6.1. Загальні засади механізму реалізації регіональної економічної політики

У системі управління виділяють дві складові: управляючу систему (суб'єкт управління) і керовану систему (об'єкт управління). Завдання суб'єкта управління полягає в тому, щоб спрямовувати розвиток об'єкта в бажаному напрямі через управлінський вплив.

Між управляючою і керованою системами мають бути ка­нали зв'язку.

Об'єктом регіонального управління є регіон, який може бу­ти представлений як сукупність таких підсистем:

• місцевої адміністрації з її кадровою, фінансовою, інформа­ційною, організаційною інфраструктурою;

• підсистем, визначених у відповідності до компетенції міс­цевої адміністрації (соціальний захист, охорона здоров'я, освіта тощо).

Регіону як складному об'єкту управління притаманні такі властивості:

1. вірогідність - її стан можна передбачити в певний момент часу лише з певною вірогідністю, управлінські рішення при­ймаються за слабо окреслених умов.

2. динамічність - система змінюється в часі.

3. велика система - включає різнорідні елементи і підсис­теми, які мають власне цільове призначення з елементами са­моорганізації.

4. відкритість - система утворює активні зв'язки із взаєм­ним впливом суб'єкта управління з об'єктом і зовнішнім сере­довищем.

За таких характеристик управляюча система має не лише реєструвати стан об'єкта, а й спостерігати за змінами середо­вища, прогнозувати можливі реакції об'єкта на ці зміни.

Для побудови ефективної системи управління регіональ­ним розвитком проаналізуємо вертикальні й горизонтальні взаємодії місцевої адміністрації.

Під вертикальною взаємодією розуміють відносини місцевої адміністрації з іншими суб'єктами управлінської вертикалі, під горизонтальною - відносини з галузями, які входять до компе­тенції місцевої адміністрації.

Вертикальні зв'язки зумовлені тим, що регіон є частиною більшої і складнішої системи - держави, в якій суб'єктом управління є органи державного управління. Взаємовідносини в управлінській вертикалі законодавчо визначені Конституці­єю України, Законом України "Про місцеві державні адмініст­рації", іншими законодавчими актами. Незважаючи на підпо­рядкованість органів нижчого територіального рівня вищому, місцеві адміністрації наділені значною управлінською само­стійністю, а їхні очільники - голови держадміністрацій - є си­льними політичними фігурами в системі державного управ­ління.

Цілком зрозуміло, що регіональне й державне бачення розв'язання певних соціально-економічних проблем не завжди збігаються. До таких проблем можна віднести: розміщення продуктивних сил; формування і виконання місцевих бюдже­тів; нормативи якості життя, екологічні стандарти тощо. Це, з одного боку, ускладнює систему відносин "держава-регіон", а з іншого надає необхідної динаміки в процесі пошуку оптимального рішення.

Горизонтальні зв'язки - дуже важлива складова регіональ­ного управління. На практиці організаційна структура місце­вої адміністрації, програми й плани складаються таким чином, що їх виконання потребує ефективних зв'язків з кожною окремою підсистемою. Кожна підсистема має свою специфіку і мету розвитку, яка не завжди збігається з інтересами іншої підсистеми (наприклад, відношення податків у виробничій і бюджетній сферах). Тому одним з важливих завдань управління регіональним розвитком є вміла інтеграція підсистемних інтересів. У табл. 6.1 подано основні підсис­теми системи управління регіональним розвитком.

