6.3. Державне регулювання регіональним розвитком.

6.3.1. Внутрішні міжурядові фінансові відносини.

Наявність завдань і функцій, що покладаються на місцеві органи влади, є об'єктивною причиною необхідності фінансів для цих органів влади.

Якщо причиною функціонування фінансів взагалі є поява держави і товарно-грошових відносин, то причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, відокре­млення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади.

Фінанси місцевих органів влади - це система формування, розподілу і використання місцевою владою фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань як власних, так і делегованих. Поняття місцеві фінанси є синонімом поняття фінанси мі­сцевих органів влади.

Система місцевих фінансів будується до відповідності ад­міністративно-територіального устрою країни. В Україні фор­мами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (фінанси місцевого самоврядування), фінанси АР Крим, фі­нанси області (міст Київ і Севастополь), фінанси району.

В Україні існує два основних різновиди фінансових орга­нів: фінансові органи місцевого самоврядування і місцеві ор­гани виконавчої влади.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої вер­тикалі належать:

• Міністерство фінансів АР Крим;

• Фінансові управління і відділи обласних, Київської і Севас­топольської міських, районних, районних у місті Київ і Се­вастополь державних адміністрацій.

Крім цих фінансових органів на вищезазначених територі­ях, а також у районах міст обласного підпорядкування, функ­ціонують:

• місцеві органи Головного управління Державної податкової адміністрації;

• місцеві органи Головного контрольно-ревізійного управління;

• місцеві органи Головного управління Державного казначей­ства.

Ці органи не входять до складу місцевих державних адміні­страцій і мають центральне підпорядкування.

На місцеві фінансові органи покладені завдання, які логіч­но випливають із самої сутності і функцій місцевих фінансів.

До функцій місцевих фінансів можна віднести:

1) інструмент перерозподілу ВВП. До місцевих фінан­сів мобілізується значна частина ВВП. Таким чином місцеві фінанси є інструментом регулювання економічного і соціа­льного розвитку держави. Це означає, що поряд із держав­ним регулюванням економічної і соціальної сфер, діє їхнє регіональне регулювання;

2. фіскальну функцію. Завдяки фіскальній функції мі­сцеві органи влади забезпечуються фінансовими ресурсами, необхідними для здійснення їх компетенції. Як бачимо, фіс­кальна функція притаманна і державі, і регіону. Проте фіс­кальна функція держави не має обмежень, а межі фіскальної діяльності місцевих органів обмежені державою.

3. інструмент забезпечення громадських послуг. Держава і регіони розподіляють між собою завдання та від­повідальність за надання громадянам країни громадських послуг;

4. інструмент забезпечення економічного зростання. Функціонування фінансової системи є необхідною умовою економічного розвитку як на макро- так і на мікрорівні;

5. агентську функцію. Ця функція пов'язана з вико­нанням повноважень, делегованих центральною владою. У цій сфері - проблеми громадської безпеки, охорони право­порядку, оборони, дотримання законності, державного на­гляду, державної реєстрації тощо.

Аналізуючи основні функції місцевих фінансів, можна дій­ти висновку: місцеві фінанси нерозривно пов'язані з державни­ми фінансами. Від конфігурації цих зв'язків безпосередньо за­лежить ефективність усієї державної фінансової системи.

У ході надання громадських послуг і виконання певних за­вдань адміністрації різних рівнів (уряди) взаємодіють і спів­працюють між собою. Відповідно до цього виникають і внут­рішні міжурядові фінансові відносини.

Внутрішні міжурядові фінансові відносини (ВМФВ) - це реальні фінансові відносини, які склалися між різними рівня­ми влади по вертикалі.

ВМФВ виникають між усіма рівнями влади, які визначені як суб'єкти бюджетно-фінансових відносин.

Країни формують систему ВМФВ відповідно до таких тео­ретичних концепцій:

• концепція бюджетного федералізму;

• концепція бюджетного унітаризму;

• концепція бюджетної децентралізації;

• концепція субсидарності.

Бюджетний федералізм покладено в основу ВМФВ в дер­жавах з федеративним устроєм. її характерними рисами є:

1. чітке розмежування витрат різних рівнів влади з надан­ням їм фіскальних повноважень і можливості самостійно фо­рмувати власну прибуткову базу;

2. ВМФВ будуються на основі договірно-правових форм їх організації;

3. у процесі визначення конфігурації ВМФВ державні й місцеві органи влади виступають рівноправними партнерами.

Практична реалізація концепції бюджетного федералізму в різних країнах привела до виникнення її двох основних моди­фікацій, а саме:

• децентралізована модель - характеризується суттєвою фі­скальною автономією регіональних і місцевих органів влади і порівняльно обмеженим співробітництвом. Центральна влада фактично не займається проблемами фінансового ви­рівнювання регіонів (США);

• кооперативна модель - характеризується тісним співробіт­ництвом різних рівнів влади. Центральна влада активно піклується про забезпечення єдиних стандартів суспільних послуг на всій території держави (більшість європейських країн).

Бюджетний унітаризм - це така форма ВМФВ, основні принципи організації якої визначаються центральною владою. Відповідно до цього бюджетний унітаризм покладено в основу МВФВ в унітарних країнах. Проте, характерною ознакою 70-90-х років XX ст. є розширення повноважень місцевих органів влади в більшості унітарних держав.

Процес розширення фінансових повноважень отримав на­зву бюджетної децентралізації. Бюджетна децентралізація містить у собі риси як бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму.

У наш час усе більшого сприйняття набуває специфічна форма бюджетної децентралізації, яка отримала назву субси­дарності.

Основні риси бюджетної субсидарності:

1. влада більш високого рівня може втручатися у фінансо­ву сферу влади нижчого рівня лише настільки, наскільки про­демонструвала і довела свою неспроможність вирішувати пев­ні проблеми;

2. термін субсидарність означає допомогу. Допомога пови­нна сприяти фінансовій автономії місцевої влади, але не її під­леглості;

3. субсидарність базується на обов'язковому розмежуванні повноважень між різними рівнями влади. За таких умов відно­сини між різними рівнями влади будуються лише на принци­пах співробітництва;

4. центральна влада може делегувати частину своїх повно­важень місцевій владі і навпаки.

Крім бюджетного федералізму, бюджетного унітаризму та бюджетної децентралізації інколи на практиці застосовується формування ВМФВ "знизу-вгору". У певному сенсі ця система побудована на матрикулярних внесках. Сутність цієї системи полягає ось у чому:

• формування загальнодержавних фінансових потоків почи­нається на рівні базових територій;

• базові території передають частину фінансових ресурсів на більш вищий рівень відповідно до переданих на цей рівень фінансових повноважень.

Елементи схеми "знизу-вгору" були використані в останній рік існування СРСР: консолідований бюджет СРСР складався із матрикулярних внесків союзних республік. Це стало однією з причин розпаду СРСР. Проте це не свідчить про особливу руйнівну силу цієї форми ВМФВ. Адже за подібним принци­пом формується фінансова система Євросоюзу.

Тому зробимо загальний висновок: немає поганих чи добрих форм ВМФВ, Ефективність застосування однієї з них чи певної їх комбінації залежить від конкретної історичної та соціально-економічної ситуації в тій чи іншій країні.