83. Правовий статус іноземців, види режиму іноземців

Як іноземець визначається будь-яка особа, яка перебуває на території однієї держави, але є громадянином іншої держави і не має громадянства держави перебування. Правовий статус іноземців визначається внутрішнім законодавством держави і її міжнародними зобов’язаннями.

На території держави для іноземців встановлюється певний правовий режим, що базується на принципи взаємності і відповідних міжнародних угодах. Правовий режим для іноземців – це сукупність їх прав і обов’язків встановлених на території держави перебування. Види режимів для іноземців:

• національний;

• найбільшого сприяння;

• спеціальний.

Національний режим прирівнює іноземців в правах з громадянами (про обов’язки не йдеться) в державі перебування.

Режим найбільшого сприяння – режим за якого іноземці в державі користуються максимум тих прав, що надані особам іншої держави. Режим найбільшого сприяння встановлюється, як правило, на основі принципу взаємності.

Спеціальний режим полягає в наданні громадянам певної держави в певній галузі певних прав і встановлення для них певних обов’язків, відмінних від прав і обов’язків власних громадян. Іноді це робиться шляхом перерахування їх прав і обов’язків.

Особливості правового статуту іноземців в державі перебування визначаються міжнародними договорами і звичаями. Зокрема, можемо визначити такі особливості правового статусу іноземців:

• обов’язок дотримуватись місцевих законів і правил, поважати місцеві національні традиції;

• право вільно пересуватися територією іншої держави з врахуванням передбачених обмежень;

• обов’язок не брати участі у внутрішній політиці держави;

• обов’язок сплачувати податки з урахуванням подвійного оподаткування;

• обов’язок дотримуватись візового режиму перетинання кордону;

• як правило, іноземці не можуть бути допущені на державну службу, не несуть військового обов’язку;

• мають право на дипломатичний захист тощо.

Право притулку – надання державою можливості в’їхати і проживати на її території особам, які переслідуються на батьківщині за політичні, наукові, релігійні і інші погляди, та їх діяльність. Види притулку:

• територіальний;

• дипломатичний.

Територіальний притулок надається на території держави, дипломатичний (визнаний в Латинській Америці) – в дипло­матичному, консульському представництві, на борту військового корабля держави. Держава бере на себе зобов’язання не видавати державі громадянства особу, яка звернулася до неї і отримала притулок.

84. Правовий статус осіб з подвійним громадянством і осіб без громадянства

Випадки подвійного громадянства і безгромадянства мають місце внаслідок різноманітного вирішення законодавством окремих держав питань про набуття і втрату громадянства.

Подвійне громадянство (біпатризм, полігромадянство) — перебування особи одночасно в громадянстві двох і більше держав. Цей стан виникає у разі колізії при застосуванні законів про набуття громадянства. Наприклад, дитина, яка народилася на території держави, що застосовує принцип «права Грунту», від батьків, котрі є громадянами держави, що застосовує принцип оправа крові», отримує з моменту народження подвійне громадянство.

Подвійне громадянство виникає також у разі одруження жінки, яка є громадянкою країни, законодавство якої не позбавлює жінку свого громадянства при її одруженні з іноземцем (наприклад, Франція, СІЛА, Швеція), або громадянином такої країни, що автоматично надає громадянство жінці-іноземці, яка одружилася з її громадянином (наприклад, Бразилія).

Натуралізація — прийняття у громадянство даної держави на прохання заінтересованої в тім особи — також може породити ситуацію подвійного громадянства, якщо таке прохання задовольняється у відношенні особи, визнаної громадянином іншої держави.

Такі основні умови виникнення ситуації подвійного громадянства в силу колізії законів про громадянство. Можливі й інші ситуації, що породжують подвійне громадянство, зокрема, на основі міжнародного договору.

Законодавство України про громадянство виходить із невизнання одночасної приналежності громадянина України до громадянства іншої держави. Ще в початковій редакції статті 10 Закону України «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 року було зафіксоване положення, відповідно до якого: «За особою, що є громадянином України, не признається приналежність до громадянства іноземної держави». Але усе ж цей, закон припускав можливість виникнення подвійного громадянства на підставі міжнародних угод України. В даний час наявність за громадянином України подвійного громадянства не признається. Особа, що має подвійне громадянство, знаходячись на території однієї з держав, у громадянстві якої вона перебуває, як правило, не може посилатися на свої зобов'язання стосовно іншої держави. Кожна держава, у громадянстві якої перебуває біпатрид, має право вважати його своїм громадянином і вимагати від нього виконання відповідних обов'язків.

Від біпатридів, тобто осіб, які мають два або більше громадянства, потрібно відрізняти подвійне громадянство, властиве деяким складним державам. Так, подвійне громадянство, як уже відзначалося, належало громадянам СРСР, тому що вони були громадянами Союзу і громадянами суб'єктів федерації. На підставі статті 8 (1) Договору про Європейський Союз кожний громадянин держави-члена, крім володіння громадянством патрімоніальної держави, є і громадянином Союзу.

Безгромадянство (апатризм) — це таке становище особи, коли вона не перебуває в громадянстві якої-не-будь держави. У Конвенції про статус апатридів від 28 вересня 1954 року апатридом іменується особа, яка не розглядається громадянином якоїсь держави в силу її закону.

Стан безгромадянства може виникнути з різних причин, наприклад при:

а) втраті громадянства, якщо дана особа вийшла добровільно або втратила громадянство своєї держави і не набула громадянства в іншій державі;

б) виході з громадянства з метою отримання громадянства іншої держави, що дається через п'ять-десять років;

в) одруженні жінки з іноземцем, держава якого не надає жінці автоматично громадянства чоловіка (США, Франція), а сама жінка має громадянство країни, законодавство якої керується принципом «дружина слідує громадянству чоловіка» (Іспанія);

г) у результаті народження від батьків, які втратили громадянство;

д) позбавленні громадянства і т.д. Зазвичай думають, що статус апатридів наближений або відповідає статусу іноземців у даній державі. Конвенція 1954 року в ряді випадків навіть закликає держави надавати апат ридам такий же статус, як і громадянам. Це стосується, зокрема, стану в галузі свободи релігії і свободи релігійного виховання своїх дітей (стаття 4), права на судовий захист (п. 2 статті 16), права роботи з наймом (п. 2 статті 17) і ін.

Слід мати на увазі, що особи без громадянства (апатриди) цілком підпорядковуються законодавству тієї держави, на території якої вони проживають.

Ситуації подвійного громадянства або безгромадян-ства аномальні й збиткові не тільки стосовно до відповідних осіб, але і тому, що вони можуть породжувати і дійсно породжують конфліктні ситуації і спори між державами. На рівні загального міжнародного права їх неможливо розв'язати, хоча в окремих випадках деякі заходи вживаються. Так, відповідно до норм міжнародного права про зовнішні зносини держав, кодифікованим нині в ряді універсальних конвенцій, діти дипломатичних агентів і інших відповідних їм осіб, котрі народилися на території держави їхнього перебування, не набувають громадянства в силу винятково законодавства цієї держави. Тому основний засіб зм'якшення або недопущення ситуації подвійного громадянства або безгромадянства полягає в укладанні договорів про громадянство між заінтересованими державами, що і має місце на практиці.