8.1.3. Територіальне поєднання природних ресурсів.

За сучасних умов розвиток господарства України залежить від розміщення природних ресурсів, а ефективність його окремих галу­зей — від територіального поєднання природних ресурсів. Під тери­торіальним поєднанням природних ресурсів О. О. Мінц пропонує вважати джерела ресурсів різних видів, розміщені на певній цілісній території і поєднані фактичним або перспективним спіль­ним використанням у межах єдиного виробничо-територіального комплексу (земля, вода, ліс, мінерально-сировинні ресурси), а також природні умови (клімат, рельєф тощо). Поєднання природних ре­сурсів є специфічним для будь-якої території.

Ретельному вивченню підлягають лише окремі елементи при­родного комплексу, що є важливим для розвитку гірничо-видобув­ної промисловості, сільського й лісового господарства і забезпе­чення економіки країни енергетичними, сировинними та іншими ресурсами. Однак в сучасних умовах поелементне вивчення при­родного комплексу не забезпечує комплексного вивчення і викорис­тання природних ресурсів окремих регіонів.

Територіальне поєднання природних ресурсів є не сумою роз­різнених ресурсів, окремих природних чинників, а єдиним природ­ним комплексом, всі елементи якого взаємопов'язані, У тому чи іншому регіоні природні ресурси використовуються здебільшого без урахування взаємодії природного комплексу. Наприклад, унаслідок перерубки розрахункової лісосіки, неправильного використання лісового фонду значні його масиви опинилися під загрозою знищен­ня, що, в свою чергу, призводить до порушення водного режиму місцевості, а отже, негативно позначається на землеробстві.

Особливих збитків як господарству, так і навколишньому сере­довищу завдає пріоритетне використання одного виду ресурсу. Так, використовуючи економічно ефективний відкритий спосіб ви­добутку вугілля, руд і нерудних матеріалів, не завжди визначають його економічний ефект. При цьому під складування відходів вилу­чаються тисячі гектарів родючих земель, порушується екологічна рівновага. Тільки недавно почали рекультивувати відпрацьовані кар'єри, золовідвали енергетичної та металургійної промисловості. Максимальне використання вигод від територіального поєд­нання природних ресурсів дає змогу не тільки отримати найбіль­ший господарський ефект, а й успішно вирішувати складні пи­тання охорони навколишнього природного середовища й раціональ­ного природокористування.

Геологічні пошуки проводяться на всій території України. Мас­штаби розвитку промисловості вимагають стабільного забезпечен­ня її мінеральними ресурсами. Пошук нових родовищ палива й різних руд зумовлений зменшенням видобутку їх в давно освоєних районах, а у багатьох випадках — і вичерпанням родовищ. Тому ак­туальною нині є реалізація концепції ресурсозбереження в розвит­ку господарства країни. Ресурсозбереження полягає в забезпеченні зростання корисних результатів виробництва при стабільності ма­теріальних витрат. Розв'язання регіональних екологічних проблем і забезпечення ефективного природокористування та ресурсозбере­ження вимагають приведення обсягів видобутку і використання природних ресурсів України до оптимальних. Треба здійснювати трансформацію структури виробництва засобів і предметів праці. Це, з одного боку, дасть змогу скоротити видобуток залізної руди, кам'я­ного вугілля, а з другого — забезпечить відчутний соціальний ефект.

Чи не найскладнішим нині є формування активної інвестиційної діяльності у сфері розробки та освоєння ресурсозберігаючих, мало-та безвідходних технологій використання сировини.

Ресурсозбереження в галузях економіки виявляється у здій­сненні комплексу пріоритетних галузевих і міжгалузевих заходів. Вони мають забезпечувати випереджання темпів зростання кінце­вого результату, зменшення витрат природної сировини шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, скорочення втрат сировини під час видобутку, зберігання, транспортування та використання. Максимально треба використовувати вторинні, су­путні та побічні ресурси, залучати додаткові джерела сировини, передусім місцевої, а також замінники й нові види матеріалів.

Альтернативними джерелами забезпечення потреб господар­ства в природних ресурсах є комплексне їх використання, а також повсюдне впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Мас­штаби видобутку й переробки сировини та палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно незначний вміст у них тих чи тих компонентів має велике економічне значення. Наприклад, у кольо­ровій металургії поряд з міддю з мідної руди вилучають цінні компо­ненти і на їх основі виробляють додатково понад 20 видів продукції. Вартість міді при цьому набагато нижча, ніж компонентів, які вилу­чають з руди при її виплавленні.

За комплексного використання сировини в кольоровій мета­лургії одержують майже 40 елементів у вигляді металів високої чис­тоти та організують промислове виробництво багатьох необхідних видів продукції. Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цемен­ту й содових продуктів.

Дуже актуальним є комплексне використання відходів електро­енергетики, де використовуються низькосортне вугілля. Так, елек­тростанція потужністю 2-2,5 млн кВт, яка споживає вугілля золь­ністю 20 %, щороку видає майже 100 млн м³ золи, для складування якої потрібна площа 150 га. Економічно доцільним і технічно мож­ливим є додавання золи і шлаків до розчинів при виготовленні ас­фальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.

Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадження ресурсозберігаючих техніки і технологій. Зниження

матеріале- й енергомісткості виробництва рівнозначне зростанню виробництва промислової продукції за тієї самої кількості викорис­таних сировини й палива.

Поряд з комплексним використанням природних ресурсів і впровадженням ресурсозберігаючих технологій, важливим нап­рямком ресурсозбереження є залучення у виробництво вторинних ресурсів, що дає змогу мінімізувати використання первинної при­родної сировини.

Вторинні ресурси поділяються на вторинні матеріальні та енер­гетичні. Під вторинними матеріальними ресурсами розуміють від­ходи виробництв і споживання ( в т. ч. побутові), які використову­ють у господарстві за сучасного стану розвитку науки й техніки. Вторинне використання господарсько цінних речовин або ресурсів, які через недосконалість технології йдуть у відходи, називається утилізацією. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину від­ходів, яка може бути зібрана. Тільки після її формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ре­сурси перетворюються на вторинну сировину.

Вичерпання деяких високорентабельних родовищ металевих руд і проблема охорони навколишнього середовища зумовили най­важливішу проблему — використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення й пере­робку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу. Відомо, що кожна тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж: із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу змен­шуються на 86 %, у гідросферу — на 76 %, а кількість відходів — на 97 %. При виплавленні алюмінію з лому електроенергії витрача­ється у 23 рази, а палива — в 7,4 раза менше. Повна утилізація й пе­реробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівноз­начну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

Впровадження нових технологій і використання вторинної сиро­вини в паперовій промисловості дадуть змогу не тільки збільшити ви­пуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід зазначити, що вихід паперу з 1 м³ деревини в Україні у 5-7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки.

До вторинних енергетичних ресурсів належать газоподібні, рідкі або тверді суміші — відходи технологічних процесів, темпера­тура яких вища за температуру навколишнього середовища (тепла вода від систем охолодження устаткування, пара, вентиляційне