1. Коваль Я.В. Регіональна економіка [навч. посібник]. / Коваль Я.В., Антонечко І.Я. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С.113-144.

2. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: [навч. посібник]. / Стеченко Д.М. – К.: Вікар, 2001. – С.100-113.

3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: [навч. Посібник] / є.П. Качан, т.Є. Царик, д.В. Ткач та ін; За ред. Є.П. Качана. – к.: Видавничий дім «Юридична книга», 2005. – с.86-162.

4. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка. [підручник] / Заблоцький Б.Ф. - К.: Академвидав, 2002. – С.112-134.

5. Бендасюк О.О. Трудоресурсна безпека та проблеми зайнятості [Електронний ресурс] - Режим доступу: nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Prvs/2010_1/tom1/58.pdf.

6. Лишиленко в.І. Регіональна економіка: підручник [для студ. Вищ. Навч. Зал.] / в.І. Лишенко – к.: Центр навчальної літератури, 2009. – с. 41-75.

7. Голіков а.П. Регіональна економіка та природокористування: [навч. Посібник] / Голіков а.П., Дейнека о.Г. Позднякова о.Г. – к.: Центр навчальної літератури, 2009. – с.263-279.

8. Амосов А.Е. Вопросы экономической оценки природно-ресурсного потенциала региона [Електронний ресурс] - Режим доступу: library.krasu.ru/ft/ft/_articles/0114690.pdf.

9. Фалевич В.В. Возможности природно-ресурсного потенциала Украины [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ekonk/2006_16/024_broshkova.pdf.

10. Брошкова С.Л. Природно-ресурсный потенциал как основа эколого-экономического развития региона [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/.../201_Broszkowa_15_6.pdf.

11. Єрошкіна О.О. Територіально-економічні відмінності як об’єктивна основа територіального розподілу праці і регіонального розвитку [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2009-2/doc/2/13.pdf

12. Попов С.В. Трудові ресурси України: стан та перспективи розвитку [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-3/08psvtpr.pdf.

13. Лавриненко С.І. Сучасний стан та перспективи розвитку трудових ресурсів України [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.niss.gov.ua/book/StrPryor/10/15.pdf.

14. Лазур П.Ю. Особливості формування та реалізації регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/Portal/chem_biol/nvnltu/17_6/175_Lazur_17_6.pdf.

15. Регіонально-адміністративний менеджмент: [навч. посібник] / За ред. д.філос.н., проф. В.Г. Воронкової. – К.: Видавничий дім «Професіонал», Центр учбової літератури, 2010. – С.198-203.

8.1. Природно-ресурсний потенціал України і його економічна оцінка.

8.1.1. Природно-ресурсний потенціал.

Природно-ресурсний потенціал — сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, викорис­тані для досягнення певної мети. Ресурси — це запаси, цінність, можливості, засоби. Застосовані для кількісної характеристики природних багатств, ці поняття виражають споживчу корисність їх для суспільства. З урахуванням цього поняття «природно-ресур­сний потенціал» найбільше вживається в науках, що вивчають те­риторії, і є одним із найважливіших чинників розміщення продук­тивних сил. Воно включає тільки вивчені елементи природного середовища: 1) природні ресурси, тобто елементи природного сере­довища, які беруть безпосередню участь у матеріальному вироб­ництві і невиробничій діяльності; 2) природні умови — елементи природного середовища, які не беруть безпосередньої участі в су­спільному виробництві.

Найчіткіше визначення природ­них умов і ресурсів дав О.О. Мінц. На його думку, природні умови (у вузь­кому розумінні) — це тіла й сили при­роди, які за певного рівня розвитку продуктивних сил є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах.

Природні ресур­си — це тіла й сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але за наявного рівня вив­ченості території ще не досліджені ресурси називаються потен­ційними. Принципова відмінність між природними умовами і ре­сурсами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток вироб­ництва, а другі — беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці. Так, К.Г. Гофман основним кри­терієм віднесення природного фактора до природного ресурсу вва­жав його змінюваність після використання у продуктивній діяль­ності людини.

Разом з тим нині спостерігається тенденція до стирання меж між природними ресурсами і природними умовами. З одного боку, розширюються масштаби і диференціюються види використання різних природних факторів і тіл, а тому ті з них, які ще вчора відносили до природних умов, сьогодні перетворюються на ресурси.

Природні ресурси — це тіла і сили природи, які на певному рін­ні розвитку продуктивних сил можуть використовуватися для виробництва матеріальних благ і надання послуг суспільству. Україна має досить розвинутий природно-ресурсний потенціал, під яким розуміються ресурси природи, які використовуються або можуть бути використані в суспільному виробництві. До них відносяться земельні, водні, біологічні (лісові), мінеральні, кліматичні, рекреаційні та інші ресурси, що використовуються в якості природної системи територіального поділу праці як у середині країни, так і за її межами. Різноманітність і особливості розміщення ресурсів природи істотно впливають на спеціалізацію виробництва країни, структуру її еконо­міки та обсяги виробництва відповідних галузей і розміщення продуктивних сил. Рівень і напрямки їх використання залежать від рівня розвитку суспільства.

