89.Реабілітація, ре соціалізація, десоціалізація.

Реабіліта ція соціа льна — комплекс державних та суспільних

заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для

соціальної інтеграції інваліда в суспільство, відновлення

йогосоціального статусу та здатності до самостійної суспільної і

родинно-побутової діяльності шляхом орієнтації у соціальному

середовищі, соціально-побутової адаптації, різноманітних видів

патронажу і соціального обслуговування.

Ресоціалізація — це процес соціального оновлення особистості,

засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше

позитивних, з погляду суспільства, соціальних норм і цінностей,

взірців поведінки. Десоциализа ция — утрата индивидом, по

каким-либо причинам, социального опыта, отражающаяся на его

жизнедеятельности и возможности самореализации в социальной

среде.[1] Причины могут быть самые различные: длительная

болезнь, отпуск, психическое расстройство, изоляция и тому

подобное.

90.Девіантність особистості як біопсихосоціальне явище. У

наслідок різноманітних причин духовного, економічного,

політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною

поведінкою – поведінкою, що відхиляється від прийнятих у

суспільстві ціннісно – нормативних стандартів.Соціальна поведінка

– дії людини стосовно суспільства, інших людей, оточуючих речей і

природи.Соціальна норма – типовий зразок дії, еталон поведінки,

що приписується індивіду, який діє в певній ситуації. Виходячи із

власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні

регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх

дій, свою активність.Основні види девіантної поведінки (за Р.

Мертоном) - конформізм – повне прийняття цілей суспільства і

способів їх досягнення; - Інноваційна - людина визнає цілі

суспільства, але намагається реалізувати їх новими,

нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання, тощо); -

Ритуалізм – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак

дотримується певних «правил гри», діє у відповідності до

суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

- ескейпізм (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної

дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення

(анархія, наркоманія, бродяжництво та ін).

91.Зміст “статики” та “динаміки” контівської соціології.

Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:

1) Соціальну статику,

2) Соціальну динаміку.

Перша покликана вивчати умови існування і закони функціону-

вання соціальних систем; друга — закони їхнього розвитку і зміни.

Соціальна статика, за Контом, — це, по суті, анатомія суспіль-

ства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства,

досягнення соціальної гармонії (консенсусу).

Суспільство він порівнює з живим організмом, що має різні

органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно так само,

як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого

органа у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як

соціальній системі не можна правильно зрозуміти окремі його

структурні елементи поза його цілісністю. У співвідношенні і вза-

ємодії суспільства й особистості головним, вихідним для Конта

служить перше, а не друге: не індивіди створюють суспільство, а

суспільство визначає соціальну природу особистості. Анатомічно

розтинаючи суспільство на окремі соціальні структурні елементи,

інститути, О. Конт особливо виділяє родину, державу і релігію як те,

що відіграє найважливішу роль у забезпеченні органічної єдності

суспільства.

Соціальна динаміка О. Конта — це позитивна теорія суспільно-

го розвитку. Не заперечуючи визначену роль у цьому й інших фак-

торах, які Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, при-

ріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав

первинним — духовним, розумовим. Тому характер суспільства на

кожному історичному етапі і напрямок його розвитку визначаються

в Конта «станом людських розумів».