір може бути змінений за згодою між його учасниками шляхом внесення виправлень (ст. 39). При цьому всі договірні сторони повинні повідомлятися про будь-яку пропозицію, що стосується виправлень до багатостороннього договору, причому кожне з договірних держав має право брати участь в: а) ухваленні рішення про те, що варто зробити відносно такої пропозиції; Ь) переговорах і висновку будь-якої угоди про внесення виправлень вдоговор. Два або трохи учасники багатостороннього договору можуть укласти угоду про зміну договору тільки у взаєминах між собою, якщо:

a) можливість такої зміни передбачається самим договором; або

b) така зміна не забороняється договором і:

і) не впливає на користування іншими учасниками своїми правами за договором або на виконання ними своїх зобов'язань; і

іі) не зачіпає положення, відступ від якого є несумісним з ефективним здійсненням об'єкта й цілей договору в цілому (п. 1 ст. 41 Віденської конвенції 1969 р.).

Як видно, виправлення й по своєму призначенню, і по процедурі прийняття істотно відрізняються від застережень. За допомогою виправлень змінюється договір, а застереження в основному уточнюють застосовність певних положень договору відносно конкретного учасника. При цьому принципове значення має норма про те, що застереження не повинні суперечити об'єкту й цілям договору