10.1. Cтруктура регіону.

До найбільш репрезентативних показників, за допомогою яких доцільно оцінювати рівень економічного розвитку регіонів країни, відносять наступні:

1. продукція промисловості:

• ВДВ;

• виробництво промислової продукції на душу населення;

• темпи зміни обсягів виробництва промислової продукції;.

2. продукція сільського господарства:

• ВДВ;

• виробництво сільськогосподарської продукції на 1 га ріллі;

• темпи зміни обсягів виробництва сільськогосподарської продукції;

3. обсяг товарообігу та платних послуги:

• ВДВ;

• товарооборот на душу населення;

• темпи зміни обсягів товарообороту;

• платні послуги на душу населення;

• темпи зміни обсягів платних послуг;

4) інвестиції в основний капітал;

5) обсяг експорту: експорт у розрахунку на душу населення;

6) обсяг пасажирських та вантажних перевезень;

7) середньомісячна заробітна плата;

8) бюджет:

• доходи у бюджети всіх рівнів на душу населення;

• темпи зміни обсягів доходів у бюджети всіх рівнів.

9) податки:

• нараховані ;

• реалізовані;

• частка податків у ВДВ.

У контексті до вищезгаданого можна провести оцінку рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України.

При визначенні рівнів економічного розвитку регіонів, необхідним етапом є співставлення їх основних показників із загальними по Україні згідно статистики.

Таким чином, в Україні необхідна цілеспрямована політика щодо зменшення територіальних розбіжностей розподілу економічних і соціальних ресурсів між регіонами України. Основними напрямами такої політики мають стати наступні.

1. Удосконалення нормативно-правових положень, які регулюють економічний і соціальний розвиток регіонів України. Чітке закріплення на законодавчому рівні принципів, шляхів і механізмів регіонального розвитку відповідно до реалій сучасного соціально-економічного функціонування регіонів. Розробка й затвердження на правовому рівні системи заходів мінімізації впливу несприятливих процесів (зростання рівня міжрегіональної диференціації за окремими показниками) на соціальний та економічний розвиток регіонів.

2. Поступовий перехід від практики перерозподілу ресурсів між регіонами до стимулювання ефективного використання внутрішніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

3. Зменшення рівня міжрегіональної диференціації шляхом використання комплексу заходів, які б дозволили подолати значні варіації за окремими показниками й забезпечити пропорціональний розподіл ресурсів:

• стимулювання економічного зростання менш розвинених регіонів на основі активізації використання внутрішніх чинників конкурентоспроможності. Зокрема, для західних і південних регіонів такими ресурсами є туристично-рекреаційні, для прикордонних – розвиток транскордонного співробітництва, північних – деревообробна промисловість тощо;

• удосконалення існуючих механізмів перерозподілу податкових платежів та міжбюджетних трансфертів, що дозволить знизити регіональні розбіжності розподілу ресурсів;

• закріплення в регіональних програмах економічного та соціального розвитку менш розвинених регіонів завдань збільшення значень основних соціально-економічних показників мінімум до середніх показників країни.

4. Запровадити комплекс заходів, які б дали можливість зменшити залежність економік регіонів від зовнішньоекономічних чинників, що насамперед стосується надмірно експортоорієнтованих регіонів.

5. Застосування диференційованого підходу до визначення рівня державної підтримки регіонам України. Щодо економічно розвинених регіонів ступінь впливу держави повинен бути мінімальним, у той час, як стосовно найменш розвинених – застосовуватися спеціальні державні програми регіонального вирівнювання. Державна підтримка має передбачати систему трансфертів для менш розвинених регіонів, зростання видатків центрального й місцевого бюджетів на підтримку реалізації пріоритетних регіональних програм розвитку (як для галузей, так і для конкретних підприємств).