7.5. Інноваційний потенціал регіону.

Сучасне високоефективне виробництво неможливе без здійснення інноваційних проектів. Мова йде про те, що капіталовкладення в основний і оборотний капітал, кваліфікацію зайнятих і якість продукції повинні здійснюватися на інноваційній основі. Усі складові чинники регіональної економіки мали б оновлюватися, тобто замінюватися новітніми зразками техніки, технологій, форм виробництва тощо. Це свідчить про те, що інновації повинні стосуватися всіх сфер людської діяльності в регіоні, забезпечувати розвиток і вдосконалення людини, її способу мислення і життя.

Керівництво та виробники регіону повинні бути свідомі того, що в основі створення новаційних засобів і результатів виробництва є в науково-технічний потенціал — сукупність усіх наукових засобів і ресурсів. Він є також визначальною передумовою для встановлення й ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків.

Ознаками науково-технічного розвитку є науково-технічна революція та науково-технічний прогрес.

Науково-технічна революція (НТР) — процес перебудови технічної основи економіки на базі фундаментальних наукових відкриттів і винаходів в усіх галузях.

Для НТР характерний стрибкоподібний розвиток. Основними її ланками є: - створення двигуна; - створення передавального механізму; - створення робочого органу; - створення управляючого, регулюючого і контролюючого органу.

Науково-технічний прогрес (НТП) — органічно взаємопов'язаний процес розвитку науки і вдосконалення засобів виробництва, технологій, готової продукції.

Для НТП характерний безперервний розвиток, умовами ефективності якого є: - зацікавленість виробників у використанні НТП для вдосконалення техніки і технологій; - конкуренція у використанні НТП, боротьба за лідерство на ринку; - підтримка розвитку НТП державою і кредитними установами; - тісні зв'язки наукових установ і виробничих підприємств.

Прискорення НТП характерне для системи виробництва, яка ґрунтується на вивченні та використанні дії об'єктивних економічних законів. Розвинуті країни світу значних економічних успіхів досягли за рахунок високого рівня НТП і впровадження його в економіку.

В Україні тривалий час темпи НТП відчутно відставали від світового рівня, тому що він відбувався не на основі принципів ефективності економіки, а був підпорядкованим ідеологічному протиборству з країнами Заходу. Проте навіть за таких умов в Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки. В сучасних умовах для цього потрібні відповідна законодавча база і фінансування. Однак вирішення цих проблем поки що дається непросто.

Розвиток НТП в незалежній Україні при переході до ринку має врахувати певні чинники та їх наслідки:

Чинники:

Очікувані наслідки:

оптимізація співвідношення приватної та інших форм власності; залучення зарубіжних інвестицій; реструктуризація економіки, пріоритетний розвиток «малої економіки»; розвиток переробних галузей соціального комплексу; зниження рівня забруднення довкілля; стимулювання розвитку національних новітніх технічних засобів виробництва і технологій.

наукомісткість виробництва, малозатратність, прискорення оновлення основного капіталу, продукції; впровадження новітніх технологій, кругооборот використання ресурсів, полегшення фізичної праці, оздоровлення довкілля; зростання частки механізації, автоматизації, комп'ютерних систем управління виробництвом і працею; забезпечення високоефективного виробництва, соціального розвитку, підвищення рівня життя, поліпшення побуту та ін.

У 1991 р. було прийнято Закон про основи державної науково-технічної політики в Україні. Однак нинішній господарський механізм не забезпечує впровадження у життя науково-технічних досягнень, особливо створення і поширення принципово нової техніки, технології, матеріалів, які були б конкурентоспроможними на світовому ринку. Наслідком негативних тенденцій у сфері науки і техніки є також стагнація, зниження віддачі науково-технічного потенціалу, інноваційний застій.

Інноваційний потенціал є результатом дії продуктивної сили науки. Нерідко засоби науково-технічної діяльності називають інноваційним потенціалом, елементами якого є:

• науково-технічний інтелект — вчені, дослідники, конструктори, винахідники, експериментатори, обслуговуючий персонал (лаборанти, асистенти та ін.);

• матеріально-технічна база науки — сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання й установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо;

• інформаційна система — наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо, тобто все, що забезпечує постійне вдосконалення наукових знань, оперативне оброблення інформації та надання її користувачеві;

• організаційно-управлінська підсистема — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

Критеріями високого рівня науково-технічного потенціалу є зростання: - національного інтелекту; - обсягу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; - видів науково-технічних розроблень і їх відповідності світовим зразкам.

