39)Неприпустимість застережень до міжнародного договору

Прийняття застережень і заперечення проти них.

1. Застереження, яке напевне допускається договором, не потребує якого-небудь наступного прийняття іншими договірними державами, якщо тільки договір не передбачає такого прийняття.

2. Якщо з обмеженої кількості держав, які брали участь у переговорах, і з об'єкта та цілей договору випливає, що застосування договору в цілому між усіма його учасниками є істотною умовою для згоди кожного учасника на обов'язковість для нього договору, то застереження вимагає прийняття його всіма учасниками.

3. В тому випадку, коли договір є установчим актом міжнародної організації і якщо в ньому не передбачається інше, застереження вимагає прийняття його компетентним органом цієї організації.

4. У випадках, які не підпадають під дію попередніх пунктів, і якщо договір не передбачає інше:

a) прийняття застереження іншою договірною державою робить державу, яка сформулювала застереження, учасником цього договору відносно держави, яка прийняла застереження, якщо договір є чинним або коли він набирає чинності для цих держав;

b) заперечення іншої договірної держави проти застереження не перешкоджає набранню договором чинності між державою, яка заперечує проти застереження, і державою, яка сформулювала застереження, якщо держава, яка заперечує проти застереження, певно не заявить про протилежний намір;

c) акт, який виражає згоду держави на обов'язковість для неї договору і містить застереження, набирає чинності, як тільки принаймні одна з інших договірних держав прийме це застереження.

5. Оскільки це стосується пунктів 2 і 4 і якщо договір не передбачає інше, застереження вважається прийнятим державою, якщо вона не висловить заперечень проти нього до кінця дванадцятимісячного періоду після того, як її було повідомлено про таке застереження, або до тієї дати, коли вона виразила свою згоду на обов'язковість для неї договору, залежно від того, яка з цих дат є більш пізньою.

40) Реєстрація та опублікування міжнародних договорів

Після набрання договорами чинності вони направляються у Секретаріат ООН для їхньої реєстрації (ст. 80 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).

Стаття 18 Статуту Ліги Націй зобов'язувала держави — членів Ліги реєструвати всі свої договори в її Секретаріаті для наступного опублікування; нереєстрація міжнародного договору означала його недійсність. Міжнародна практика довела неефективність даного положення. У ст. 102 Уставу ООН зафіксовано, що будь-яка міжнародна угода, укладена членом ООН і вступив у силу, повинне бути зареєстроване в Секретаріаті цієї организации і їм опубліковано. ООН видає для цього спеціальні збірники — Treaty Series. Однак нереєстрація якого-небудь договору в Секретаріаті ООН не означає його юридичної незначності. У такому випадку жодна йз сторін договору не має права посилатися на незареєстрованний договір у жодному з органів ООН (п. 2 ст. 102 Уставу ООН). Наприклад, при виникненні суперечки між учасниками незареєстрованного договору відносно його тлумачення й застосування він не може бути переданий на розгляд Міжнародного Суду ООН.

У кожній державі також є внутрішня процедура опублікування міжнародних договорів. Так, ст. 20 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачає, що ратифіковані й міжнародні договори, що вступили в силу, України публікуються в «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України», «Зборах діючих міжнародних договорів України». Договори України, які не вимагають ратифікації, і міжурядові угоди публікуються в «Зборах постанов Правительства України». Порядок опублікування міжвідомчих договорів України визначається Правительством України.