7.Форми імплементації норм міжнародного права в правові системи держав

Реалізація — це втілення норм міжнародного права поведінці, діяльності держав та інших суб'єктів, це практичне здійснення нормативних розпорядженні. У цих офіційних документах ООН, у різних виданнях поширився термін «імплементація» (анг. «implementation» — здійснення, проведення життя). Можна виокремити такі форми реалізації. Дотримання. У такій формі реалізуються нормы-запреты. Суб'єкти утримуються від скоєння дій, заборонених нормами міжнародного права. Наприклад, за дотримання договору про нерозповсюдження створення ядерної зброї 1968 т. одні держави (ядерні) залишають поза передачею хто не пішли ядерну зброю й інші ядерні вибухові пристрої, і навіть контроль з такого зброєю, інші (неядерные) держави не справляють і не набувають ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої. У цих ситуаціях пасивність суб'єктів свідчить у тому, законодавчі норми права реализуются.

Виконання. Ця форма передбачає активну діяльність з суб'єктів по здійсненню норм. Виконання притаманно норм, які передбачають конкретні обов'язки, пов'язані з певними діями. У цьому вигляді сформульовані, наприклад, норми Пактів про права людини 1966 р. Стаття 21 Міжнародного пакту про громадянських і політичні права, в частковості, говорить: «Кожне використовується у цьому Пакті держава зобов'язується шанувати й забезпечувати всім які у межах його території Франції і у його юрисдикцією особам права, визнані у цьому Пакті...».

Використання. І тут мають на увазі здійснення наданих можливостей, які у норми міжнародного права. Рішення про використанні нормативних положень приймаються суб'єктами самостійно. У цьому формі реалізуються звані управомочиваюшие норми. На відміну від у перших двох випадків але немає жорсткого розпорядження конкретного поведінки (дії або утримання від цього). Так було в ст. 90 Конвенції ООН по морського права сказано: «Кожне держава незалежно від цього, чи є воно прибережним або у яких виходу на море, має право те що суду у його прапором плавали у відкритому море».

8. Поняття та ознаки суб’єкта міжнародного права

Суб'єкт міжнародного права — це носій певних міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного права або розпоряджень міжнародно-правових актів.

Всі суб'єкти міжнародного права — це такі особи, які набули властивостей суб'єкта в силу того, що їхня поведінка підпадає під дію норм міжнародного права, установлена такими нормами. Іншими словами, норми міжнародного права утворюють обов'язкову правову основу їхньої діяльності як суб'єктів міжнародного права.

Суб’єкт міжнародного права характеризується трьома основними ознаками:

• участю у відносинах, які регулюються міжнародним правом (міжнародних правовідносинах);

• наявністю автономної волі;

• наявністю власних міжнародних прав і міжнародних обов’язків щодо інших суб’єктів.

Для того щоб виступати в якості суб'єктів міжнародного права, ці особи повинні мати певні властивості, до числа яких належать: певна зовнішня відособленість; персоніфікація (можливість виступати в міжнародних відносинах у вигляді єдиної особи); здатність виробляти, виражати і реалізовувати автономну волю;

брати участь у прийнятті норм міжнародного права і діяти згідно з цими нормами.

Будь-який суб'єкт міжнародного права має правоздатність, дієздатність і деліктоздатність.

Правоздатність — це здатність суб'єкта міжнародного права мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки. Такою здатністю володіють держави з моменту їх створення; нації і народності, що борються за національну незалежність, — із моменту їх визнання в якості таких; міжнародні міжурядові організації — із моменту вступу документів (статут) про їхнє заснування в силу; фізичні особи — при настанні ситуацій, чітко обговорених у відповідних міжнародних договорах.

У поняття дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами міжнародного права своїх прав і обов'язків. Деліктоздатність суб'єктів міжнародного права означає їхню здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення.

Міжнародна правосуб'єктність (право— і дієздатність) є основною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права. Вона виявляється, як правило, у наявності прав і обов'язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права.

Міжнародна правосуб'єктність містить у собі ряд елементів, що характеризують суб'єкта міжнародного права:право виступати на міжнародній арені від свого імені; право вступати у відносини з іншими суб'єктами міжнародного права; право брати участь у створенні норм міжнародного права;

«підпадаємість» поведінки суб'єкта під дію норм міжнародного права;

визнання суб'єкта міжнародного права в якості такого іншими суб'єктами міжнародного права та ін.

Суб'єкти міжнародного права мають загальну, галузеву і спеціальну правосуб'єктність. Загальна і галузева правосуб'єктність властива загальновизнаним суб'єктам міжнародного права.

Загальна правосуб'єктність — це здатність певних осіб і pso facto (у силу факту свого існування) виступати в якості суб'єкта міжнародного права. Такою право-суб'єктністю володіють тільки суверенні держави і нації, що борються за національне визволення.

Галузева правосуб'єктність — це здатність суб'єктів міжнародного права виступати в якості учасників у певній сфері міждержавних відносин.