33. Суб’єкти і об’єкти міжнародного договору

 Суб’єктами права міжнародних договорів є держави, міжнародні організації, а в окремих випадках – також народи, що борються за своє звільнення в особі органів національно-визвольного руху. Держави в силу свого суверенітету ipso facto володіють універсальною договірною правоздатністю. Договірна правоздатність міжнародних організацій визначається її установчими актами, прийнятими у відповідності з ними рішеннями і резолюціями, а також практикою діяльності самої міжнародної організації. Інші специфічні суб’єкти міжнародного права (міжнародні неурядові організації, ТНК, фізичні особи тощо) не володіють публічною договірною правоздатністю і не можуть бути суб’єктами права міжнародних договорів. Навіть якщо вони і вступають у договірні відносини з державами чи міжнародними організаціями, такі договори мають приватноправовий або неправовий характер.

Об’єктом міжнародного договору є відносини між суб’єк­тами міжнародного права з приводу матеріальних і немате­ріальних благ, дій та утримання від них. Фактично об’єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини. За об’єктами регулювання договори поділяють­ся на політичні, економічні, науково-технічні й ін.

34. Умови дійсності міжнародного договору

Дійсність міжнародного договору - це особлива його якість. Тільки дійсні міжнародні договори є джерелами обов'язкових для держав міжнародно-правових норм.

Докладному розгляду проблема дійсності міжнародних договорів була піддана в доповідях англійського юриста Дж.Фіцморіса, поданих у Комісію міжнародного права ООН в 1956-1958 роках. Але Фіцморіс украй розширив поняття "дійсність", включаючи сюди майже всі питання дії міжнародних договорів, починаючи від набуття чинності.

При прийнятті Віденської конвенції про право міжнародних договорів із питань дійсності, точніше, основи їх недійсності, на конференції розгорнулася гостра боротьба.

На думку багатьох юристів, у цій частині конвенції найбільш помітні елементи прогресивного розвитку міжнародного права. У той же час, визнаючи цей факт, деякі відомі юристи-міжнародники піддають критиці положення ч. V Віденської конвенції про недійсність міжнародних договорів як нібито такі, що підривають принцип суворого дотримання умов міжнародних зобов'язань. Так, І.Сінклер усіляко намагався довести неясний характер відповідних положень Віденської конвенції, які начебто створюють умови для "потенційної загрози стабільності міжнародних договірних відносин". На його думку, передусім неясним є сам вираз "недійсні договори", оскільки це стосується як випадків абсолютної недійсності, тобто, нікчемності договору з самого початку, так і випадків відносної недійсності, тобто, можливості оспорювати міжнародні договори. Труднощі виникають також через те, що Конвенція не проводить чіткої різниці в цих випадках між двосторонніми і багатосторонніми договорами. Хоча Конвенція встановлює, що дійсність міжнародних договорів може заперечуватися тільки на основі застосування цієї Конвенції, своїм негативним підходом у заголовку ч. V - "Недійсність договорів" - вона створює враження, що "немає жодної реальної презумпції на користь дійсності договорів".

У критичній статті про Віденську конвенцію щодо права міжнародних договорів, у зв'язку з поняттям імперативних норм міжнародного права, шведський юрист І.Штуцький пішов ще далі. На його думку, в міжнародному праві, на відміну від внутрішньодержавного, взагалі важко провести межу між законним і незаконним. Цього можна досягнути, тільки якщо будуть засновані наднаціональні органи.

Дійсність міжнародних договорів може мати тільки юридичну основу, передбачену міжнародним правом, і з цієї точки зору може бути визначена його міжнародно-правова повноцінність, передусім, правомірність, у силу якої договір є обов'язковим для виконання його контрагентами і для поважання всіма іншими державами.

Дійсність включає в себе поняття "правомірність", але не обмежується нею. Поняття "дійсність" ширше правомірності, це - юридична повноцінність міжнародного договору не тільки з точки зору його відповідності міжнародному праву (правомірність), але й наявність у ньому сторін, які володіють міжнародною правосуб'єктністю, погодженість їхніх воль і т. д. Дійсність означає, що повинні наставати ті юридичні наслідки, до яких прагнули суб'єкти міжнародного права, укладаючи міжнародний договір, згідно з міжнародним правом. Дійсні міжнародні договори - це такі договори, юридична сила яких не може бути заперечена з точки зору міжнародного права, проти яких не можна виставити жодних міжнародно-правових заперечень. Тільки дійсні міжнародні договори можуть породжувати правомірні наслідки для сторін, які домовляються, і тільки за такими договорами сторони можуть набувати законних, а не фіктивних прав і обов'язків, на досягнення яких була спрямована воля учасників договору. Це складає головне у змісті поняття "дійсність".

Розглядаючи питання про дійсність міжнародного договору, слід відзначити, що даний договір набув чинності згідно з його умовами, тобто, дотримані всі формальності його введення в силу в період, коли термін його не закінчився і він не був припинений будь-яким іншим засобом.

Розгляд питання про дійсність міжнародного договору припускає його дію, однак дійсність договору не є умовою його дії, як інколи помилково стверджують. У даному випадку договір буде діяти у відносинах між державами, які його визнали. Він буде дійовим, але може не володіти якістю дійсності, якщо він суперечить міжнародному праву. У зв'язку з цим Ч.Хайд відзначав: "Теоретично, будь-яка угода. спрямована на порушення основних принципів міжнародного права, повинна в цих межах розглядатися сім'єю народів, як недійсна з точки зору міжнародного права . Це положення залишається в силі, незважаючи на те, що сторони, які домовляються, не виявляють бажання визнати, що угода між ними має означений характер.

В міжнародному праві діє презумпція дійсності міжнародних договорів2. Дійсним є такий міжнародний договір, який укладено відповідно до норм міжнародного права і в якому втілено істинну угоду суб'єктів міжнародного права, що не суперечить основним принципам та іншим імперативним нормам міжнародного права.

Поняття "дія міжнародного договору" і "дійсність міжнародного договору" звучать однаково, але по суті - різні. Дія договору, в основному, характеризується часовим фактором, а дійсність визначається його відповідністю нормам міжнародного права. Породжувати юридично значущі наслідки для суб'єктів міжнародного права можуть тільки дійсні міжнародні договори.

Таким чином найважливішою умовою дійсності міжнародного договору є наявність у ньому дійсної угоди держав, без якої він не може вважатися дійсним.

Угода в договорі є результатом взаємних поступок держав, які домовляються, взаємним погодженням їх воль. Така дійсна угода може бути досягнута тільки за умови дотримання умов добровільності, взаємності і рівності. Примус, застосований до держави, яка домовляється, здійснення тиску на неї в цілому, на її органи або уповноважених, які ведуть переговори по укладанню договору, призводять до викривлення істинної волі цієї держави і, отже, до відсутності дійсної угоди та її недійсності.