Гармонійне поєднання наявності земельних, мінеральних, лісових та водних ресурсів з сприятливими кліматичними умовами сприяють накопиченню первинного капіталу і слугують основою подальшого економічного зростання. Цим шансом скористалися передові країни світу, зокрема США, Канада, Англія, Німеччина, Франція, Італія. Решта країн, багатих на природні ресурси, або не використали їх для свого економічного зростання, або навпаки дове­ли використання цих ресурсів до розмірів, які перевищили адаптив­ну ємність довкілля, що обумовило їх незбалансований розвиток, де­формовану структуру економіки і, крім всього іншого, було однією з основних причин їх сучасної політичної і економічної кризи. При­кладом може бути Україна.

Темпи використання є надмірними не лише для корисних копа­лин, але і для води, лісів і навіть ґрунту, хоча їх запаси не є неви­черпними. Останні відновлюються з різною швидкістю (від десятків і сотень років до сотень тисяч і мільйонів років). Наприклад, більша частина родючих грунтів накопичилась за мільйони років до появи людини і не є рентою чи процентами на основний капітал.

Родовища корисних копалин розміщені в природі нерівномір­но як за їх видами, так і за вмістом корисних компонентів. На цей час більша частина багатих руд уже використана, тому що багату руду видобувати вигідніше, ніж бідну. Це спонукає вводити в екс­плуатацію все більше родовищ з бідним вмістом корисних компо­нентів. Зниження якості руд вимагає збільшення затрат енергії на видобуток значно більших об'ємів гірничих порід і руд та збага­чення останніх. Внаслідок цього збільшується техногенне наванта­ження на довкілля, і його екологічна реабілітація потребує все більших коштів.

Земельні ресурси. За даними Державного земельного кадастру загальна площа території України становить 60,4 млн га, з них: 72 % земель сільськогосподарського призначення; 17,2 % — ліси та інші лісовкриті площі; 1,6 — болота; 1,7 — незаболочені відкриті землі і 4 % території перебувають під водою. Особливо цінні землі займа­ють біля 12 млн га (20 %). У структурі земель за формою впливу на природне середовище найбільше значення мають: сільськогосподар­ські угіддя — 69,3 % від загальної площі; землі під промисловою за­будовою — 0,4 %; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреа­ційного, історико-культурного призначення — 4,1 %.

Нинішня система використання земель в Україні визначається давньою освоєністю території, густотою сільських поселень та низь­ким, порівняно із Заходом, техніко-технологічним рівнем виробниц­тва. Саме вони визначають високий рівень господарського освоєння території, низький рівень продуктивності сільськогосподарського виробництва, деградацію ґрунтового покриву, зменшення біорізноманіття. Негативні процеси в галузі сільського господарства спричи­нені, поміж іншим, високим рівнем розораності всього земельного фонду, що становить 58 %, а відносний розмір розореної площі сіль­госпугідь в деяких областях сягнув 79 %, що негативно відбивається на екологічній ситуації.

Для ліквідації існуючих дисбалансів аграрного сектору України необхідно розробити та впровадити національну науково-технічну програму екологізації сільськогосподарського виробництва з по­дальшим поступовим формуванням стійкої, збалансованої агросфе-ри. Центральною віссю такої програми може бути біологічне земле­робство на основі збалансованого розвитку агросфери, основним критерієм якої є — м'яке відношення до ґрунту, цього головного ба­гатства держави.

Біологічні ресурси. Внаслідок інтенсивного використання при­родних біоресурсів України на сьогодні вони займають близько 30 % території і на переважній більшості вони сильно змінені. Ос­новну роль серед них відіграють ліси, що займають 9,4 млн га. За­гальний запас деревини сягає 1,74 млрд куб. м, у тому числі стиглих і перестійних — 250 млн куб. м. У грошовому вимірі ресурси дере­вини оцінюються приблизно в 3,4 млрд дол. США, а за світовими ці­нами — 27 млрд дол. Середньорічний приріст деревини (зміна запа­су) становить близько 35 млн куб. м, а в розрахунку на 1 гектар вкритих земель — 3,7 куб. м. Частка вкритих лісом земель у загаль­ній площі території (лісистість) дорівнює 15,6 %, щорічно нижче розрахункового оптимального показника — 20-22%, необхідного для досягнення збалансованості між полями, населеними пунктами, обсягами лісоспоживання й екологічними вимогами. На одного ме­шканця України припадає близько 0,18 га вкритих лісом земель і 34 куб. м запасу деревини. Це надто мало.

Ліси на території України розміщені нерівномірно. Основні їх площі зосереджені в зоні Карпат і Полісся. У зоні Лісостепу лісів значно менше, а в умовах Степу вони трапляються рідко.

Ліси, образно кажучи, є екологічним каркасом країни, як до ре­чі, і в усьому світі. Саме вони продукують близько 80 % біомаси і 60 % репродуктивного кисню, забезпечуючи разом з іншими типами рослинності функціонування біосфери через кругообіг енергії, речо­вини та інформації, а також підтримку рівноваги.

