3.2. Місце регіону в економічному просторі.

Економічний простір — одне з основних понять регіональної економіки, що представляє собою насичену територію, що вміщує багато об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько опановані й рекреаційні площі, транс­портні та інженерні мережі тощо. Кожний регіон має свій внут­рішній простір і зв'язки з зовнішнім простором.

Близьким до поняття «економічний простір» є поняття просто­рова (територіальна) структура економіки і просторова (територіаль­на) організація господарства. Основна їх мета — підвищення ефек­тивності господарської діяльності на даній території.

Якість економічного простору визначається багатьма характе­ристиками й параметрами. Серед них слід виділити перш за все:

1. щільність (чисельність населення, об'єм валового регіонально­го продукту, природні ресурси, основний капітал на одиницю площі простору);

2. розміщення (показника рівномірності, диференціації, концент­рації, розподілу населення й економічної діяльності, у тому числі існування господарсько освоєних і не освоєних територій);

3. зв'язаність (інтенсивність економічних зв'язків між частинами і елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капі­талу й людей, що визначаються розвитком транспортних і ко­мунікаційних мереж).

Для функціонування економічного простору важливе значення мають відстані між його елементами. «Економічна відстань», на від­міну від фізичної, що вимірюється кілометрами, милями, характе­ризується перш за все транспортними і трансакційними витратами на подолання фізичної відстані. Ось чому економічна відстань між одними й тими ж географічними точками виявляється неоднаковою для різних товарів, послуг, груп мігрантів, що переміщуються.

Створення загальної теорії економічного простору є одним із головних завдань регіональної економіки. Проте загальноприйнято­го визначення самого терміну «економічний простір» не існує. Мож­на виділити два визначення економічного простору, що базуються на різних уявленнях про простір.

У першому випадку простір уявляється як умістилище об'єктів, а економічний простір — як частина цього простору (тобто підпростір), де розміщені господарські об'єкти і здійснюється господарська діяльність. Залежно від обраного дослідником способу розгляду та­кий економічний простір може бути представлений одно-, дво- чи тривимірною моделями. Найчастіше географи використовують дво­вимірну модель — економічну карту, що являє собою зменшену, генералізовану, математично обґрунтовану проекцію економічних об'єктів та явищ на площину.

У другому випадку простір розглядається як упорядкування об'єктів та відношень між ними, а економічний простір — як мно­жина взаємозалежних, взаємопов'язаних місцеположень господар­ської діяльності. Він є підпростором геопростору як множини гео­графічних об'єктів із певною структурою, тобто заданою сукупніс­тю відношень. У такому розумінні економічний простір є багатови­мірним, але його завжди можна співвіднести з тривимірним просто­ром і територією (чи її моделлю — картою).

Необхідними ознаками (і умовами) єдиного економічного прос­тору є загальне економічне законодавство, єдність грошово-кредит­ної системи, єдність митної території й функціонування загальних інфраструктурних систем (енергетики, транспорту, зв'язку тощо).

Важливими складниками єдиного економічного простору є національні (загальноукраїнські) ринки товарів і послуг, праці, капіталів.

Слід мати на увазі, що єдиний економічний простір охоплює не тільки усю територію країни, але й її економічну морську акваторію (територіальні води, виняткову економічну зону із національними правами на судноплавство, видобування корисних копалин із мор­ського дна) і аероторію (із національними правами на діяльність по­вітряного транспорту, екологічний захист і екологічні квоти повіт­ряного басейну).

В Конституції України зафіксовані головні вимоги, що забезпе­чують єдність економічного простору країни, у тому числі:

- гарантована єдність економічного простору, вільне переміщен­ня товарів, послуг і фінансів, захист конкуренції, свобода еко­номічної діяльності не забороненої законом;

- недопущення встановлення внутрішніх митних меж, зборів ми­та і будь-яких інших перепон для вільного переміщення това­рів, послуг і фінансів;

- заборона введення й емісії інших грошей в Україні, окрім гривні.

З точки зору внутрішньої просторової структури регіони поді­ляються на два основних типи: однорідні і вузлові.

Однорідний (гомогенний) регіон не має великих внутрішніх різниць за суттєвими критеріями, наприклад, за природними умова­ми, щільністю населення, доходами на душу населення тощо. Оче­видно, що повністю однорідний регіон — це абстракція, в реальнос­ті повністю однорідних регіонів не буває. Навіть якщо за багатьма критеріями регіон відносно однорідний, то за окремими — обов'яз­ково неоднорідний. Зокрема, наявність у регіоні будь-якого особли­вого природного об'єкта (водного джерела, родовища корисних ко­палин тощо) чи великого міста робить регіон неоднорідним відразу за багатьма критеріями.

Поняття однорідного (гомогенного) регіону має, головним чи­ном, концептуально-методологічне значення. Отже, аналіз націо­нальної економіки як системи регіонів концентрує увагу на різницях між регіонами і припускає, що внутрішні відмінності регіонів є не­суттєвими факторами, тобто кожний регіон умовно однорідний. Припущення однорідності регіонів неявно присутні у макроекономічних теоріях і моделях регіонального розвитку.

Вузловий регіон має один чи декілька вузлів (центрів), які зв'я­зують решту простору. Регіон такого типу називають також цен­тральним, поляризованим.

У просторовій структурі вузлів регіону виділяють ряд типових елементів. Точка — об'єкт, ділянка, внутрішні розміри якого можна зневажати.

Центр — об'єкт (чи концентрована група об'єктів), який по відношенню до решти простору виконує якусь важливу функцію (адміністративну, фінансову, інформаційну).

Ядро -— частина регіо­ну, в якій найбільше (із найбільшою щільністю, інтенсивністю) ви­ражені його суттєві ознаки. Наприклад, у регіоні ресурсного типу в ядрі концентрується основна частина видобутку сировини.

Перифе­рія — решта простору, до доповнює центри, ядро.

Набуття регіональними системами економічної самостійності в умовах ринку зумовлює необхідність переоцінки положення і функцій кожного регіону в системі координат економічного простору, в якому належить приймати рішення, що забезпечують умови його стійкого розвитку. При цьому слід враховувати деякі явища і процеси, які змінюють характер функцій управлінських структур регіону.

Замість галузевої спеціалізації, жорстко планових інвестицій та бюджетно-фінансових процесів ринок стимулює прагнення кожного регіонального суб'єкта країни до самоутвердження, до вибору економічної структури, що здатна забезпечити його надійне становище в ринковому просторі країни і світу. Будь-яке рішення, що пов'язане з міжрегіональною взаємодією, оцінюється з позиції економічної вигоди та можливості досягнення бюджетнофінансової стабільності, а також реалізації стратегічних завдань соціально-економічного та екологічного розвитку регіону.