Таблиця 6.1

Підсистеми системи управління регіональним розвитком

Підсистема	Сфера інтересів регі­ону		Сфера інтересів підси­стеми
Виробнича	Товари і послуги; Податки; Робочі місця;		• Зниження адмініст­ративних бар'єрів; • Фінансово-майнова підтримка; • Виважена фіскальна пол тика
Фінансова Казначейства	• Контроль за вико­нанням бюджету		• Інформаційна спів­праця; • Чітке розмежування компетенцій
Банківська діяльність	• Покриття касових розривів; • "Розшивка" непла­тежів; • Кредитні послуги; • Зниження відсотків		• Створення прозорого конкурентного середо­вища; • Інвестиційно при­вабливий клімат
Соціальна Охорона здо­ров'я	• Підвищення конку­ренто-спроможності медичних закладів; • оптимізація системи "видатки-послуги";		• Розширене фінансу­вання;
Соціальний захист	• визначення критері­їв соціальної незахи­щеності; • оптимізація системи "видатки-послуги";		• Розширене фінансу­вання;
Освітні уста­нови і уста­нови культу­ри	• оптимізація системи "видатки-її послуги"; • залучення наукового потенціалу ВУЗ ів для вирішення регіональ­них проблем.	• розширене фінансу­вання;
Охорона пра­вопорядку	• інформаційна взає­модія; • забезпечення право­ порядку;	• формування стабільної соціальної ситуації; • створення позитив­ного іміджу;
Інформацій­на	• ефективний зв'язок з управлінською верти­каллю; • ефективний зв'язок з підсистемами; • ефективний зв'язок з населенням;	• Майнова, фінансова підтримка; • Вимоги виробничої сфери.
Суспільні ор­ганізації	• суспільна злагода; позабюджетне фінан­сування	• Майнова, фінансо­ва, інформаційна під­тримка

Будь-яка велика система, в т.ч. й система управління регіональним розвитком, не може існувати тривалий час, якщо в неї відсутня спільна для всіх елементів мета. Головною місією органів регіонального управління є таке управління територіальним утворенням, наслідком якого буде реалізація цієї спільної мети.

Стратегія регіонального управління складається з таких основних етапів:

• постановка мети;

• регіональна діагностика (або моніторинг стану);

• регіональне планування;

• регіональне стратегічне управління.

Відповідно до теорії соціального обслуговування основною метою регіонального управління є добробут населення.

Категорія добробуту містить у собі і економічну, і соціальну, і соціологічну, і моральну складову. Певною спро­бою формалізувати цей показник є індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП).

Регіональна діагностика. Діагностику стану регіону можна почати з визначення по­казника ІРЛП. Зміни його значення в часі може свідчити про ефективність обраної управлінської стратегії. Але одного його замало для визначення стану регіону і планування подальшого розвитку. Адже ІРЛП є результатом спільної дії всіх підсистем системи управління регіональним розвитком і не може бути плановим показником для жодного з них. Тому важливим зав­данням є визначення системи показників, які об'єктивно відображають соціально-економічний стан регіону і можуть бути розраховані підрозділами місцевої адміністрації на базі даних, наданих відповідними підсистемами.

Розглянемо основні напрями моніторингу соціально-економічного стану регіону.

1. Діагностика природно-ресурсного потенціалу є досить складним і однозначно не вирішеним завданням. Найбільш поширені такі методи:

• оцінку природних ресурсів пов'язують з витратами на їх освоєння та відновлення;

• оцінку природних ресурсів пов'язують з диференційною рентою, диференційним доходом, тобто з ефектом від експлуатації ресурсів.

• оцінку природних ресурсів за допомогою методу витрат (витрат на одиницю приросту продукції на певній території в певний проміжок часу).

2. Демографічна діагностика й діагностика ринку праці. На відміну від природно-ресурсної діагностики, грунтується на добре відпрацьованих і апробованих методах демографічної статистики.

3. Діагностика розселення. Необхідна при здійсненні регіональної соціальної політики, а також при районному плануванні і реалізації різних інвестиційних програм. Серед нескладних показників розселення можна виділити коефіцієнт територіальної концентрації населення:

(1)

де D - середня відстань між найближчими поселеннями;

S - площа дослідженої території;

п - кількість поселень.

Вважається, що рівномірному розміщенню відповідає коефіцієнт, близький до 2, при скупченості в одному пункті - біля відмітки "0", при хаотичному розміщенні - біля відмітки "1".