4. Діагностика економічного рівня розвитку регіону.

Характеризує насамперед рівень використання всіх регіональних факторів виробництва. За часів СРСР внутрішній регіональний продукт (ВРП) на рівні регіонів не розраховувався. Він визначався непрямим методом (коефіцієнт часткової участі регіонів у національному доході держави). Зараз ВРП підраховують офіційно.

5. Діагностика динамічних якостей регіону. Варіація підходів до вивчення динамічних якостей досить різноманітна. Найбільш поширеними є ступінь сталості соціально-економічної структури; стадія економічного та інвестиційного циклу; оцінка мультиплікативного процесу.

6. Діагностика комплексності господарства регіону. Пов'язана з діагностикою галузевої структури. Одним з важ­ливих є показник, що враховує ступінь "самозабезпеченості" регіону:

(2)

Ns- рівень комплексності;

Р - валовий продукт, спожитий регіоном;

Р_г - частина спожитого продукту, виробленого в регіоні

С_г - звідний індекс собівартості одиниці продукції, виробленої в регіоні;

Сs- сводний індекс собівартості аналогічної продукції в країні.

7. Екологічна діагностика регіону. Діагностується якість регіонального навколишнього середовища.

Регіональне планування. Після визначення мети регіонального розвитку й діагностики "стартових умов" відбувається планування діяльності.

З відмовою від командно-адміністративної системи управління з'явилися пропозиції відмовитись від плануван­ня господарства. Однак господарська практика постіндустріальних країн свідчить про ефективність плану­вання економіки й територіального управління. У більшості цих країн діє триланкова система управління територіальним соціально-економічним розвитком: поряд з діяльністю займаються регіональні та локальні територіальні структури.

Із середини 80-х років XX ст. в західноєвропейських країнах почався перехід від традиційного планування до стратегічного планування. Стратегічне планування, на відміну від традиційного, орієнтується на активні дії. Сама наявність стратегічного плану вже є фактором залучення інвесторів, підвищує конкурентноздатність території.

Схема регіонального стратегічного планування:

1. Проведення діагностики ресурсів.

2. Аналіз зовнішніх факторів, що визначатимуть перспектив­ний соціально-економічний розвиток території.

3. Розробка державних мінімальних соціальних стандартів та їх оцінювання.

4. Інтегральне оцінювання вихідної соціально-економічної ситуації (звідна таблиця, яка містить основні фактори внутрішнього характеру, що визначають ситуацію в різних сферах життєдіяльності регіону).

5. Визначення і систематизація передумов і обмежень перспективного розвитку регіону (на базі досліджень пп. 1, 2, 4).

6. Генерація варіантів стратегічного вибору регіону (на базі пп. 3, 5).

7. Комплексне оцінювання варіантів стратегічного вибору регіону.

8. Визначення варіанту (варіантів) стратегічного вибору регіону.

Слабкість стратегічного планування полягає в тому, що во­но не містить механізму реалізації. Цей недолік можна усуну­ти завдяки стратегічному управлінню.

Стратегічне управління набуло широкого застосування в бізнес-системах західних країн, а останніми роками впевнено стверджується в державному й регіональному управлінні. Ос­новна парадигма стратегічного управління полягає в наступ­ному: суб'єкт управління створює такі умови для об'єкта управління, що в останнього відсутні можливості змін в усіх можливих напрямах, крім напряму, визначеного суб'єктом.

Стратегічне управління в регіональному менеджменті - це сукупність інструментів, підходів, принципів, що становлять технологію управління регіоном в умовах підвищеної нестабільності та невизначеності зовнішнього середовища.