89.Державне регулювання заробітної плати

Сфера державного регулювання оплати праці поширюється на:

---встановлення розміру мінімальної заробітної плати;

---встановлення державних норм і гарантій в оплаті праці;

---встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;

---регулювання фондів оплати праці працівників підприємств – монополістів ;

---індексацію грошових доходів працівників;

---встановлення порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати;

---оподаткування доходів працівників.

Одним з основних елементів державного регулювання заробітної плати є визначення і гарантування мінімального її рівня.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану норму праці.

До державних норм і гарантій, крім мінімальної заробітної плати, відносять норми оплати праці за:

***роботу в наднормовий час, у святкові та вихідні дні, у нічний час;

***час простою не з вини працівника;

***продукцію, яка виявилася браком не з вини працівника;

***скорочену тривалість робочого дня працівникам, молодшим 18 років;

***щорічні відпустки;

***час виконання державних і громадських обов’язків;

***час підвищення кваліфікації;

***службові відрядження та інше.

***регулювання фондів оплати праці працівників підприємств – монополістів ;

90.Договірне регулювання оплати праці.

Згідно з чинним законодавством договірне регулювання оплати праці реалізується шляхом проведення переговорів між основними соціальними силами суспільства та укладання тарифних угод на державному, галузевому та регіональному рівнях. На підприємствах, де використовується наймана праця, укладається колективний договір. Основним предметом переговорів при укладанні угод усіх рівнів є формування тарифної системи, яка є основою організації заробітної плати.

91. Поняття організації праці, її основні напрямки

Під організацією праці на підприємствах і в організаціях розуміють конкретні форми і методи поєднання людей та техніки в процесі трудової діяльності.

Основні напрямки організації праці:

1.Поділ і кооперування праці, які передбачають науково – обґрунтований розподіл працівників за трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями.

2. Нормування праці, яке полягає у розрахунку норм витрат праці на виробництво продукції й надання послуг.

3. Організація й обслуговування робочих місць, які охоплюють їх раціональне просторове планування й оснащення, що відповідають антропометричним і фізіологічним даним людини.

4.Організація підбору персоналу та його розвиток, які включають в себе: планування персоналу, профорієнтацію та профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції його розвитку та її реалізацію.

5. Поліпшення умов праці, яке передбачає ліквідацію шкідливості виробництва, тяжких фізичних, психологічних та емоційних навантажень.

6.Ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці і відпочинку.

7.Раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці, які включають в себе вивчення трудових процесів із використанням різних засобів і методів праці.

8. Зміцнення дисципліни праці, яке передбачає комплекс заходів з підсилення виробничої і трудової дисципліни, формування почуття відповідальності, розвиток творчої ініціативи