13.1. Фактори сталого розвитку економіки.

Розбалансованість української економіки загалом і її регіонів зокрема, яка супроводжується дедалі більшим загостренням проблем виробничого зростання, довкілля, викликає потребу створити якісно нову концепцію подальшого її розвитку, а саме, Концепцію (збалансованого) сталого розвитку. Під сталим розвитком розуміють такий економічний поступ, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність прийдешніх поколінь задовольнити свої потреби. Сутність цієї Концепції полягає у таких ключових поняттях:

• поняття потреб, особливо потреб, необхідних для існування, найбідніших верств населення, що повинні бути предметом пріоритету;

• поняття продуктивних можливостей задовольнити потреби усіх верств населення, зумовлених інтелектом зайнятих, фінансовим механізмом, інноваціями, кооперацією тощо;

• поняття обмежень, зумовлених станом технологій і суспільною організацією, що зумовлюють здатність довкілля задовольнити сучасні і майбутні потреби.

Щоб досягнути сталого розвитку, люди повинні забезпечити спільність економічного зростання і розвитку з охороною довкілля. Для цього треба зберегти стійкість процесів обміну у довкіллі.

Процес екологізації економіки, що спрямований на досягнення збалансованості у взаємовідносинах природи та економіки підпорядковується таким підходам:

• свідома людина і, відповідно, свідома нація не повинні орієнтуватися лише на економічну доцільність господарювання, але й на екологічну;

• сталий розвиток передбачає відтворення не лише праці і капіталу, але й біосфери на стійкій основі;

• економічне зростання у часі повинно ставати усе більш нейтральним щодо довкілля;

• техніка, технології, фінанси, організація виробництва і новації загалом повинні звести до мінімуму втрати довкілля.

Створення екологічно збалансованої економіки вимагає признання неминучості обмежень на певні форми зростання, а саме на споживання природних ресурсів. В зв’язку з цим твердження багатьох економістів та політиків про необхідність безмежної експансії економічної діяльності повинно піддаватись сумніву.

Дуже часто політики розглядають економічне зростання як спосіб вирішення різноманітних соціальних проблем – безробіття, бідності, податкової кризи тощо. Але ж економіка представляє собою не закруту самодостатню систему, в якій кругообіг товарів і грошей між виробниками та споживачами відбувається за замкнутим циклом. Вона функціонує як відкрита система з міжнаціональним обігом грошей і товарів, але з обмеженими особливостями виробництва чистої води та інших природних ресурсів. Отже, в сучасних умовах економічне зростання повинно орієнтуватися на пріоритет фактора уцілілих природних ресурсів. За економічною теорією, в цьому випадку потрібно максимально збільшити продуктивність (віддачу оборотного капіталу) цього рідкісного фактора виробництва, а також спробувати збільшити його пропозицію. На регіональному рівні це означає, що метою сучасної економічної політики повинно бути збільшення продуктивності і кількості природного капіталу, а не нарощування потужності і будівництво нових великих підприємств. У цьому контексті важливим є усвідомлення того, що створена людиною економіка є вмонтована в природну систему і перебуває від неї в функціональній залежності, тобто природа є аргументом економічної функції.

На конференції ООН з проблем довкілля і сталого економічного розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.) було виділено такі основні принципи еколого-економічного збалансованого розвитку:

- принцип “екологічної республіки”;

- принцип екологічної наступності поколінь;

- принцип динамічної рівноваги;

- принцип “екологічних рангів”;

- принцип єдності природокористування і природовідтворенння;

- принцип єдності екологічних і економічних інтересів;

- принцип життєпідтримуючого комплексу;

- принцип відтворення мотивів розвитку.

Ці принципи передбачають максимальне забезпечення еволюції природи та нації і збалансування відтворення природи і життя людей.

Виділені принципи дають підставу обґрунтувати основні фактори і завдання щодо реалізації концепції сталого розвитку:

1) фактори сталого розвитку:

- підвищення рівня загальної професійної і екологічної освіти усіх громадян, розвиток науки і посилення її зв’язку з виробництвом, інтенсифікацією усіх виробничих і управлінських процесів;

- зниження матеріало- і енергомісткості виробництва продукції шляхом розробки і впровадження інноваційних (наукомістких) технологій;

- впровадження безвідходних технологій і виробництв у обробному секторі економіки.

2. завдання реалізації Концепції сталого розвитку:

- політико-правові – впровадження демократії, свободи і рівності перед законом, розумного оподаткування, соціальної справедливості, розвиток національної свідомості, патріотизму, волевиявлення народу;

- економічні – розумне поєднання видів і форм власності, демонополізації та вільна конкуренція, виробництво товарів і послуг до потреб людей;

- екологічні – викорінення голоду, захист довкілля, піднесення якості освіти;

- міжнародні – розвиток громадянського суспільства, торгівлі, підтримка миру і співробітництва;

- інформативні – розвиток науки, техніки, інноваційних технологій, кібернетизація та інформатизація господарства і культури, природи, ефективності використання ресурсів, збереження біосфери, вдосконалення методів управління, еколого виховної роботи тощо;

- соціальні – усунення відставання національної свідомості населення, розвиток у людей здатності наукового передбачення, висунення на пріоритетне місце інформаційних ресурсів перед речовинно-енергетичним.

Виконання цих завдань створить надійні передумови для активізації факторів сталого економічного зростання і розвитку.