На другому місці за значенням і площею в структурі біоресур­сів займають луки, які, разом з 1 млн га степових пасовищ, займа­ють 7,3 млн га, з них 5,4 млн га належить сільськогосподарським підприємствам, а останні — численним відомствам.

Значно меншу площу займають біоресурси боліт, плавнів, во­дойм, засолених земель та степів, що разом становлять близько 3,5 млн га.

В загальних рисах стан біоресурсів лісів, боліт і степів, що екс­плуатуються, вкрай незадовільний, так само, як і стан навколишньо­го середовища. Особливо великого знищення зазнали ресурси сте­пів, які в доісторичні часи займали 35 % території України, а сьо­годні — біля 1-2 %. За винятком заповідних ділянок (0,02 %), це сильно деградовані, низько продуктивні степові пасовища із збідне­ним біорізноманіттям. Ліси також перебувають у відносно поганому стані, площа яких з доісторичних часів зменшилась майже у чотири рази. За лісистістю території і площею на одну людину Україна, крім Молдавії, в Європі займає одне з останніх місць.

Виходячи з вищенаведеного можна подати наступні рекоменда­ції щодо підвищення ефективності використання і відтворення біо­ресурсів, зокрема:

• екологізувати політику держави у сфері використання, збере­ження і відтворення біоресурсів;

• розробити нормативно-правові показники щодо еколого-економічної оцінки біоресурсів та відповідні правові акти (кодекс) про біотичні ресурси;

• збалансувати відношення площ природної рослинності до площ, позбавлених її. На першому етапі це можна виконати за рахунок виключення із користування земель, що втратили родючість і до­вести площу природної рослинності до 26-27 млн га;

• підвищити лісистість території з 15,6 % до 20-22 % за рахунок неугідь та земель, що неефективно використовуються у сільсь­когосподарському користуванні.

Водні ресурси. За сучасними оцінками середньо-багаторічні во­дні ресурси України сягають біля 78,1 км³/рік. В маловодний (95 % забезпеченості) рік ця цифра складає 55,9 км³. Місцеві водні ресур­си, що формуються в межах України, в середній за водністю рік до­рівнюють 52,4 км³/рік; в маловодний — відповідно — 27,7 км³/рік. Вода річки Дунаю в Україні поки що не використовується.

Прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в 21 км³/рік, з яких 13,0 км³/рік вважаються не пов'язаними з річним стоком.

В межах території України в останні роки використовуються бі­ля 23-25 км³/рік водних ресурсів, у тому числі до 6 км³/рік підзем­них вод. Близько 60 % загального водокористування пов'язане з фо­рмуванням промислових стоків.

Характерним для сучасної структури водокористування в ме­жах України є наявність стійких екологічних дисбалансів, обумовле­них використанням в областях і регіонах з обмеженою природною кількістю поверхневих вод значних їх об'ємів, що подані ззовні за рахунок зарегулювання рік (Дніпро, Сіверський Донець і ін.).

Україна на протязі останніх десятиріч є практично недренованою територією внаслідок регіонального впливу підпору поверхне­вих та підземних вод каскадом водосховищ р. Дніпро 27,5 тис. во­доймищ на малих річках.

Практично повне зарегулювання поверхневого стоку сформува­ло передумови щодо розвитку водоємних галузей суспільного гос­подарства (металургійної, хімічної, зрошувального землеробства то­що). Останнє значною мірою обумовило аномальну водоємкість ви­робленого національного продукту, яка в 3-5 і більше разів переви­щує відповідні показники Німеччини, Японії, Франції, США.

Промислово-міські агломерації є територіями із значною кон­центрацією промислових та житлових об'єктів, населення, історико-культурних цінностей, екологічно-небезпечних виробництв тощо. Це обумовлює високу екологічну цінність цих територій, підвище­ний ризик впливу підтоплення та інших пов'язаних з ним процесів, зокрема зсувів, карстів, що супроводжується великими економічни­ми збитками від їх руйнівного впливу. Очікується початок збільшення опадів, які можуть перманентно три­вати до 2025-2035 рр. Останнє може суттєво підсилити негативний вплив водно-екологічного дисбалансу території України.

Для принципового покращення екологічного рівня водокористу­вання в межах України потрібні розробки технологічних, нормативно-правових та інших документів, що базуються на принципах гранично допустимих водно-екологічних змін або навантажень. Крім того, зва­жаючи на катастрофічний стан водогосподарського комплексу України є необхідним також виконання наступного комплексу заходів:

• розробка наукових основ та виконання водно-екологічного районування території України, виходячи з оцінок гранично-до­пустимих водно-екологічних навантажень та змін навколиш­нього середовища;

• розробка цільової довгострокової програми екологічно-збалан­сованого розвитку водогосподарського комплексу;

• реалізація поступового переходу на світові стандарти визначен­ня екологічних параметрів водно-ресурсних систем та водного середовища в цілому, технологій водозабезпечення, водокорис­тування та водоохорони.