Серед елементів науково-технічного потенціалу активну, творчу функцію виконує інтелект, який властивий лише людині.

Інтелект — рівень розумового розвитку людини, який дає змогу розпізнавати навколишні явища природи і суспільства, самостійно пізнавати природні та суспільні закони, узагальнювати закономірності розвитку природних і суспільних процесів, створювати нові системи знань, виробництва, культури, побуту тощо.

Попри те, що інтелект є універсальною категорією, певні його особливості залежать від національної належності людини. Риси національного інтелекту формуються національною історією, мовою, культурою, освітою, релігією, побутом, традиціями, тобто загальнонаціональною ідеологією життя і розвитку нації. Національний інтелект є синтетичним показником розвитку нації та її індивідів. Він відображає рівень знань природних і суспільних процесів, рівень мислення, національного самоусвідомлення, моралі, етики, естетики, ідеології, міжнародних зв'язків тощо. Будучи елементом трудового потенціалу суспільства, формує його працездатність, творчість, винахідливість, пошук нового, раціонального, оптимального в усіх сферах життя нації, суспільства, держави.

Саме інтелект спонукає людину до наукової діяльності, яка є передумовою розвитку науки і техніки, виробництва, прогресу суспільства загалом. Наукову діяльність з огляду на сферу її застосування поділяють на такі види: - академічна; - вищих навчальних закладів; - галузева.

Кожний із видів наукової діяльності володіє засобами і методами організації досліджень і здійснення розроблень. Відповідно наукові дослідження з огляду на їх зміст і результати поділяють на два види:

• фундаментальні — проводять з метою здобуття нових знань про об'єктивні закони розвитку природи, суспільства, мислення тощо. Ними займаються вчені академічної науки і вищих навчальних закладів. Імовірність одержання позитивних результатів, за оцінками експертів, становить 5—10%;

• прикладні — проводять з метою застосування нових знань для вирішення конкретних практичних завдань.

Зосереджені вони переважно в галузевих наукових установах, дещо менше — в академічних науково-дослідних інститутах та вищих навчальних закладах. Імовірність одержання позитивних результатів у прикладних дослідженнях — до 80%.

На розвиток наукового потенціалу впливають: - територіальна локалізація мережі наукових закладів; - нарощування сукупного потенціалу існуючих закладів науки; - територіальне розміщення ресурсів науки.

До чинників, які впливають на розміщення наукових центрів, належать: - культурне середовище; - освітній потенціал; - інформаційна інфраструктура; - інтелектуальний потенціал.

Наукові установи тяжіють до великих міст. Вважають, що термін адаптації наукових закладів у нових містах становить щонайменше 10—15 років. Найсприятливіші умови для академічної науки існують у великих містах. Наприклад, науковий потенціал України (до 70%) зосереджено у шести найбільших містах —Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Донецьку, Одесі.

Елементи інновацій:

• технополіс – місто науки і техніки, де ефективно поєднуються фундаментальні та прикладні наукові дослідження з виробництвом, передусім з наукомістким;

• технопарк – територіально відокремлений комплекс, створений на базі провідного університету, який забезпечує наукове, кадрове та інформаційне обслуговування інноваційних процесів у цій структурі; охоплює наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови; користується різними державними пільгами;

• інкубатор (бізнес-інкубатор) – організаційна структура, метою якої є створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм: надання приміщень та необхідного обладнання на певний період, забезпечення їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організація інформаційного та рекламного забезпечення, експертиза інноваційних проектів тощо.

Важливою умовою раціонального розміщення продуктивних сил і специфіки розвитку економічних районів є економіко-географічне розташування населених пунктів, їх функції, що дає змогу визначити чинники розміщення, наприклад інноваційних елементів територіальної організації виробництва.

Характеристиками економіко-географічного положення можуть бути: - відстань до економічних центрів; - транспортно-географічне положення; - віддаленість від джерел сировини; - віддаленість від регіональних ринків; - розподіл функцій у ієрархії центральних місць та ін.

Відповідно чинниками розміщення, наприклад технополісів, можуть бути: - наближеність міста чисельністю 200 тис. осіб; - наближеність до аеропорту або залізничної станції; - удосконалена інформаційна мережа; - розвинута соціальна інфраструктура; - сприятливі життєві умови.